РАЗОМ — ЦЕ НЕ ОЗНАЧАЄ ЗАМІСТЬ

Мама п’ятикласника показує дуже гарний малюнок аквареллю. На ньому зображено горду червоно-синю жар-птицю з яскравим оперенням розпущеного хвоста. Вона здіймається над зеленим пагорбом на тлі блакитного неба. Цей малюнок на шкільній виставці посів перше місце.

«Я часто допомагаю своєму сину робити уроки, — розповідає мама. — Але мене хвилює питання, наскільки це педагогічно? Ось приклад. Син не злюбив уроки малювання. Став отримувати низькі оцінки, засмучуватися з цього приводу і взагалі відмовлявся виконувати домашні завдання. Я стала малювати разом із ним. Сама захоплююся і сина розворушила: щось він намагався намалювати сам. І ось у щоденнику й альбомі з’явилися високі бали: 10, 11 і навіть 12. Моєму сину це сподобалося, і тепер він увесь час просить мене допомагати йому. А чи потрібно? Адже ці оцінки наполовину — мої...».

Допомагати власній дитині — не лише обов’язок усіх батьків, а й унікальна можливість якомога повніше проявити свою любов. Але це не означає повністю позбавити чадо зусиль приймати рішення, долати труднощі, конструктивно переживати складні життєві ситуації.

Допомагати — це значить у важкі моменти підтримувати дитину, створюючи необхідні тимчасові «підпірки», використавши які, вона зможе далі пересуватися по життю самостійно. Поступово ослаблюючи свій вплив, батьки зміцнюють уміння дитини, підлітка, юнака справлятися з труднощами, самостійно жити, брати на себе відповідальність. Так людина, зростаючи, починає жити власним життям, активно використовуючи всі свої можливості.

Батькам потрібно відчути той момент, коли дитину можна й потрібно залишити на самоті з її проблемами, щоб вона могла порівняти свої можливості, здібності, залучити особистий досвід і направити все це на вирішення актуального життєвого завдання. В описаному випадку захоплена малюванням мама дає можливість сину внести свою лепту в загальний малюнок, забезпечуючи тим самим таку необхідну в дитячому та підлітковому віці спільну діяльність, яка дозволяє розширити поле для прояву дитиною самостійності і незалежності. І що дуже важливо — здатність бачити, засвоювати і передавати прекрасне створює між близькими людьми ауру творчості.

Допомагати дитині в навчанні потрібно. Це тим більше важливо тому, що вчитель на уроці просто не встигає приділити достатню увагу абсолютно всім учням. І щось із того, що викладається в школі, для багатьох дітей, природно, залишається незрозумілим, не засвоєним. Крім того, на уроках не завжди знаходиться час для відповідей на силу-силенну дитячих «чому?».

Тому головна батьківська участь — допомогти дитині навчатися так, щоб та отримувала від цього задоволення. Аби навчання не перетворилося на зубріння й зобов’язалівку, а було захоплюючою пізнавальною грою для «чомучок», причому усякого віку.

Виконуючи разом із дитиною домашнє завдання, ви не лише допомагаєте їй заповнити прогалини в знаннях, а й створюєте у неї впевненість у власних силах, готовність до подолання труднощів на наступному уроці, зацікавленість у навчальному предметі, котрий, можливо, ще вчора був нелюбимим. Ви створюєте атмосферу любові, порозуміння, захищеності, яка так необхідна кожній людині, особливо маленькій, і особливо в складних для неї випадках. Невирішена ж ситуація може перетворитися на психотравмуючу, а ваше ігнорування назрілої проблеми — зародити у дитини почуття непотрібності, відторгненості, самотності, розпачу («Мені так тяжко. А вони цього не розуміють... Хто ж мені допоможе?..»)

Важливим вважаю сказати ще ось про що. Дорослий, допомагаючи, проявляє себе як особистість, котра самореалізується, розкривається, виявляє свої найкращі сторони як людина, творча особистість, майстер, філософ, поет, дослідник тощо. Зверніть увагу, із яким захватом дитина спостерігає за батьком (матір’ю, старшим братом, дідусем і будь-яким іншим родичем), котрий захоплено розповідає про свої дитячі пригоди, демонструє на кухні найпростіші хімічні досліди з наявними завжди під рукою водою, цукром, содою, оцтом та ін. Мати, скажімо, може постати самобутньою художницею, на подив самій собі створюючи в шкільному альбомі свого сина «якийсь шедевр». Або талановитою письменницею, котра допомагає своєму школяру разом творити твір про весну.

Важливо щось робити не замість дитини, а разом із нею. Навіть якщо її особистий внесок спочатку мінімальний.