Психологічне тяжіння до бідності: шукайте опори не там!

Останніми роками вже всім у країні зрозуміло - бідність відтворює бідність, психологічна залежність від нужденного стилю життя виховується з дитинства під впливом оточення. Поетичні рядки "возьмемся за руки, друзья, чтоб не пропасть поодиночке" часто-густо стали означати взаємодопомогу бідних, таке собі "крейдяне коло", за межі якого не допускають сторонніх. Стороннім заздрять. Науковці говорять навіть про гедонізм бідних - їм властиве переживання катарсису від своєї безумовної порядності порівняно із "вкраденими статками олігархів".

Словом, проблема бідності в країні є. І психологічна залежність від недолі та безгрошів'я у бідних людей - також. Як вивести їх за межі "крейдяного кола"?

Лабораторія психології мас і спільнот Інституту соціальної та політичної психології НАПН України впродовж двох останніх років досліджує тему "Соціально-психологічні чинники подолання бідності як стилю життя". Розповідає завідувач лабораторії доктор психологічних наук, професор Вадим Васютинський.

Бідняцький "психологічний комфорт"

Проблема бідності постала як наукова в 90-ті рр. минулого століття, коли в суспільстві виникло розшарування: дехто став багатим, а переважна більшість збідніла. За радянських часів усі або майже всі були рівними в бідності, проте держава забезпечувала мінімальний рівень виживання. Безробіття не було, навіть нероби, змушені ходити на роботу, отримували свої 60–70 крб. "Дикий" капіталізм одразу ж виявив, що насправді наші люди дуже різні, дуже по-різному працюють, і тут тісно переплелися економічні й морально-етичні чинники. Фактично в 90-х рр. відбулася всеосяжна світоглядна криза: змінилися ціннісні орієнтири, люди втратили впевненість (щоправда, фальшиву, але вона була), і кожен громадянин опинився в стані відносної свободи: "Живи і заробляй як хочеш, і нікого твої проблеми не цікавлять". Це був дуже болісний для соціуму період.

На сьогодні суспільство якоюсь мірою призвичаїлося до реалій: більшість людей знайшла якусь свою "нішу", для декого нею стало заробітчанство за кордоном. І нині маємо величезну майнову нерівність. Про це найбільше чуємо від соціологів, які вивчають різні верстви населення - багатих, середньо забезпечених, бідних, збіднілих, убогих, злиденних, "нових" і "старих" бідних… На Заході дуже поширена традиція соціологічного вивчення проблеми бідності. Ще 1959 р. американський соціолог Оскар Льюїс запропонував термін "культура бідності": він розглядав її як спосіб колективного життя бідних, які живуть у своєму середовищі, по-своєму виховують дітей, і кожне наступне покоління в основній масі продовжує такий самий спосіб життя, відтворюючи цю саму культуру.

У дослідженні причин бідності конкурують два підходи. Перший - соціально-економічний. Нам він найбільше відомий у вигляді марксизму: є капіталістичний лад, багаті експлуатують бідних, і ситуацію можна змінити лише шляхом революції. Другий підхід, суто психологічний, полягає в тому, що бідні люди якось ніби самі винні у своїй недолі, і певною мірою це справді так. Бідні люди, як правило, вирізняються тим, що вони пасивніші, залежніші, менш цілеспрямовані, менш життєздатні, вони більше йдуть за волею обставин, не протидіючи їм, не мають внутрішніх сил організувати своє життя так, щоб подолати скрутні обставини, їм не властиве внутрішнє бажання принципово змінити своє життя, бракує інтересу до майбутнього. Мало того, вони навіть відчувають певний комфорт від свого становища, а якраз некомфортно для них робити над собою зусилля, намагатися щось змінити. Головна проблема психології бідності не в тому, чому людина бідна, а в тому, чому вона не хоче перестати бути бідною.

Звісно, багато хто стикається з настільки складними обставинами, що вони здаються взагалі нездоланними. Що може вдіяти зі своєю убогістю людина з глухого села, де немає ніякої роботи? Не всі ж можуть податися до столиці, а виїхати за кордон - іще важче. Щось треба робити, але для цього потрібні якісь резерви: фізичні сили, здоров'я, певний рівень інтелекту й освіченості, фахові здібності, щоб показати себе на ринку праці. Не всі люди мають такі резерви, а відтак психологічна нерівність, яка "сидить" у кожній людині, виявляється об'єктивною.

Як психолог я з великою впевненістю можу сказати, що причини того, наскільки успішною чи неуспішною в житті буде людина, криються в умовах формування її особистості в дитинстві, у перші 3–5 років. Саме тоді закладаються психологічні основи інтелекту, активності і пасивності, самостійності і залежності тощо. Цими процесами майже неможливо керувати. Ніхто не формує немовля як майбутнього бізнесмена чи безробітного, але минає кілька років, і вже можна великою мірою прогнозувати певні психологічні характеристики майбутнього життя дитини. Причому жодна характеристика не є вирішальною. Чудова річ - високий інтелект, але відмінники часто виявляються не надто успішними: їм легко все дається - а отже, вони не звикають до наполегливої праці, конкуренції. А в тих, хто має сильну мотивацію змінити своє непривабливе становище, формується здатність боротися і досягати. Відомий ефект, коли колишні "трієчники" (не всі, звичайно) раптом багатіють, і це стається з тими з них, кому властива не так жадоба грошей, як прагнення самоствердитися.

Шість чинників
долі-недолі

Що означає бідність як стиль життя? У межах способу життя, який характеризує певне середовище, кожна людина обирає свій власний життєвий шлях, і перед нею, як правило, є певне "віяло" можливостей - різне для кожного способу життя, але таке, що неодмінно означає вибір. І бідність ми трактуємо як результат відносно вільного вибору людиною відповідного статусу: бути чи не бути бідним, залишитися бідним чи спробувати перестати ним бути. І тут ми як соціальні психологи маємо великий простір для досліджень: міжособистісні, колективні чинники, чинники спілкування, взаємодії, спільної активності.

Дослідження бідності спираються на низку цікавих показників, зокрема таких, як абсолютна й відносна бідність. Абсолютна бідність означає, що людина перебуває на межі виживання, а відносна - що людина бідніша порівняно з оточенням. Наприклад, мешканець якогось віддаленого села може видаватися зовсім не бідним серед своїх односельців, а в Києві він належав би до небагатих. Є й інший поділ бідності - на суб'єктивну та об'єктивну, який психологів цікавить більше. Об'єктивне становище визначається тим, скільки людина має багатства, капіталу, майна. А суб'єктивне - це те, як вона почувається. Адже можна бути об'єктивно багатим, а почуватися бідним, і можна бути об'єктивно бідним, а почуватися багатим.

Для виявлення суб'єктивної схильності бути бідним ми розробляємо спеціальний опитувальник. Із 17 різних методик скомпонували 350 пунктів-висловів, близьких до цієї проблеми, - таких як ставлення до бідності і багатства, до роботи, грошей, свого соціального статусу, оцінка своїх особистісних рис і можливостей. Ці 350 висловів поділили на 14 варіантів по 25 висловів у кожному, додали кілька інших важливих індикаторів, зокрема таких, що стосуються суб'єктивної та об'єктивної оцінки свого матеріального становища.

Суб'єктивну бідність ми намагалися зафіксувати з допомогою запитання "Як би ви оцінили своє матеріальне становище порівняно з більшістю людей, які вас оточують?" (варіанти відповіді: "набагато гірше", "трохи гірше", "таке саме", "трохи краще", "набагато краще"). Відтак респондентів поділили на бідних (у кого становище "набагато гірше" або "трохи гірше") і "небідних" (становище "таке саме", "трохи краще" або "набагато краще"; до речі, останніх виявилося дуже мало).

Застосували також більш об'єктивну шкалу, де за основу взято такий показник, як середній прибуток на одного члена сім'ї на місяць.

Опитували в Києві, Дніпропетровську, Донецьку, Запоріжжі, Луганську. За кожним варіантом було опитано приблизно по 150 осіб, усього - 2096 респондентів.

Опитуваним пропонували висловити ступінь їхньої згоди-незгоди з наведеними висловами. Далі ми порівняли відповіді "бідних" і "небідних" респондентів і відібрали 119 висловів, за оцінками яких проявилися статистично значущі відмінності. Потім провели ще одне опитування в Києві (180 осіб) і за результатами факторного аналізу визначили вислови, на які припали найбільші факторні навантаження. Вибрали з них 32, які склали основу "Опитувальника психологічного тяжіння до бідності". Це ще не остаточний текст опитувальника, бо потрібно провести ще чотири процедури, аби він набув достатньої обґрунтованості.

Отримані попередні дані показали, чим "бідні" відрізняються від "небідних". У результаті факторного аналізу виділили шість чинників. Перший: енергійність і цілеспрямованість. Найпоказовішим став вислів "Я належу до енергійних людей, які завжди зайняті". Серед "бідних" із ним погодилися 25,4%, не визначилися 33,3, не погодилися 41,3%. Серед "небідних" цю думку поділяють 61,9%, не визначилися 19,6 і не погодилися 18,5%. (Слід зазначити, що ці й наступні дані не є соціологічно репрезентативними, а лише відображають важливі для нас психологічні тенденції). "Небідні" виразно частіше говорять про себе як про людей енергійних. Отже, люди, яким не бракує енергійності та цілеспрямованості, мають більше шансів перестати бути бідними: якщо людина намагається діяти, боротися, заробляти, то вона врешті-решт знайде вихід.

Другий чинник: ставлення до грошей. У центрі його - вислів "Я майже весь час турбуюся про своє фінансове становище". Серед "бідних" його прийняли 50,6%, не визначилися 29,9 і не погодилися з ним 19,5%. Серед "небідних" згодні з висловом 36,2%, не визначилися 26,4 і не погодилися 37,4%. Фінансове становище "бідних" є складнішим і частіше спонукає їх про нього турбуватися.

Ставлення до грошей - психологічно дуже цікаве явище. І "бідних", і "небідних" гроші цікавлять, але по-різному. У бідних ставлення до грошей дуже напружене: оскільки їх увесь час немає, то формується хибне уявлення про те, що головна, а може й єдина, причина негараздів - це брак грошей. Виникає наївна думка, що гроші, якщо вони з'являться, розв'яжуть усі проблеми. У "небідних" ставлення до грошей також досить напружене, але для них гроші - не так об'єкт здобування, як критерій спрямування активності. Коли вони заробляють гроші, ті стають для них засобом зміни способу життя, отримання нових вигод, задоволення честолюбства.

Третій чинник: прагнення досягнень. Тут найвагомішим виявився вислів "Я завжди намагаюся в усьому бути першим і найкращим". Із ним погодилися 34,6% "бідних", не визначилися 35,9 і не погодилися 29,5%. Серед "небідних" погодилися 56,2%, не визначилися 23,6 і не погодилися 20,2%. Як бачимо, намагання бути the best більше властиве "небідним". Прагнення досягнень - це щонайважливіша передумова повноцінної діяльності людини.

Четвертий чинник: упевненість у собі. Найпоказовіша ознака - вислів "Іноді, коли треба щось зробити, мене охоплює страх: а що, як не вийде?". Серед "бідних" із ним погодилися 60,5%, не визначилися 26,3, не погодилися 13,2%. Серед "небідних" згодні з ним 35,2%, не визначилися 29,6 і не погодилися 35,2%. "Бідні" виявляються більш несміливими, страх частіше гальмує їхнє бажання діяти, а впевнена в собі людина має більше шансів на життєвий успіх.

П'ятий чинник: організованість. Центральний вислів - "Я часто розпочинаю одночасно багато справ і не встигаю їх закінчити". Із цим погодилися 30,8% "бідних", 23,1 не визначилися і 46,1% не погодилися. Серед "небідних" згодні з висловом 20%, не визначилися 13,6 і не згодні 66,4%. "Небідні" виразніше заперечують свою неорганізованість, ніж "бідні".

Організованість означає, зокрема, здатність структурувати своє життя. Зазвичай бідні не вміють чітко визначати свої цілі, живуть одним моментом. Успішні люди, як правило, краще розуміють, що треба зробити сьогодні, за тиждень і за рік. Вони можуть працювати на віддалену мету, на ефект, який настане згодом. Натомість бідні часто-густо готові попрацювати сьогодні, аби до вечора отримати платню.

Шостий чинник: здатність ухвалювати рішення. Показовим тут є вислів "Коли мені доводиться ухвалювати рішення, я намагаюся робити це якнайкраще". Серед "бідних" погодилися з ним 65,2%, не визначилися 30,4, не погодилися 4,4%. Серед "небідних" із ним погодилися 83,2%, не визначилися 14,6 і не погодилися 2,2%. Виходить, що переважна більшість і "бідних", і "небідних" відповідально ставиться до ухвалення рішень, а проте "небідним" це притаманно більше.

Здатність ухвалювати рішення пов'язана з упевненістю в собі. Якщо особа не вміє ухвалювати рішення, за неї це робитиме хтось інший… У більшості випадків керівниками стають люди, здатні брати на себе відповідальність за ухвалені рішення. Те саме можемо сказати й про неформальних авторитетів. У кожному середовищі завжди знайдеться кілька осіб, до чиєї думки найбільше прислухаються, і це, як правило, люди не найбідніші.

Суб'єктивно серед нас немає людей нечесних

Які складаються стосунки між бідними і багатими? Бідних часто мучить заздрість. Заздрість - це загальнолюдська риса, в основі якої лежать наші комплекси нижчості, неповноцінності: усі ми маємо підстави бачити себе в чомусь гіршими за інших. Люди по-різному виходять із цього. Наприклад, намагаються стати кращими саме в цій сфері, домогтися в ній успіху. Другий спосіб - за законами компенсації стати кращим у чомусь іншому. Третій - втеча від усвідомлення своєї гіршості, наприклад, в алкоголізм, наркотики або серіали… Є ще один спосіб - сидіти на місці й гризти себе, мучитися і страждати від заздрощів. Так і робить частина бідних, для яких заздрість стає провідною емоцією.

А в багатих віддзеркаленням заздрості інших є бажання хизуватися своїм багатством. Це особливо характерно для таких молодих капіталістичних країн, як наша. І ми бачимо це на кожному кроці: і кількатисячні рахунки в ресторанах, що їх дозволяють собі багаті люди, і їхні автомашини розміром з автобуси (чого, до речі, немає в Європі).

Бідність і багатство становлять симетричну взаємозалежну картину. Бідні заздрять багатим і знаходять у цьому виправдання собі: "я бідний, але чесний і порядний, я страждаю, а ці багачі - глитаї, бандити, олігархи, злодії". Натомість багаті дивляться на себе іншими очима, вони оцінюють себе зовсім не як злодіїв і бандитів, а як успішних людей - розумніших, здібніших, ефективніших за інших. Суб'єктивно нечесних людей практично не буває.

Можна, звичайно, говорити про багатих, що вони накрали в народу, а тепер удають із себе великих благодійників, і це певною мірою правда. Але, з іншого боку, чим кращі ті бідні, які так і не спромоглися заробити копійку, щоб комусь її віддати, а, навпаки, чекають цієї копійки від когось?

Було неодноразово зафіксовано, що бідні люди більше схильні бути колективістами, вони розраховують на взаємну допомогу, підтримку, і це добре. Проте тут є й негативний аспект: бідні частіше сподіваються на сторонню допомогу, ніж покладаються на власні сили. Багаті люди, натомість, більші індивідуалісти й егоїсти. Їх менше турбує доля інших людей, вони більше думають про себе - як у негативному, так і в позитивному розумінні (наприклад, дбаючи про саморозвиток).

Розв'язання проблеми бідності може мати ще один варіант - революційний, коли бідні об'єднуються, скидають владу багатих і ділять їхнє майно... А що буває далі, ми вже бачили. Проте комуністи знову набирають чималі відсотки на виборах. Комуністична ідея справді невмируща, вона була і буде завжди, тільки під різними назвами. Її привабливість полягає насамперед в обіцянні загальної рівності, коли немає гірших і кращих, а це - найсолодший бальзам для людських комплексів.

Капіталізм із цього погляду справедливіший, бо дає людям змогу вповні проявити себе. Інша річ, що в такому разі неминучою стає нерівність - і психологічна, й економічна, а відтак мільйони людей потерпають через те, що не можуть бути "не гіршими" за інших. Чи має це бути ідеалом, якого повинно прагнути суспільство?