Щастя бути державним службовцем

Нині точиться багато розмов про небувалі блага, якими користуються державні службовці, котрі мають особливий, законом установлений статус. Однак насправді такі балачки — не що інше, як запізнілі чутки. Ще б пак, із часу ухвалення відповідного закону минуло понад десять років. Закон ухвалювали, коли в суспільній пам’яті ще трималися залишки колишньої формації. І ось уже не перший рік він розбурхує думку обивательської частини нашого електорату. Практично, таке поняття як пільги для держслужбовців давно позбавлене будь-якого сенсу, але ж на папері воно існує. Ось і вирує нерідко громадськість нібито у праведному гніві, хоча насправді розмови на цю тему абсолютно безпредметні.

Що таке саме це поняття — державний службовець? Слід відзначити, що в будь-якій справі є працівники, котрим дають те чи інше найменування. У даному разі до категорії державних службовців належать ті працівники, які своєю працею сприяють виконанню державних завдань, вирішуваних структурами влади. І якщо в побуті заведено вважати, що влада — це десь у Києві, то, тверезо глянувши на ситуацію, слід визнати інше. Влада — це насамперед апарат державних чиновників на місцях. Саме тут, що називається, на землі, вирішуються усі питання життя, і не тільки громадян, яким доводиться звертатися в місцеві структури влади. За тим, наскільки професійно підготовлений до виконання своїх функцій низовий держслужбовець, а ще більше — як він їх виконує, формується різна думка клієнтів про органи влади.

Середовище держслужбовців складається з керівників та спеціалістів. Тут загалом пропорція становить у середньому один до п’яти. Природно, левова частка рутинно-управлінської роботи припадає на руки і голови спеціалістів, яким доводиться по кілька разів переробляти проекти одного й того ж документа, щоб догодити начальству. За всю цю кропітку працю спеціалісти держслужби на місцях наразі отримують зарплату, нижчу від середньої по області. Водночас керівники навіть найнижчого ешелону матеріально забезпечені більш-менш пристойно. І зовсім до болю непристойна на цьому тлі оплата праці найголовнішого чиновника: він одержує за свою працю майже в 40 разів більше, ніж держслужбовець нижчої ланки. Наприклад, у західних країнах цей показник представлений пропорцією один до десяти. Але, вочевидь, там інші умови життя.

Через таку низьку зарплату на роботу спеціалістами підбирають в основному юнаків та дівчат, недавніх випускників вузів. Тому годі й говорити про якийсь їхній державний патріотизм. Хоча вони інколи вирішують дуже й дуже складні завдання, в основі яких — нерідко життя людини.

Донедавна спеціалісти органів влади працювали в надії, крім службового зростання, хоч колись отримати пенсію держслужбовця, яка могла бути без обмеження в межах 90% від зарплати, якщо стаж роботи на державу — понад 20 років. Однак останні заяви народних депутатів (вони теж держслужбовці, але вже аж ніяк не потребують галузевої пенсії — для них усе влаштовується в ході діяльності!) свідчить про те, що над держпенсією нависла загроза ліквідації.

Чим зараз можна утримати висококваліфікованого спеціаліста на держслужбі? Адже практично жодних пільг вони не мають. У роки, що передували незалежності України, багато з них ішли працювати у владу, аби швидко отримати квартиру і мати деякі інші пільги. Нічого цього немає тепер, як і іншого, що записане у відповідному Законі України «Про державну службу».

І вже цілком абсурдна норма законодавства, відповідно до якої кожному держслужбовцеві заборонено займатися іншим видом діяльності, що приносить прибуток, окрім творчої, викладацької та медичної практики. Тому, якщо ви пишете книжку, а потім вдало її продаєте, — зможете одержати добавку до сімейного бюджету. А ось як фахівець із ремонту побутової техніки чи автомобілів (хіба ж це не творчість!) не смійте працювати після трудового дня. Хай би це стосувалося керівників, які можуть жити більш-менш пристойно. Але уявімо собі, що спеціаліст сільради виростила на своїй ділянці в селі картоплю, а ось надлишок її продати не може. Де логіка?

Недавно начебто пройшла реформа оплати праці державних службовців. Однак фактично вона торкнулася лише керівників, яким у кілька разів підвищили посадові оклади. Що ж стосується спеціалістів, то їм оклади підвищили, але при цьому залишили попередній фонд оплати. Тому керівники, щоб виконати директиву центру, вирішили питання як завжди: оклади — це святе, однак посадові надбавки і премії прибрали. Таким чином, те на те й вийшло — рядові працівники від реформи фактично нічого не отримали.

Ось такі справи кояться в нашому владному задзеркаллі, і скаржитися з цього приводу держслужбовцям нікуди. Кого не влаштовує — можете спробувати щастя в іншому місці. Ось тільки хто й коли зможе відповісти, як позначається така економія зарплат держчиновників на самопочутті громадян, і найголовніше — на їхніх гаманцях?