Радіоробінзони — 2

Вже півтора місяця третина жителів Вінницької області вдруге після крижаної стихії 2000 року перебуває у радіоінформаційному вакуумі. Не функціонує ані районний радіоефір, ані загальнонаціональний перший канал. Із пропозицією відключити мовлення на ультракоротких частотах (саме на них працюють національний та місцеві канали) до вінницької філії ВАТ «Укртелеком» звернулося, порушивши при цьому ліцензійні угоди, керівництво Національної телерадіокомпанії.

— У листі до директора філії «Укртелекому» Віктора Яблонського від НРКУ вказується, що причиною відключення є відсутність у телерадіокомпанії України коштів на оплату користування частотами, — каже представник Нацради з питань теле- і радіомовлення у Вінницькій області Вадим Мазурик. — До речі, як з’ясувалося, відключати нашу область збиралися ще наприкінці квітня, але зробили це наприкінці травня.

Враховуючи, що Вінницька область має особливий статус (після крижаної стихії 2000 року це єдиний регіон в Україні, що залишився без дротового мовлення), ситуацію можна назвати критичною. По інших областях стихія вдарила не так болісно, оскільки там усе ж таки існують старі добрі, як їх називають жителі сіл, «брехунці».

Існування радіо в нашому житті — це не примха, а необхідний атрибут повсякденного життя сучасної людини, хоч де б вона жила. Коли воно є і, тим більше, коли можливо вибирати станції, то про значення наявності радіоінформації, особливо в психологічному сенсі, не замислюєшся. Але щойно такий, на перший погляд простий, спосіб передачі звісток із «великої землі» зникає, стає очевидним ще один доказ того, що сучасні жителі української глибинки, відрізані від цього блага цивілізації, не почуваються захищеними і потрібними цій країні. Радіо розширює переконаність у власній значимості. Зрештою, навіть радіопосили означають можливість бути українцями і не почуватися провінціалами. Хоч як би відповідальні мужі глумилися, що УКХ-приймачі — це вчорашній день і взагалі останнє, що може бути в радіотехніці. Так, у великих містах, де є вибір радіо, FM-станцій на будь-який смак, можна сперечатися про однобічність інформації на національних каналах. Але можна казати також про низький рівень підготовки частини ведучих на розважальних радіоканалах FMок. Людині, котра прочитала у своєму житті мінімум книжок 20, цей словесний «пронос», та ще й на незрозумілому суржику, який намагаються видати за українську мову, слухати неможливо. А, наприклад, у Погребищенському районі Вінниччини, одному з відрізаних від ефіру, навіть такого «кіно», себто радіо немає, державне мовлення, яке транслювалося на ультракоротких хвилях, — єдина радіоінформація. Тобто вибирати там нема з чого.

Задля справедливості треба зазначити, що останнім часом на національному радіо з’явилося багато якісних культурологічних, освітніх, науково-пізнавальних програм. А відроджений «Театр біля мікрофона» — унікальна можливість для жителів далеких сіл хоч дистанційно задовольнити свої театральні уподобання. І якщо у нас прийнято казати, що держава глуха до проблем людей, то тепер на третині Вінницької області вона ще й німа. Адже хто почує керівника держави чи новини про політику, проваджувану в регіоні, не кажучи вже про життєво важливі повідомлення МНС у моменти, крий Боже, стихійних лих чи природних катаклізмів.

Крім того, для жителів всієї області готувався ще один сюрприз — на суботу і неділю мали залишити тільки 15 хвилин мовлення. Цього вистачило б лише для коротких новин. Правильно, нічого балувати.

Така ситуація, можливо, комусь і вигідна напередодні виборів до органів місцевого самоврядування.

Місяць тому комісія, до складу якої ввійшли члени Нацради з питань телебачення та радіомовлення і НТКУ, звернулася з листом у Кабмін, очевидно, для вирішення питання про виділення грошей. Розмови про «відсутність коштів», «збитковість» до болю знайомі ще з часів крижаної стихії, яка вклала на землю лінії електропередачі, телефонного зв’язку та дротового радіо. Тоді казали, що відновлювати останнє — збитково, економічно невигідно, хоча зіставлення кошторису витрат на пожвавлення старого дротового друга і впровадження ефірного мовлення викликало здивування і чимало запитань. Але відповіді на них губилися в аргументах на користь ефірного радіо. Мовляв, час удосконалити мовлення, така ідея давно бродила в потрібних головах. Щоправда, тоді була проблема з радіоприймачами. Місцева влада шукала спонсорів, аби забезпечити малозабезпечених. Деякі народні депутати, бізнесмени частково взяли на себе вирішення проблеми. А деякі звинувачували тодішню місцеву владу, котра пішла на поводу у зв’язківців замість того, щоб відновлювати більш доступну дротову радіомережу. Єдиний в області, хто частково відновив дротове радіо, — мер міста енергетиків Ладижина Валерій Коломейцев.

Ну, от і довдосконалювалися. Коли небайдужі жителі області та редактори радіоредакцій били на сполох, мовляв, так ми можемо позбавити інформації значну частину населення, ефірне мовлення не панацея, — їх ніхто не чув. Тепер і радіодротів немає, і ефірний приймач мовчить.

Хоча є обіцянки — зустріч місячної давності і напружена розмова між Нацрадою та НТРКУ завершилася тим, що остання мусила розробити окрему сітку мовлення для Вінницької області. А замовкле радіо в дев’яти районах мало заговорити з 1 липня. Але воно досі мовчить.

Бій виграно тільки по одному району — до Вінницької філії ВАТ «Укртелеком» надійшов лист із НТРК про поновлення радіомовлення в Гайсинському районі. До речі, вінницький «Укртелеком» чекає, коли зможе почати трансляцію в інші райони, адже через вимушений простій він зазнає збитків.

Чи не потоне ця проблема в переговорних процесах, у змінах портфелів у НТРКУ? Однозначної відповіді немає. Адже на невидимому фронті битви за радіоефір уже давно точаться конкретні війни між кількома операторами. І наголошувати питання безпеки країни, державного інтересу тут ніхто навіть не робить спроб. Усе вирішує комерційний інтерес.

А тим часом світ, переймаючись проблемами боротьби з тероризмом, пом’якшення ударів від стихійних лих, до першочергових заходів безпеки давно відніс і мовлення. Зокрема два центри геополітичного протистояння — Росія і США у справі захисту своїх громадян у нових історичних умовах узяли на озброєння розвиток радіо. Причому незалежні експерти стверджують, що американська система бездротового мовлення поступається російській, успадкованій від Радянського Союзу, — дротовому радіо. На цьому тлі, навіть при тому, що ця спадщина дісталася і нам, Україна, враховуючи і повне знищення дротового мовлення в окремо взятій області, в екстрених випадках справді може виявитися в статусі радіоробінзонів. Наскільки Росія пішла вперед, свідчить створення цілого інформаційного соціального пакета. Фахівці московської міської радіотрансляційної мережі з допомогою цифрових технологій розробили проект під назвою «Соціальна розетка». Служба порятунку з допомогою «тривожної кнопки» у будь-який момент може інформувати про надзвичайну ситуацію як жителів усього міста, так і його районів, і навіть окремих будинків і квартир. Причому «тривожна кнопка» спрацьовує автоматично, незалежно від того, увімкнено пристрій чи ні. У свою чергу кожен житель населеного пункту може так само оперативно вийти на зворотний зв’язок з екстреними службами. Крім того, «Соціальна розетка» має вісім телеканалів, дев’ять каналів дротового мовлення, безплатний Інтернет.

Можливо, і в нас такий важливий сегмент національної безпеки, як мовлення, не тільки не знищувався б, а й розвивався б, якби в цьому були зацікавлені і не безвідповідально за цим стежили наші відповідальні органи, як у Росії МНС і ФСБ.