Розкрийте душу, панове!.. «Жива бібліотека»

«Книжки мають свою долю…» Це означає, що книжки, взяті для прочитання, назад не повертаються.

Дон-Амінадо

Запах книжки... Свіжий і чистий — ще не вивітреної друкарської фарби, деревинно-глибокий — старезних фоліантів. Скупі чорні рядки чиїхось думок, ідей, мрій; сторінки звитяги, успіхів і поразок, які несуть у своїй подобі те саме «добре й вічне». А тепер на мить «блокуйте» цю інформацію, забудьте все, що ви знали про «мертві» книжки (їхню життєву долю справедливо визначить суд часу). Візьміть за руку книжку «живу», спробуйте відкрити бодай ледь-ледь, бодай першу сторінку її душі й, усупереч нестандартному змістові, прочитати до кінця. Цього разу гра варта вічних свіч...

18 травня 2008 року. Ранок. Парк ім. Тараса Шевченка. Центровий Київ заходжується, як це буває щонеділі, розворушувати своїх жителів: виряджає активних городян вигулювати собак підтюпцем, одночасно наливаючи п’яту чашку кофеїнового напою киянам пасивним. У квартирах наввипередки гудуть «Новини», «Городок», «Біле сонце пустелі», пральна машина й пилосос. І хоча охочих «почитати» книжки з душею (у прямому значенні цього слова) виявилося не надто багато, прем’єра унікального проекту «Жива бібліотека» відбулася.

Замість цегляного будинку — травневе повітря, замість припорошених пилом полиць — яскраві лави, замість грубих фоліантів — люди... Хтось називає їх «уразливими», хтось — асоціальними, хтось — просто «не такими, як усі». Хтось вважає гомосексуалізм хворобою, проституцію — заразою суспільства, циганів — злодіями, а хворих на СНІД — заживо похованими. Дехто прагне врізати у двері по шість замків і не бажає знати про тих, хто живе за стіною, їздить у тій самій маршрутці вранці, дихає тим же весняним повітрям, має такі самі ноги й руки, мислить, мріє, живе.

Хтось не може пробачити своєму синові того, що він гей. Візьміть за руку «живу книжку», і вона розповість вам, що любов — це не тільки битва статей, а й єдність душ, а остання, як відомо, безстатева... Викреслювати номер телефона кращої подруги лише через те, що вона виявилася лесбіянкою, нерозумно, а фемінізм є не що інше, як «рівноправність можливостей», і аж ніяк не «панівний матріархат». Подати руку ВІЛ-інфікованому так само легко, як і спробувати зрозуміти його життєву проблему.

«Ні для кого не секрет, — каже Ольга Голиченко, організатор проекту «Жива бібліотека» в Україні, — що ми справді живемо в так званому дискримінованому суспільстві, просякнутому залізно-гнилими стереотипами у ставленні до його «незахищених» верств. Хто належить до цієї категорії, відомо багатьом: особи з нетрадиційною сексуальною орієнтацією, наркозалежні та ВІЛ-позитивні, біженці, національні меншини, колишні ув’язнені... Саме ці люди презентують сьогодні нашу бібліотеку, мета якої — безпосередня боротьба із соціальною ізоляцією цих груп, пряме спілкування, контакт, спроба повернути суспільство обличчям до цих людей. «Жива бібліотека» — результат спільної роботи кількох організацій: «Міжнародного альянсу з проблем ВІЛ/СНІД в Україні» та Офісу волонтерів. Ідейний автор — чеський бібліотекар Катка Джежукова. Один з методів відбору «книжок» — методика «сніжної грудки». Пошук відбувається за наростаючою — від однієї знайомої людини до іншої. Прагнення організаторів — не нав’язувати якусь думку, створюючи черговий непотрібний стереотип. Ми займаємо нейтральну позицію, надаємо свободу вибору та мислення. Це не проект про ті чи інші проблеми, мета акції — наблизити їх вирішення».

А тим часом захід з унікальною бібліотекою набирав обертів: розшукати на «полиці» деякі «книжки» стало справою дуже проблематичною, у читальному залі на тих самих яскравих лавах у ролі читачів з’являлися цілі сім’ї. Молоді студентки із захватом слухали «книжку» під назвою «Життєва історія». Живе видання «Лесбіянка, якій не все одно», яскраво представлене перекладачем Ганною, просто не встигало «обслуговувати» всіх бажаючих. Аби «прочитати» гомосексуала Святослава, потрібно було читати між рядків...

І якщо на початку заходу запропонованих книжок було близько двадцяти, вже до обіду їхня кількість значно зросла. Читачі надзвичайно спритно перевтілювалися в «книжки» і навпаки. У повноводий струмінь річки знову й знову вливалася свіжа кров, палкий ентузіазм змітав обридле «усе одно», підриваючи підвалини хронічної байдужності українського суспільства.

Перші «бібліотекарі»

«Жива бібліотека» сягає корінням у ХХ століття. Вперше цей європейський проект відбувся в Данії на музичному фестивалі. Охочі почитати вільно вибирали будь-яку «живу книжку», якою вони зацікавилися, сідали поруч у найближчому культурному закладі й запитували про все, про що хотіли довідатися. З 2000-го по 2008-й рік цей унікальний рух зумів прихилити до себе Раду Європи, охопити весь континент і значно урізноманітнити асортимент «книжкових людей». Особливої любові та популярності «Жива бібліотека» зажила в Угорщині і Норвегії. В Україні, як уже йшлося, це — «пілотна» акція, яка, проте, має всі ознаки стрімкого подальшого розвитку, активного розширення та поширення, передусім у провінції та курортних містах.

Правила «Живої бібліотеки»

1. Тільки зареєстровані читачі, які ознайомлені з правилами «Живої бібліотеки», можуть узяти Книжку.

2. Послуги «Живої бібліотеки» безплатні для зареєстрованих читачів.

3. Якщо Книжка написана мовою, якою ви не володієте, «Жива бібліотека» може надати вам словник (теж живий, зрозуміло).

4. Можна взяти тільки одну Книжку за один раз.

5. Якщо Книжку, яку ви хочете прочитати, вже взяв інший читач, ви можете замовити її чи вибрати іншу.

6. Книжку можна брати виключно на 30 хвилин, потім її потрібно повернути в «Живу бібліотеку». Час читання може бути подовжений іще на 30 хвилин, якщо Книжки не замовив хтось іще.

7. Читач зобов’язаний повернути книжку в тому самому фізичному та моральному стані, в якому він (вона) її отримав. Заборонено заподіювати шкоду книжці, виривати чи загинати її сторінки, проливати їжу, напої на Книжку або в будь-який інший спосіб принижувати її. Користувач несе відповідальність за збереження належного стану Книжки.

8. Книжка має право не відповідати на запитання, які їй (йому) ніяково обговорювати.

9. Читач погоджується з тим, що Книжка може закінчити розмову, якщо відчує, що користувач погано поводиться з нею чи принижує її.

Генрі Луїс Менкен стверджував: головне, чого нас учить читання книжок, — лише дуже небагато з них заслуговують на те, щоб їх прочитали. У «Живій бібліотеці» все навпаки — кожна її Книжка має право вимагати прочитати себе, щось сказати і бути почутою не тільки лікарем, працівником соціальної служби, батьками або найкращим другом, а й усіма тими, хто з радістю носить табличку з написом «такий, як усі» і невимовно пишається цим.

Загальною темою Книжок, Читачів та організаторів недарма стало питання про те, чи матиме даний проект розвиток в Україні. Наскільки вдало він зможе прижитися в нашому «прошарованому» суспільстві, з огляду і на явну користь першого, і очевидну незрілість останнього? Ще років 10—15 тому можна було переконливо стверджувати, що, скоріш за все, ні. У той час, коли Україна ще дуже нагадувала одну з Книжок «Живої бібліотеки» — дівчинку, яка сама залишила свою батьківщину Сомалі й вирушила шукати кращої долі в далекому світі, — справжні життєві проблеми вміло відкладалися у довгу шухляду. Та тільки чи знайшлося б так швидко те місце, де вона змогла б так тихо й спокійно ласувати морозивом у затишному парку під статусом «Підліток без супроводу»?..

Не тільки час має властивість змінюватися — розвивається країна, «росте над собою» її народ, який здавна звик учитися на своїх помилках; народжуються й визрівають під мирним небом нові покоління українців, а разом із ними — нові підвалини, звичаї, нова мораль і віра. У кожного — своя.