П’ЯТЬ РОКІВ БЕЗ ГЕТЬМАНА

«Замість повідомлень про продовження пошуків нових позикових коштів і втручання уряду в економіку, УМВБ сподівається на повідомлення про фундаментальні ринкові реформи, здорову конкуренцію, розширення торгівлі та інвестицій. Лише після цього настане динамічне постійне зростання економіки держави, складовою частиною якої є банківський сектор».

(З останнього публічного виступу Вадима Гетьмана, голови Біржового комітету УМВБ, на річних зборах засновників 10.04.98 р.)

Вадим Петрович Гетьман. Генератор ідей, видатний організатор банківської справи, мудрий законотворець. Як зірка першої величини, яскраво спалахнувши, залишив незгладимий слід на темному небі нашого страшного своєю жорстокістю і захланністю часу. Людина, в якої дивовижно поєдналися рідкісна енергія та жага творчості, гострий розум, щонайширша ерудиція, талант організатора, благородство щедро обдарованої природою особистості. І в цьому, як виявилося, була його особиста трагедія: той, хто йде попереду, завжди заважає... А він мав ще й сміливість публічно обстоювати власну позицію, переконувати, доводити, критикувати без оглядки на чини та наслідки. Це був його, гетьманський стиль, його характер.

Гетьман виявився першим українським банкіром, якому вдалося в період горбачовської перебудови виділити республіканську контору із системи союзного Агропромбанку в самостійний банк. Завдяки йому Агропромбанк України наприкінці вісімдесятих став, по суті, лабораторією банківських інновацій, одним із перших почав самостійно встановлювати кореспондентські відносини з іноземними банками, отримав перші міжнародні кредити. Український банк став засновником Московської міжбанківської валютної біржі. Ця бурхлива діяльність збагатила Вадима Петровича на початок розпаду СРСР значним міжнародним фінансовим і політичним досвідом. Саме зі школи того Агропромбанку вийшла на сучасну арену ціла плеяда молодих фінансистів, із якими він щедро ділився знаннями та досвідом.

1990 рік. У Верховній Раді бурхливо дебатується «Декларація про суверенітет». Україна ще у складі СРСР. Обговорюється розділ «Економіка і фінанси», зокрема створення власної грошової одиниці. Ультрарадикали вимагають негайно включити пункт про власну валюту. Комуністи («група 239») — категорично проти. У результаті непростих персональних переговорів Вадим Петрович проводить компромісне формулювання: «Власна грошова одиниця України може бути введена за необхідності». Як банкір він розумів, що запровадження власної валюти — тривалий процес, завершальний акорд у справі становлення державності, поспішність тут неприпустима. Та прийняте в Декларації формулювання дозволило групі фахівців на чолі з Вадимом Гетьманом на законній підставі, у стислі терміни (вересень 1990-го, за рік до розпаду СРСР) провести конфіденційні переговори з представниками банкнотної фабрики з Німеччини про виготовлення власної української валюти. Це була перша примірка. Якби тоді про переговори довідалася Москва — накласти б їм головою. Гетьман про це знав. Та не в його характері було відступати перед особистою небезпекою, коли йшлося про майбутнє країни. У будь-яких переговорах він чітко бачив мету і знав, до якої межі можна відступати.

1992 рік. Вадим Петрович очолив Національний банк України. Центральний банк країни почав створюватися, так би мовити, з кілочка. Навіть усім відома будівля на Інститутській на той час перебувала під заставою. Було сформовано нову організаційну структуру, створено боєздатний творчий колектив. Впроваджено комп’ютерну техніку. Ініційовано дослідно-конструкторські роботи зі створення розрахункової палати. Був запущений щонайскладніший механізм друкування нової української валюти — гривні. На Дагомиській зустрічі глав держав Україна підписала документ про вихід із карбованцевої зони. Повна незалежність? Та Гетьман, глава Національного банку України, людина, яка розписалася на сучасних банкнотах українських грошей, рішуче виступив проти. Причина? Поспішний крок. Маючи досвід поділу банку, голова правління НБУ Вадим Гетьман — єдина людина, яка була категорично проти поспішного виходу з карбованцевої зони. Щоб не брати участі в згубній економічній політиці, він заявляє про свою відставку. Що було потім — добре відомо. Бездарна грошова реформа, гіперінфляція, падіння курсу валюти. Заморожування валютних активів українських підприємств і приватних громадян на рахунках Зовнішекономбанку СРСР. За рік усі ми тоді перетворилися на злиденних мільйонерів, Вадим Петрович, залишивши посаду, став безробітним.

Усвідомлення власної правоти дало йому наснагу повернутися в економічне життя, із групою соратників створити Українську міжбанківську валютну біржу, поєднавши керівництво нею з активною політичною діяльністю в парламенті двох скликань, де він очолив депутатську групу «Незалежні». Виникли ідеї про створення нових фінансових інструментів — вторинного ринку цінних паперів, ф’ючерсного валютного, ринку коштовних металів. Він мріяв, що Україна стане біржовим регіональним центром торгівлі золотом, на якому будуть представлені золотодобувні країни СНД і Східної Європи. Працюючи заступником голови комітету ВР з фінансової та банківської діяльності, він став генератором проектів усіх фінансових і банківських законів Верховної Ради. Гетьман був послідовним поборником демократичного розвитку України, розвитку приватної власності. А в ті ж роки були політичні сили, які вважали, що валютний курс має встановлюватися на підставі рішень Верховної Ради.

Один із найактивніших учасників конституційного процесу, Вадим Петрович був послідовним поборником парламентаризму. І вважав, що Конституція України, прийнята чотири року тому, досконаліша, ніж, приміром, російська. Українська Конституція гарантує баланс сил між виконавчою та законодавчою гілками влади, що забезпечує Україні європейський шлях розвитку. Він був переконаний: кожен депутат повинен персонально відповідати перед своїми виборцями. В одному з передвиборних інтерв’ю Вадим Петрович сказав: «Якщо політика — це бруд, то вибори — це шлях очищення». У парламенті він боровся за мажоритарну систему виборів, розуміючи, що люди, які пройшли за партійним списком, будуть позбавлені внутрішньої моральної опори й муситимуть голосувати за стадним принципом. Парадокс: він, прибічник розвитку приватної власності, принципово підтримав поновлення у правах комуністичної партії, вважаючи, що в парламенті мають бути представлені всі спектри громадського життя.

Уже п’ять років, як його немає з нами. Цинічне вбивство 22 квітня 1998 року Вадима Петровича Гетьмана — великого політика, архітектора банківської системи України — приголомшило інтелігенцію країни. Та він живе поруч із нами, ми й далі звертаємося до нього за порадою. У Київському державному торговельно-економічному університеті Першим інвестиційним банком засновані стипендії імені Вадима Гетьмана. Учні та друзі проводять Київську регату крейсерських яхт на Кубок Вадима Гетьмана. Побачило світ меморіальне видання «Вадим Гетьман — громадянин, фінансист, політик».

Не дає спокою запитання: хто оплатив злочин найманого вбивці? Гетьман, як і всі ми, не чекав цього підступного удару. Фізично й духовно сильна людина, яка знала, що чиста перед людьми та власною совістю, він ніколи не користувався послугами персональної охорони. Сперечався, відстоював із трибуни й у пресі свої погляди, — але це право кожного. Він навчив думати, заглядати за обрій ціле покоління фінансистів.

Світла вам пам’ять, учителю...