РІХАРД ЗОРГЕ І ЙОГО РОЗВІДГРУПА

Важко уявити собі без ретуші велику людину. Тим більше розвідника, який добуває інформацію настільки важливу, що, володіючи нею, можна було вплинути на хід історичних подій і зберегти життя мільйонів людей. Американські науковці стверджують, що 1941 року Червона Армія розгромила німців під Москвою лише завдяки Ріхарду Зорге (він же — Іка, Рамзай), що завдяки тільки цій людині можна було уникнути трагічного початку Великої Вітчизняної...

Проте не менш цікаве й інше: як радянським керівникам удавалося замовчувати дані про розвідника протягом 20 років? Говорять, що лише дякуючи Микиті Хрущову ім’я Ріхарда Зорге увіковічили в СРСР, присвоївши йому посмертно звання Героя Радянського Союзу. Поширена думка, що замовчування про Ріхарда Зорге та його соратників — наслідок культу особи Сталіна.

Ретушування образу розвідника, що існує й нині, — дзеркало радянської і пострадянської свідомості, що не відбивало не лише його дрібних грішків — пиятик і донжуанства, — а й головного — його поведінки на слідстві, коли він «розколовся» і зізнався, на кого працював. Для держави, яка трималася на брехні і репресіях, Ріхард Зорге відразу ж став відпрацьованим матеріалом, героєм невизнаним, отже — не переможцем, якого не судять. Це — гірка правда. Як і те, що вищі радянські керівники не лише не захотіли обміняти пійманих японських шпигунів на свого розвідника, а й навіть не зізналися, що Ріхард Зорге працював на розвідку Червоної Армії.

У січні 2004 року виповнюється 60 років, як Верховний суд Японії остаточно виніс смертний вирок Ріхарду Зорге.

З чого починалася Батьківщина...

Ріхард Зорге народився 1895 року в Баку. Батько його — німець, інженер, який приїхав із Німеччини на розробку нафтових промислів. Мати — росіянка, киянка Ніна Семенівна Кобелєва. За одними даними, вона з пролетарської сім’ї, за іншими — із сім’ї київського капіталіста Семена Кобелєва. Сім’я не бідувала. Через погіршення здоров’я батько Ріхарда Зорге виїхав разом із сімейством до Німеччини. Він помер, коли хлопчику було 12 років. Весь тягар життєвих негараздів ліг на плечі матері. У школі Ріхард учився погано. Проте на відміну від інших цікавився творами класиків німецької літератури.

Почалася Перша світова. Ідеї двоюрідного діда, друга і соратника Карла Маркса, запали в душу молодого новобранця, їм він присвятив усе життя. Західний фронт, а потім — Східний, важке поранення, братання з російськими солдатами, віра в соціалізм і революційну перебудову світу за якихось чотири роки змінили Ріхарда Зорге. Вже після війни він закінчив Гамбурзький університет. Рідні не сприймали не лише його ідей, а й способу життя, не розуміли, як він міг жити в цивільному шлюбі з дружиною свого смертельно хворого професора Герлаха, який дав йому гарну політичну освіту в Золінгені.

На початку 20-х років Ріхард Зорге працював викладачем і пробував свої сили в журналістиці, потім — таємним кур’єром Компартії Німеччини, нерідко забезпечував особисту охорону Ернсту Тельману і членам Комінтерну, редагував комуністичну газету «Бергіше арбайтерштімме». Наприкінці 1924 року Ріхард Зорге як представник КПН переїжджає до Москви, кілька років працює у відділі інформації Комінтерну, пише наукові і пропагандистські статті. У своїй відомій дослідницькій роботі «Новий германський імперіалізм» він передбачив (за п’ять років) прихід до влади фашизму.

Наприкінці 20-х у житті партійного діяча Зорге сталися великі зміни. Спочатку — сімейна криза. Стіна відчуження виросла між ним і дружиною Христиною, яка незабаром поїхала до Німеччини. Офіційно шлюб був розірваний 1932 року.

Публікаціями Ріхарда Зорге зацікавилися розвідоргани Червоної Армії. В 1929 році генерал Ян Берзін запропонував Ріхарду працювати в розвідці. Той погодився відразу ж, хоча для цього довелося відмовитися від роботи у Виконкомі Комінтерну. Рішення для того часу було неординарним. Нова справа обіцяла багато небезпек, ризику, але вельми мало слави. На цю тему Ріхард Зорге розмовляв із секретарем Виконкому Комінтерну, членом ЦК ВКП(б) Осипом Пятницьким. Внутрішньопартійна робота мало його приваблювала. Тим більше стало очевидним, що комуністи помилилися, очікуючи великої події — початку світової революції.

Незабаром Ріхард Зорге виїхав до Берліна, де підписав контракт із журналом «Соціологія», після чого як журналіст поїхав до Китаю. Розвідувальна робота в цій країні стала для Ріхарда Зорге серйозним випробуванням на міцність і профпридатність як розвідника і журналіста міжнародного масштабу.

Подвиг розвідника

Запекла боротьба зі спецслужбами, добування дуже важливої для СРСР інформації почнеться під час роботи в Токіо. Перша цінна інформація — час нападу Гітлера на Польщу, початок Другої світової війни. Друге важливе повідомлення в Центр (у березні 1941 року) — приблизна дата вторгнення німецько-фашистських військ на територію Радянського Союзу (середина червня). Джерелом цієї найважливішої інформації став німецький військовий аташе в Токіо Ойген Отт. Ріхард Зорге був його приватним референтом і вів військовий щоденник німецького посольства в Токіо. До кінця свого життя військовий розвідник і дипломат Ойген Отт не перестане дивуватися стійкості, професіоналізму і мужності радянського розвідника, не вірячи, що подібне могло статися в нього, досвідченого фашистського службиста, під носом. Ріхард Зорге не стріляв із пістолета, не вбивав, не відкривав сейфів, щоб викрасти секретні документи. Важливу інформацію збирала його розвідувальна група «Рамзай», він же її аналізував, роблячи точні висновки.

15 червня 1941 року Ріхард Зорге радирував у Москву про точну дату початку Великої Вітчизняної війни — 22 червня 1941 року. Як відомо, вище радянське керівництво належних висновків із попереджень розвідника не зробило.

У записках Ріхарда Зорге, які він надав слідчим у японській в’язниці, зазначалося: «...У травні до Японії прибув спеціальний посланник Нідемейєр... Оскільки в мене було особисте запрошення від Дірксена, я взяв участь у розмові і дізнався, що початок війни між Німеччиною і Радянським Союзом — уже вирішене питання. При цьому війна проти СРСР мала три цілі: по-перше, окупацію України; по-друге, через брак робочої сили в Німеччині захоплення принаймні від одного до двох мільйонів полонених для використання їх у сільському господарстві і промисловості Німеччини; по-третє, рішуче усунення будь-якої небезпеки, що існує на східному кордоні Німеччини».

Через кілька тижнів Ріхард повідомив: «На східному кордоні зосереджено від 170 до 190 дивізій, усі вони або танкові, або механізовані. Наступ німецької армії відбудеться по всьому фронту. Головні його напрямки будуть звернуті проти Москви і Ленінграда, а потім проти України. Ніякого оголошення війни зроблено не буде — спочатку відкриють воєнні дії, а вже потім буде повідомлено про оголошення війни. Протягом двох місяців Червона Армія, мабуть, буде розгромлена, а Радянська влада повалена. Очевидно, на початок зими відкриється сполучення сибірською залізницею і буде встановлено зв’язок із Японією».

Ці рядки, написані рукою самого Ріхарда Зорге, — велика цінність для історії. Незрозуміло лише, навіщо розвіднику знадобилося розказувати на слідстві подробиці і методи розвідувальної діяльності групи «Рамзай»? І що характерно — Ріхард Зорге не брехав. Він не боявся смерті, але й не намагався врятуватись. Цю неоціненну інформацію візьме на озброєння як методику американська розвідка. Можливо, саме таке об’ємне, на кілька сотень сторінок, «романне» визнання і не сподобалося керівництву НКВС? Після арешту Ріхарда Зорге «з усіх сторін» назвуть шпигуном. Навіть у СРСР чомусь вирішать, що він працював на Німеччину: друга дружина Ріхарда Зорге, Катерина Максимова, була репресована як пособниця німецького шпигуна. Вона померла 3 липня 1943 року в одній з райлікарень Красноярського краю. Причиною, вірніше, легендою смерті став крововилив у мозок.

На допиті прокурору Міцусаді Єсікаві Ріхард Зорге скаже про свою діяльність у Токіо: «Нас ніяк не стосується те поняття, що звичайно вкладається в слово «шпигун». Ті, кого називають шпигунами таких країн, як Англія і Сполучені Штати Америки, вишукують в Японії вразливі місця з точки зору політики, економіки і військової справи з метою спрямувати проти них удари. Ми ж, збираючи інформацію про Японію, виходили аж ніяк не з цих задумів. У 1935 році, коли я і Клаузен прощалися перед від’їздом з начальником четвертого відділу Червоної Армії, він говорив нам: «Я хотів би, щоб ваша діяльність створювала можливість уникнути війни між Японією і Радянським Союзом».

Останнім, дуже важливим повідомленням групи «Рамзай» у Москву було, що Японія не почне війни проти СРСР у 1941 році. Мінімум до весни 1942 року японські війська не мали можливості вторгнутися на територію СРСР. Важливу інформацію, зібрану розвідгрупою «Рамзай», було старанно проаналізовано і перевірено Ріхардом Зорге. Не дивно, що в битві під Москвою взяли участь військові частини Червоної Армії з Далекого Сходу, із Середньої Азії і Сибіру, оскільки не було сенсу тримати їх для відбивання нападу японців.

У той час чітко позначилася криза у відносинах між Японією й Америкою, японська армія не була забезпечена належним чином паливом і перекинути велику частину своїх сил до початку зими не могла, так само, як і воювати в цю пору року. За інформацією, отриманою від офіцерів Генштабу Японії, війну проти СРСР можна було розпочати лише за умови, якби Квантунська армія чисельністю переважала Червону Армію втроє і намітився внутрішній розлад у радянських військах, особливо розташованих у Сибіру. Ріхард Зорге був переконаний, що завдання виконав, і навіть склав текст телеграми, яку напередодні арешту хотів відіслати до Центру, із проханням про переведення до Берліна або Москви.

Примітно, що навіть у статтях, які Ріхард Зорге писав для гітлерівської преси, він відкрито попереджав японських мілітаристів: вторгнення в радянський Сибір через Китай або Монголію було б повторенням наполеонівського маршу на Москву.

Справі Зорге присвячені три томи японської сучасної історії «Гендайсі сірє». 1951 року архівну справу групи «Рамзай» вивчали й обговорювали в Пентагоні. Після цього матеріали були розсекречені. Америка і Захід дивувалися: чому в СРСР не визнають свого розвідника, який так багато зробив для країни? Тільки 6 листопада 1964 року газета «Правда» написала: «Лише через двадцять років склалися умови, які дали можливість розповісти правду про Зорге...» Додамо: неповну, заретушовану правду.

Ходзумі Одзакі та інші

Ближчий за інших до Ріхарда Зорге в групі «Рамзай» був Ходзумі Одзакі, японський письменник, поет і журналіст, який мав підпільне прізвисько «Інвест». Він працював у найбільш тиражній японській газеті «Токіо асахі сімбун», був автором 11 книг, писав вірші і перекладав з англійської, а в 1938 році став радником прем’єр-міністра Коное. Із 17 засуджених членів групи «Рамзай» до страти присудили лише Ходзумі Одзакі і Ріхарда Зорге.

До зустрічі в Токіо вони кілька років співпрацювали в Китаї, де японський журналіст представляв газету «Асахі». Здобувши гарну освіту, уміючи правильно оцінювати події, він часто дивував Ріхарда Зорге здатністю знаходити джерела важливої інформації. Завдяки Ходзумі Одзакі в 1938 році Москва одержала інформацію про підготовку до вторгнення японських військ на територію Радянського Союзу в районі озера Хасан, а в 1939-му — про наближення їх до радянських кордонів у районі ріки Халхін-Гол. За завданням Ріхарда Зорге Ходзумі Одзакі вдалося стати працівником японської таємної поліції. Саме він 2 липня 1941 року побував на нараді вищого керівництва Японії, що проходило під керівництвом імператора, відкіля приніс радісну звістку: якщо Японія і розпочне війну проти СРСР, то зможе окупувати хіба що Сибір, витративши при цьому свої запаси нафти і металів, що дасть можливість Англії й Америці легко її захопити. Японські генерали не мали наміру ризикувати, взявши до уваги і той факт, що план Гітлера «Барбаросса» не здійснюється.

Ходзумі Одзакі був заарештований на кілька днів раніше Ріхарда Зорге. З ним як з японцем були суворішими і слідчі. Багато знайомих Ходзумі Одзакі сприйняли його діяльність в інтересах Комінтерну і СРСР як зраду батьківщини. Ходзумі Одзакі був повішений 7 листопада 1944 року — на годину раніше за Ріхарда Зорге. Не будучи комуністом, Одзакі просто був переконаний, що будь-яка війна для Японії на той час згубна. Його брат, Ходзукі Одзакі — письменник і голова японського «Пен-клубу», зробив усе можливе, аби розповісти японцям: Ходзумі не був зрадником.

Величезну роботу в розвідгрупі «Рамзай» виконав художник Іотоку Міягі, який помер від катувань після арешту. Югославський журналіст Бранко Вукелич і його дружина, радисти Макс Крістіансен-Клаузен і Бернхардт та їхні дружини — Емма Бернхардт і Анна Крістіансен-Клаузен, Ходзумі Одзакі і Іотоку Міягі — всі вони тісно контактували з Ріхардом Зорге, маючи, крім того, особисту агентурну мережу. За винятком вищезгаданих, інші заарештовані в справі Зорге свого керівника не знали.

З ким же з японських високих чинів мав контакти Ріхард Зорге? Відповідь проста: йому не потрібно було налагоджувати тісні контакти з японськими генералами і високопоставленими чиновниками, оскільки їх мав його друг, Ходзумі Одзакі.

З 45 заарештованих у справі Ріхарда Зорге судили 17 чоловік, інші були визнані невинними. У токійській в’язниці Сугамо крім художника Іотоку Міягі померли ще троє: Бранко Вукелич, Сігу Мідзуно і Суміо Фунакосі.

Засуджений на довічне ув’язнення радист Ріхарда Зорге Макс Крістіансен-Клаузен після війни разом із дружиною жив у Берліні. Як почесний громадянин НДР і близький бойовий товариш легендарного розвідника Зорге в 60—70-х роках він бував у радянських військах і спілкувався з бійцями армії НДР.

Мимовільний інформатор розвідгрупи — доктор Токутаро Ясуда — був ув’язнений у Сугамо на порівняно невеликий термін — два роки. Його заарештували лише в червні 1942 року. У 1964 році Ясуда повідав газеті «Известия», що саме він врятував життя Ріхарду Зорге, роздобувши дефіцитний сульфопіридин, коли той раптово занедужав небезпечною формою запалення легенів.

В’язні Сугамо не знали, хто їх зрадив. Лише після війни звільнені соратники Ріхарда Зорге зійшлися на думці, що це був провокатор, що пробрався в ЦК японської компартії, Іто Ріцу. Саме він розказав слідчим про існування розвідгрупи «Рамзай». За його доносом заарештували інших.

В Японії в Зорге була цивільна дружина — Іісії Ханако, котру японська таємна поліція примушувала шпигувати за Ріхардом. Завдяки Іісії Ханако в Токіо є могила Ріхарда Зорге. Після капітуляції Японії ця тендітна мужня жінка відшукала тіло розвідника серед останків, що спочивали в братській могилі в’язнів Сугамо. Кілька років вона зберігала урну з прахом: для поховання не було грошей. Щоб купити ділянку землі, Іісії Ханако працювала кілька років. На токійському цвинтарі Тама біля могили Ріхарда Зорге вона часто повторювала: «Йому було важко. Ніхто з нас, хто оточував його, до кінця не знав, наскільки йому було важко. Він був справжнім борцем».

Журналіст і просто людина

У редакції газети «Франкфуртер цайтунг» доктора державно-правознавчих наук Ріхарда Зорге цінували не лише як кореспондента, а і як фахівця з проблем Японії та Китаю. Його статті, які хоча і важко було читати через своєрідний авторський стиль, дуже цінували читачі, яким потрібна була серйозна інформація.

Проте журналістське посвідчення, що відкривало доступ до важливих інформаційних джерел, розвіднику було потрібно не лише для написання аналітичних газетних матеріалів.

У 1971 році у видавництві Московського держуніверситету вийшла чудова книга «Рихард Зорге. Статьи, корреспонденции, рецензии». У статті «Гонконг і Південно-Західний Китай у Японо-Китайському конфлікті», надрукованій у квітні 1938 року газетою «Цайтшрифт фюр геополітик», Ріхард Зорге передбачив вторгнення японців у Гонконг і Південний Китай: «Японія у своїй експансії ніколи не орієнтувалася тільки на північний і північно-західний напрямки. Формоза, перший плід цього просування, а пізніше захоплення островів у Тихому океані породили в Японії стільки інтересів до Південного Китаю, що вторгнення в Південний Китай і навіть воєнні операції відтіля проти Північного Китаю аж ніяк не є чимось неймовірним. Можливість такого розвитку подій стає навіть дедалі... ймовірнішою завдяки ставленню Японії до Англії, що цілком змінилося». Такий висновок у журналістських колах того часу був дуже сміливим. За рік до цього Ріхард Зорге опублікував аналітичний матеріал «Нафтові турботи Японії», логіка якого стала підмогою в питанні бути чи не бути японо-радянській війні в 1941 році.

Чарівний, стрункий Ріхард був дуже товариською людиною. З ним бажало дружити чимало людей.

Незважаючи на весь свій професіоналізм, Зорге був шукачем пригод, любив їзду на мотоциклі. Якось, їдучи на великій швидкості, потрапив в аварію. Удар у глуху стіну був дуже сильним. Ріхард Зорге сильно скалічився, втратив зуби і носив уставну щелепу.

Удавана безтурботність і навіть цинізм не впливали на його небувалу обережність. Навіть у п’яних компаніях розвідник не розгублювався, не давав розкрити себе. Агент адмірала Канаріса Івар Лісснер, уповноважений перевірити Ріхарда Зорге, якось підклав йому газету російською мовою. Зорге, який випив понад п’ятнадцять порцій віскі, голосно зареготавши, відповів, що цією мовою нічого не розуміє.

Ріхард Зорге не був кабінетним журналістом. Він жив у роз’їздах. Його таємні зникнення на кілька тижнів нікого не дивували. Завести нове знайомство навіть на вулиці Токіо Зорге міг вельми просто. Він вивчив японську мову і володів нею досить добре.

Відомий американський генерал Чарльз Ендрю Віллоубі, який очолював у 1939—1951 роках секретну службу американських військ на Далекому Сході, склав для комісії Конгресу США об’ємну доповідь, в якій старанно проаналізував діяльність розвідгрупи «Рамзай» і, зокрема, Ріхарда Зорге. Цікаво, що за останні чотири роки розвідники витратили щонайбільше 40 тисяч доларів, тоді як вивчення і розслідування справи «Рамзая» генералом Віллоубі коштувало 150 тисяч доларів США!

Членам «Рамзая» заборонялося мати тісні контакти з японськими комуністами, професійна діяльність розвідників не повинна була викликати підозр. Після кожного виходу в ефір радист розбирав рацію на запчастини, що зберігалися окремо. Вихідний текст для кодування також змінювався. Щоб розміри передавача були невеликими, обходилися без випрямляча, працюючи зі змінним струмом, а для зменшення перешкод в анодний ланцюг вмикали низькочастотний дросель. Довжина хвиль передавача коливалася в діапазоні 39—41 м. Вихід в ефір відбувався в різних місцях Токіо. Для передавача і приймача купувалися лише ті деталі, які використовували звичайні радіоаматори.

У 1940 році групенфюрер СС Вальтер Шелленберг, який згодом став шефом 6-го управління РСХА, особисто перевіряв Ріхарда Зорге. Приводом послужили публікації Зорге, в яких він давав неймовірно точну оцінку розташування й ефективності військових сил між Японією, Китаєм і СРСР. На результат перевірки вплинуло твердження гітлерівських спецслужб у Токіо, що Ріхард Зорге має чудову репутацію як у посольстві Німеччини, так і в японських установах.

Всі написані про Зорге книги повторюють таку бажану для радянської свідомості легенду — нібито із зашморгом на шиї розвідник вигукнув: «Нехай живе Радянський Союз! Нехай живе Червона Армія!» Можливо, таких слів він і не вимовляв, усе це міф, оскільки достовірних даних щодо цього немає. Проте добре відомо, що Радянський Союз і Червона Армія, розвідником якої і був Ріхард Зорге, про нього тоді не пам’ятали. Не пам’ятали і після того, як Японія капітулювала, а у в’язниці, де утримувалися члени «Рамзая», розмістили японських військових злочинців. Згадали про нього лише через 20 років.