ПРОЙШОВШИ СЕРЕДИНУ ШЛЯХУ…

Йому було за сорок, і він стояв на роздоріжжі. Його життя буквально тріщало по швах, пацієнти смертельно набридли. Він утомився вислуховувати скарги людей, переконався у власному безсиллі допомогти їм. Він раптом усвідомив, що насправді ніколи не прагнув стати лікарем. Вступати на медичний факультет він вирішив ще в підлітковому віці. Це рішення було продиктоване не інтересом до роботи психіатра, не іншим пориванням душі. Просто його найкращий друг хотів вивчати психіатрію, та й батьки сприйняли ідею на ура.

Невдовзі він залишив психіатрію і влаштувався на неповну ставку в одне з відділень невідкладної допомоги, більшість часу присвячуючи написанню статей для журналів. Він став отримувати багато живих відгуків і зрозумів, що теперішня праця дає йому набагато більше задоволення.

Вищевикладена історія може послужити прикладом горезвісної кризи середнього віку. Та в цьому разі людина успішно впоралася з нею. Криза — явище закономірне, і найголовніше — потрібне. Щодня ми прожогом кудись летимо, боїмося щось не встигнути. А якщо не робити зупинок, можна пропустити щось головне, опинитися не там і не з тими. Криза — це автоматичне гальмо, що дозволяє нам зупинитися, озирнутися, проаналізувати минуле і теперішнє, подумати про майбутнє. Китайський ієрогліф, яким позначають поняття «криза», перекладається як «небезпека» і «можливість». Одне з грецьких значень слова —«суд». Тож криза — це суд над самим собою і своїми вчинками, вона відкриває нам нові можливості.

Криза середнього віку приходить до людини, коли половина життя вже минула і за лінією обрію вгадується темна моторошна прірва смерті. Наростають тривога, занепокоєння, відчуття страху, невдоволення собою і навколишнім світом, виникають проблеми зі здоров’ям. У примітивних культурах, які використовують давні традиції, людині допомагає суспільство — з допомогою певних ритуалів і ритуальних дій старійшини відкривають неофітові нові знання та стани, недоступні раніше істини. Людину приймають у коло зрілих чоловіків або жінок, вона починає виконувати нові соціальні функції. Але ми й наші сучасники вже не вміємо бути традиційними, і цей простий та зрозумілий шлях для нас утрачено. Кожен із нас переживає цей процес по-своєму, коли є лише Я і Моя Смерть.

Відомий учений Ф.Василюк виділив чотири типи переживання кризи. Гедоністичне переживання нівелює ситуацію: «нічого не сталося», «все нормально». Підтримується ілюзія благополуччя, на всі неспівмірності заплющуються очі. Це така захисна форма переживання: якщо я нічого не бачитиму, то нічого поганого не станеться. Якщо такий тип реагування домінує, то навіть успіх може призвести до регресу особистості.

Реалістичне переживання — це тверезе ставлення до того, що відбувається, до нових потреб та інтересів. Існування минулого визнається, але відбувається повне розототожнення зі своєю особистою історією життя. Таке переживання, в кращому разі, утримує особистість від деградації.

Ціннісне переживання повністю визнає існування критичної життєвої ситуації, але сприяє активній участі в творенні нового з урахуванням того, що було, орієнтує особистість на самозаглиблення та самопізнання.

Творче переживання — це свідомий і зібраний пошук виходу з обставин, що сформувалися. Людина або продовжує жити, але інакше (з новим сенсом), або відкриває зовсім нову сторінку життя, втілюючи свої потенційні можливості, які раніше не мала змоги реалізувати.

Лише два останніх типи переживань перетворюють руйнівні вихори кризи на рушійні сили творчості, сприяють духовному зростанню і самовдосконаленню особистості. У житті нечасто трапляються чисті типи переживань, але завжди можна для себе визначити домінанту, щось радикально змінити у своєму житті. Людина розлучається з ілюзією «чорнового варіанта життя», з утраченими назавжди можливостями, з примарністю соціальних стереотипів. Криза припадає на вік від 35 до 45 років, однак можуть бути хронологічні розкидання в силу розбіжності паспортного та психологічного віку. Одні люди зі смиренністю приймають це і намагаються знайти для себе нові напрями діяльності, визначити нові цілі. Це вік розквіту здібностей людини. Домогосподарки раптом починають писати вірші чи відкривають власний бізнес, успішні бізнесмени стають вільними художниками, відомі супермоделі відкривають благодійні заклади, жиголо стають священиками. Однак більшість відчувають гіркоту і кривду від того, що їм чогось у житті не дісталося, щось промайнуло повз них. Гостре відчуття власної неповноцінності та обділеності чимось породжує бажання домогтися володіння цим «чимось», і людина вірить, що таким чином вона стане «справжньою», повноцінною. Азарт, ризик і адреналін переповнюють людину, вона розгортає бурхливу діяльність. Чоловіки починають упадати за молоденькими жінками, новими сексуальними відчуттями. Нові сім’ї будуються за старим зразком, тому проблеми ті ж самі, але постають вони через 2—3 роки. Юним створінням теж не позаздриш — вони потрапляють у жорстку залежність від авторитарної чоловічої постаті (дуже схожої на батька), і замість того, щоб учитися, ходити на дискотеки, знайомитися з молодими хлопцями, сидять із дітьми в золотих (чи залізних) клітках і думають (через малодосвідченість), що це і є щастя. Звісно, трапляється й кохання.

Вирішити проблеми внутрішні шляхом зміни зовнішніх обставин неможливо, відповідь на них міститься у своєму внутрішньому світі. Проблемність перебігу кризи середнього віку можна прогнозувати, спираючись на тип розвитку чоловіка та жінки. Чоловіки, котрі у 13—14 років вирізняються надійністю, продуктивністю в роботі, самовладанням, філософським складом розуму і порівняно задоволені собою, цінують незалежність та об’єктивність, залишаються такими й у середньому віці. З бунтарів, схильних ризикувати, виростають неврівноважені чоловіки зі слабким самоконтролем, імпульсивністю й мінливістю в усьому. Чоловіки з підвищеним самоконтролем, які у підлітковому віці були емоційно чутливими, вразливими, залежними й недовірливими, залишаються такими й у 40 років. Серед таких чоловіків найвищий відсоток холостяків. У деяких чоловіків бурхлива напружена молодість змінюється спокоєм у зрілому віці. Жінки вирізняються більшою психологічною сталістю. Жіночні, урівноважені, товариські й теплі дівчата залишаються такими і в середині життя. Імпульсивні революціонерки стають дратівливими і люблять себе жаліти. Дівчата, котрі були в підлітковому віці тривожними, м’якими, так само бувають стурбовані собою і своєю зовнішністю. Є жінки, які дуже змінюються в середині життя, наприклад жінки-інтелектуалки можуть у зрілості ставати м’якшими й емоційнішими.

Головне завдання у кризі середнього віку — формування генеративності: прагнення вплинути на майбутнє через власних дітей, зробити свій внесок у розвиток суспільства, науки, мистецтва. Для декого цей рубіж стає фатальним: творчі люди, які відчувають, що більше нічого не можуть дати світові, утриманці та ледарі, які вже ніколи нікому нічого не дадуть. Люди, які функціонують за звичкою, але вже давно не живуть, не відчувають, не переживають. Що робити для того, аби криза середнього віку не стала життєвою драмою?

Жити щодня, щогодини відчувати, переживати, хвилюватися, любити себе і людей. Бути собою — особистістю, пізнавати себе, дивуватися собі. Робити те, що хочеться, те, що подобається, те, що виходить. Піклуватися про себе, своє тіло, свій розвиток, своїх близьких. Дякувати світові за все, за сонце і вітер, за успіх і невдачу. Вірити, що життя дасть нам усе, чого ми справді потребуємо.

Звісно, це в ідеалі. Це життя, про яке одні мріють, а інші — творять у ньому. Ідеал — це мірка, якою ми вимірюємо наше щастя. Страждальці, котрі міряють себе стереотипними мірками, постійно засмучуються й заздрять. Усьому. Завжди. Люди, котрі сформували власні уявлення, радіють успіхові інших і успіху своєму. Щоб не потрапити в пастку кризових переживань, необхідно спочатку створити свої прагнення і потім постійно крок за кроком контролювати, порівнювати бажане зі своїм теперішнім, і коли щось завело вас не туди — повертатися на свій шлях серця.

Та якщо все ж таки у цьому віці ви відчули стурбованість і тривогу й почали думати, що «немає в житті щастя», то час сісти і розібратися зі своїм життям. Передусім розділіть аркуш паперу на «добре» й «погано». Препарувавши своє життя за заданим принципом, ви або зрозумієте, що даремно себе накручуєте, або від зітхань вам треба швидко переходити до справи, інакше життя кане безповоротно. Бажано взяти наступний аркуш паперу і записати 20 перших-ліпших бажань. Потім прочитайте його і спробуйте відчути, чи справді вам цього хочеться. Наприклад, бажання бігати щодня вранці може інспіруватися татом, але вам зараз це не підходить, однак ви продовжуєте запевняти себе, що «добре було б». Або ви завжди хотіли писати вірші, але коли ви сядете за них, вас може опосісти нудьга. А може, ви колись мріяли змайструвати підсилювач із радіодеталей, тепер це бажання втратило сенс, але ви караєтеся з цього приводу. З такими бажаннями можна й потрібно розлучатися, адже вони заважають усвідомити нам свої сьогоднішні мрії, прагнення зрілої душі. А може, ви виявите, що найголовнішого у своєму житті ще не розпочинали, і тоді перед вами відкриються нові простори для втілення своїх задумів.

Однак, можливо, і це не зробить вашу душу спокійною, а емоції — врівноваженими. Тоді вам потрібна рідна душа, яка вислухала б і зрозуміла б, прийняла б усе, як є. У цивілізованих країнах давно існують семінари для людей середнього віку, групи підтримки, групи зустрічей, програми саморозвитку. Потроху ця практика з’являється й у нас. Зараз найдоступніша форма виходу з кризової ситуації — індивідуальна психотерапія, завдяки якій людина може розібратися зі своїми почуттями, переживаннями, думками, розставити всі акценти в минулому, теперішньому, майбутньому. І знову — жити, жити, жити. Із захопленням, радістю, задоволенням.