ЩЕ ТАКІ МАЛЕНЬКІ, АЛЕ ВЖЕ ТАКІ ДОРОСЛІ...

Раптом немов перестав мрячити з неба дощик і по-весняному просвітлів день — назустріч мені, коли я виходив із під’їзду нашого будинку, піднімалася сходами дівчина. Три розкриті над нею парасолі не давали краплинці впасти на фату, довга сукня, квіти, притиснуті до обличчя. «Она всходила на крыльцо...»

Лише трохи пізніше я помітив поруч із нею урочисте обличчя хлопчиська з верхнього поверху, нареченого, вірніше, уже судженого.

Зачекайте, зачекайте! Я ж раніше зустрічав цю пару. Повернувшись зі школи, стояли вони в під’їзді, мерзли, шепотілися і, мені здавалося, навіть цілувалися. Діти, школярі... І раптом — весілля! Скільки ж їм років? Виявилося, нареченому — 16, а нареченій — немає ще і 15-ти. Він у 9-му класі, а вона — у 8-му. Вони захотіли жити разом, наполягали, скандалили, погрожували піти з дому, і батьки здалися, погодилися обвінчати, а вже потім, коли закон дозволить, розписати в ЗАГСі.

Нам, дорослим, важко звикнути до думки, що наші діти виростають швидше за нас. І їхній юнацький світ — і фізично, і фізіологічно, і соціально-психологічно — виявляється іншим, новим і незвичним для нас. Нічого не вдієш: ми в ньому — як Аліса в Країні чудес.

Наші діти дозрівають швидше і починають займатися сексом значно раніше. Загальновідомо: п’ятнадцятирічні породіллі сьогодні — не рідкість. Мама і дочка, котрі народжують в одному пологовому, роститимуть немовлят одночасно, постійно плутаючись у тому, хто ж кому і ким тепер доводиться.

Порівнювати часи й обурюватися безглуздо. Давайте будемо дивитися в очі реальності: наше юнацтво переживає справжній сексуальний бум.

Не будемо поспішати з крайніми оцінками типу «добре» це чи «просто жахливо». Адже усе відносне. З одного боку, організм акселераторів вимагає свого — і це «медичний факт», як казав Остап Бендер. З іншого боку, при несформованих моральних цінностях, відсутності особистої відповідальності за свої вчинки «вимоги організму» обертаються елементарною статевою розбещеністю — і це уже факт соціальний, із яким теж не можна не рахуватися.

Моложавий чоловік сорока років на вечірці у знайомих зустрічає симпатичну дівчину. Роман. Телефонні дзвінки. Короткі зустрічі. Жагуча ніч. Ще і ще одна. Вагітність. Серйозні наміри з його боку. І приголомшливе знайомство з батьками потайливої дівчини: вони молодші за кавалера, а п’ятнадцятирічна майбутня мама навчається в дев’ятому класі. Питається: хто винний? Дівчина, котра піддалася фізіологічному поклику свого організму і зрілої чоловічої чарівності? Чи чоловік, в уявленні якого розвиток цієї дівчини відповідав студенткам-старшокурсницям?

Ця історія закінчилася щасливо: нормальна сім’я, ростуть уже двоє чарівних дітей, юна мати закінчує інститут. Він і вона резонно нагадують здивованим знайомим про старі часи, коли цілком звичним вважалися сім’ї, де чоловік був значно старший за дружину.

Всі редакції дитячих газет і журналів завалені листами підлітків.

«Хочу познайомитися з хлопчиком 12 років. Про себе: навчаюся в школі, у 6-В класі. Усі кажуть, що я дуже симпатична. Захоплююся музикою й англійською мовою. Люблю плавати, розмовляти по телефону. Настя».

«Хочу подружитися з дівчинкою, котрій вже є 13 років. Про себе: молодий, люблю детективи, збираю відеофильми, мій зріст 168 см, волосся чорне. Серьога, 14 років».

А ось оголошення, надруковане вже за плату службою знайомств для дорослих: «Мені 15 років, хочу листуватися з дівчиною. Про себе: звуть Віталій, 172 см зріст, люблю Бетховена, рок, мазохісток, а також спокійних, знаючих толк у сексі, вродливих і дорослих жінок. Фото обов’язково». Ось так — ні більше, ні менше — заявив про себе чоловік п’ятнадцятьох років від роду. Давно відвикнувши із гнівом і неприйняттям ставитися до будь-якого «самопроголошення», задумався: що тут бравада, а що реальність?

Одне безперечно, у сьогоднішньому юнацькому світі змінилося традиційне ставлення до сексу. Із чогось заборонного він перетворився на досить природну справу, займатися якою не соромно й аж ніяк не ганебно — навпаки, приємно і навіть необхідно. Наші діти розрубали той жорсткий зв’язок, що ще існує в умах багатьох із нас, — зв’язок сексу зі шлюбом, із продовженням роду, із дітонародженням. Для них, наших 14—16-річних дітей, секс — це насамперед задоволення.

У сьогоднішньому світі підлітків змінилася і модель сім’ї. «Спати разом» геть не означає для них «жити разом». Дуже скептичне ставлення до «ляпки в паспорті» стає дедалі поширенішим. Вони значно розкутіші, наші діти, і ті обмежувачі, що зупиняли нас перед багатьма речами, сьогодні просто не діють. Вони, юні, дуже розширили зони можливого і припустимого в цих стосунках — скажімо, поняття «збочення» носить для них дуже умовний характер. «Що природно, то не потворно», — розмірковував один юнак, для котрого природним, скажемо прямо, було практично все.

Однак найжахливіше в усьому цьому, якщо ми, дорослі, раптом вирішили: сьогодні суто фізіологічні стосунки заступають для підлітків Любов. Ні і ще раз ні! Вони здебільшого відчувають справжні почуття. І безмірного щастя. І безутішного страждання.

Наведу лише одну історію. «Я обійняв і притиснувся до неї, і моє обличчя майже торкнулося її обличчя. Я близько побачив її очі. Я вперше так близько побачив її очі. На віях у неї — густий іній, волосся вибилися з-під шапочки, і на них теж іній. Які великі в неї очі і який переляканий погляд! Сніг скрипить у нас під ногами, ми стоїмо нерухомо, але він скрипить. «Що ж ти не цілуєш мене?» — шепнула вона. Пара від нашого подиху змішується. Я дивлюся на її губи. Вони знову заворушилися і безпорадно відкрилися. Я нагнувся і поцілував їх. І весь світ почав безшумно кружляти. Вони — теплі і ніжно-шорсткі. Під час поцілунку Оля не дивиться на мене, прикривши пухнасті вії. Так ми поцілувалися вперше. Потім вона притиснулася холодною щокою до мого обличчя, і ми стояли, не ворушачись...»

Це записала у щоденнику не доросла людина, котра добре вміє висловлювати свої почуття на папері, а хлопчак, котрому напередодні виповнилося лише 15 років — Вітя К. А його коханій Олі Д. було 13.

Матір Олі, розлучившись, знову вийшла заміж, і вітчим просто знущався з дівчинки, брутально лаяв її, за найменшу провинність залишав без обіду, а коли дізнався, що вона «шляється з професорським синком», і зовсім озвірів — бив Олю нещадно. Вітя її жалів, заспокоював, підгодовував... Скільки любові і ніжності до Олі в його щоденнику! А скільки болю і страждань за образи і кривди, що відчувала вона!

Вони пішли в небуття разом — повісилися на одному дереві в центральному парку міста Суми, поруч із будинком, де жила Оля. Два ледь розпочатих життя — дві страшні добровільні смерті. Йому було 16, їй 14 років...

Повернімося до листів. Чималу частину складають листи батьків, стурбованих раннім, на їхній погляд, початком статевого дозрівання сина чи дочки. «Наш син-семикласник почав зустрічатися з дівчинкою. Щодня разом гуляють. А тут я випадково побачила, як вони цілувалися. Не спала всю ніч... Адже їм усього по чотирнадцять!» — б’є на сполох схвильована мама. А швидше за все у хлопчика — перша романтична закоханість, перший прекрасний вихор, що запаморочив йому голову. І, на думку фахівців, вихор цей налетів цілком своєчасно. Звісно, одна дитина розвивається швидше, інша — повільніше, але 13—14 років — середній показник статевого розвитку. Не лише в наш стрімкий вік — факти переконують, що так було завжди. Джульєтта, як ми пам’ятаємо, була підлітком. Пушкін пише, що вперше був серйозно закоханий у 13 років. Гейне покохав у 11 років свою няньку і жив із нею інтимним життям. «Я вже казав, що не пам’ятаю, із якого віку я себе пам’ятаю. Але відтоді як пам’ятаю, завжди намагався до дівчинок наблизитися, торкнути їхні інтимні місця. І наближався, і торкав...», — писав Бунін у своїх спогадах.

Ще лист стурбованої матері: «Мене дуже хвилює моя дочка: їй ще тільки 12 років, а в ній уже прокинулася жінка. Вона годинами просиджує перед дзеркалом, кокетує з хлопчиками (це при мені, а що ж наодинці?), виявляє нездоровий інтерес до еротичних фільмів і книжок «про це». Що робити?».

Звісно, матері важко зрозуміти: дочці не «ще тільки 12», а вже цілих 12 років. Вже настало або ось-ось настане природне жіноче дозрівання — чому ж тут дивуватися, що в дівчинці прокинулася жінка, якщо вона виявляє цікавість до хлопчиків. Для неї настав час, коли вона і жити поспішає, і відчувати поспішає. Це природно.

У сім’ї моїх гарних знайомих є дівчинка молодшого шкільного віку. Я часто спостерігаю, як активно вона «приміряє на себе» жіночі риси, манери, слова, кривляння, як цікавиться фасоном сукні, висотою каблука, жіночими прикрасами. Поряд із цим вона виявляє і суто жіночий інтерес до кулінарії і до догляду за молодшим братиком. У її поведінці так цікаво простежується кокетство, явно жіноче прагнення звернути на себе увагу. І коли батьки (як і вихователька дитсадка) ледь не жахаються цього («Що ж із нею буде далі, якщо вже зараз...»), я раджу їм почитати спеціальну літературу на цю тему. А дитячі психологи доводять, що без подібного етапу свого розвитку дівчинка не зможе стати ні гарною дружиною, ні турботливою матір’ю, ні просто щасливою жінкою, задоволеною своїм особистим життям. Якщо брак жіночих якостей у повсякденному житті можна з більшим чи меншим успіхом компенсувати такими рисами, як працездатність, суспільна активність, спорт, туризм тощо, то в сфері особистого життя, інтимних стосунків дефіцит жіночності, емоційності, сексуальної привабливості в зрілому віці заповнити вже неможливо, оскільки дефіцит цей бере свій початок у дитинстві.

І починається все ледь не з колиски. Дівчинка і хлопчик, навіть живучи в одній сім’ї, формуються в різних світах. «Як же так? Брат і сестра живуть в одних умовах, а розмовляють, сприймають усе по-різному. Чому?».

Річ у тім, що близькі наші з дитинства по-різному говорять із нами — хлопчиками і дівчатками. Вони чекають від нас різних відповідей, по-різному реагують на нашу мову. До того ж діти навчаються спілкуватися не лише у батьків, а й однолітків. Цікаво, що коли батьки розмовляють з акцентом, діти частіше за все не переймають його — вони балакають місцевою говіркою, мовою тих, із ким граються.

Звісно ж, хлопчаки і дівчатка часто розважаються разом, але 91 відсоток часу (!) вони перебувають із однолітками своєї статі. І забави в них різні, і мови цих забав суттєво одна від одної різняться. Відмінності в спілкуванні, які залежать від статі дитини, починають виявлятися вже років із трьох і далі збільшуються.

Хлопчаки воліють гратися поза помешканнями, великими групами, у яких легко виявляється чітка ієрархія. Лідер командує і гасить чужу ініціативу. Становище хлопчака в групі тим вище, що більше він віддає розпоряджень, домагаючись їхнього виконання. Існує ще один шлях на вершину хлопчачої ієрархічної градації: розповідати свої історії і висміювати історії інших. У групі завжди є свої переможці і переможені, своя складна система правил, із приводу якої виникають часті суперечки. І, нарешті, хлопчаки постійно хваляться своїми здібностями й успіхами, доводять свою перевагу в якійсь області.

У дівчаток усе інакше. Збираються вони маленькими компаніями чи парами. Центр громадського життя дівчинки — її подружка. Найголовніше усередині групи — конфіденційність, інтимність. Хоч і тут теж виникає певна ієрархія, але горішнє місце обумовлене зовсім іншими критеріями: наскільки тісний контакт із подругами. В улюблених заняттях, наприклад, стрибках через скакалочку, кожна отримує право бути в центрі уваги. У багатьох іграх, чи то «хатка» або «дочки-матері», узагалі немає переможців і переможених. І нехай якась дівчинка явно здібніша за інших, вона не хвалиться і навіть не показує іноді, що знає про свою перевагу.

Бажання свої дівчатка зазвичай висловлюють у формі пропозицій, а не наказів. Хлопчаки на повні груди кричать: «Давай палицю!», «Біжімо звідси!», а дівчатка пропонують: «Давайте побудуємо будинок». Значну частину часу вони просто сидять і розмовляють, що у хлопчаків трапляється рідко. Дівчатка намагаються пом’якшувати конфлікти, підтримувати гармонію за допомогою поступок, а то й переводять гру в інше русло, і взагалі прагнуть подобатися якомога більшому числу подружок. У хлопчаків же конфлікти тривають довше, у суперечках вони набагато настирливіші, часто фізично погрожують опонентам.

Коли кажуть, що хлопчаки користуються однією стратегією спілкування, а дівчатка — іншою, це зовсім не означає, що правило не має винятків. Хлопчаки теж іноді намагаються знайти компромісне рішення, а дівчатка вдаються до фізичної сили — простіше кажучи, б’ються. Усе буває! Однак норми поведінки підштовхують хлопчаків до відкритого змагання, до суперництва, а дівчаток — до відкритого співробітництва.

Світ дитячої гри проливає світло на дорослі взаємовідносини. Стає зрозумілим, чому чоловіки так гостро відчувають, коли на них «тиснуть», вказують їм, що робити. Головна цінність для сильної статі — становище на соціальній драбині, статус. Прояви ж статусу — можливість віддавати команди і домагатися, щоб інші їх виконували. Чоловіки з низьким статусом болісно реагують, коли ними маніпулюють.

Дівчатка вступають у дорослість зовсім з іншого світу. Вони теж уважно стежать за навколишніми, але їх цікавить інше — зміни в союзах, в уподобаннях. Вони хочуть дружити, любити. Визнання — це теж форма статусу, але заснована на близькості.

Зверніть увагу: становище популярної дівчини, жінки, котра має успіх, складне — вона немовби у пастці. Значна частина ровесниць її не любить. Парадокс у тому, що з нею хочуть дружити багато хто, вона ж не може собі дозволити велику компанію — дівоча довірча дружба таке виключає. Тому популярна дівчинка змушена вибирати, когось обов’язково при цьому відштовхувати, за що й отримує ярлик «гордячки».

Однак повернімося до тієї весільної пари, котру я зустрів на ганку свого будинку. Як хочеться сказати безнадійно юним і безмірно щасливим молодим: будьте мудрі! Адже буднів у житті незмірно більше, аніж свят, і саме вони підтвердять надійність слів кохання, сказаних у день весілля. Або перекреслять їх. Зміцнять сім’ю або погасять юну любов. І треба бути дуже мудрим, аби стриматися в гніві, не збирати образ, не піддатися скороминущому почуттю, не сказати в недобру хвилину перші-ліпші найруйнівніші слова. Будні кохання вимагають терпіння, поваги, порозуміння і доброти. Це передусім стосується нас, батьків, завжди небезсторонніх до своїх дорослих дітей.