«Приемами не сладок,
И разумом не хром;
Такой завел порядок,
Хоть покати шаром!»
Гр. А.К. Толстой.
История государства Российского
У справах міжнародних встановлений В.Путіним порядок тепер такий, що без благословення держави Російської не те що вода, а навіть і натовські неофіти не освятяться.
Суворе римське veto у вустах майбутнього прем’єра РФ — це вам не пусті Єльцинські погрози, на які ніхто не зважав. Нині нас не врятувала навіть напориста протекція Дж. Буша (хоча треба чесно визнати: в поєдинку російського подвоєного ВВП з американською «кульгавою качкою» шанси останньої були незначні).
Німці й французи, в генетичній пам’яті яких назавжди відбився льодовий холод 1941-го й, відповідно, 1812-го, фатально тоді обпеклися і тепер дують на воду й ллють її на млин російських імперських інтересів. Бабуся Європа крекче й тулиться до газової «лампочки Володимировича», тоді як гідні слова лунають лише з-за океану й від молодих натовських націй.
* * *
…Після закінчення епохи руйнівних «війн діадохів» (за спадщину Александра Македонського) на строкатій політичній карті Еллади почали з’являтися федеративні політичні об’єднання, які були втіленням системи колективної безпеки еллінів, незалежності й самій свободі котрих постійно загрожувало Македонське царство.
У пошуках союзників грецькі федерації, серед яких вирізнялися Ахейський і Етолійський союзи, звернули увагу на республіканський Рим, який приваблював еллінів похвальною схильністю до ідеалів свободи, а значить і неперевершеною військовою могутністю.
Римській республіці знадобилося всього три війни й лише 53 роки, щоб знищити державу, створену генієм Александра Великого. Причому в період першої Македонської війни Рим воював ще (й головним чином) із Ганнібалом, який був тоді ante portas, тож це фактично була війна Македонії з римськими союзниками, зокрема з Етолійською федерацією. Але вже в другій Македонській війні Рим грає першу скрипку. У вирішальній битві під Кіноскефалами («Собачими головами») в умовах пагористої місцевості когортний шаховий порядок римських легіонів продемонстрував свою перевагу над класичною еллінсько-македонською фалангою. Союзницькі грецькі війська (етолійська кіннота) відіграли важливу, та все ж другорядну й допоміжну роль у розгромі армії царя Філіпа.
Слава визволителів Еллади від македонського ярма запаморочила голову суворим квірітам; вони все частіше не дарують, а нав’язують «свободу» своїм учорашнім союзникам і безцеремонно втручаються у справи еллінських федерацій. Так, відносини Ахейського союзу з його членами — Спартою й Мессенією — тепер розбираються не на зборах в Егіоні, політичному й культовому центрі союзу, а в римському сенаті. Як пише Полібій, «Квінт Марцій наполягав на тому, щоб ахеяни не приймали жодного рішення щодо мессенян без дозволу римлян». Успішно застосовуючи принцип, що спрацював безвідмовно в італійських війнах, divide et impera, римляни диктують союзам, кого ті мають приймати у свої члени, а кого ні.
Після третьої війни, перемога в якій ознаменувала собою остаточне торжество Римської республіки над Македонським царством, сенат наказує Ахейському союзу виключити з його лав Спарту, Корінф, Аргос, Орхомен і Гераклею. У цьому недвозначному наказі говориться, щоб «етоляни не приймали у свій союз ні країн, ні міст, ні людей, які колись перебували у їхній владі та при консулах Луції Квінкції й Гнеї Доміції або пізніше підкорених римлянами чи вступивших у дружбу з ними».
Греки отямилися, але було вже пізно. З розпачем приречених Ахейський союз, підтриманий корінфським демосом, оголошує війну Риму. У результаті блискавичної війни Еллада стає римською провінцією Ахайєю; зруйновано вщент і спалено Корінф, найбільше місто Греції.
Того ж таки 146 р. до Р.Х. було фізично знищено (зритий і плугом перемішаний із землею) й славнозвісний Карфаген.
Як казали римляни, sapienti sat.
* * *
«…Скільки б ми не читали про еллінів і римлян, як би глибоко, на нашу думку, не вивчено було власні їхні розповіді про них самих — ми завжди знайдемо чого повчитися в цих самих джерелах».
Finlay. Greece under the Romans