ПРО ТОНКОЩІ ПРИЙМАННЯ

«Для того, щоб хоч якось посприяти розвиткові туризму, треба скасувати ці ідіотські (інакше не назвеш) реєстрації іноземців, здешевити візу (до нас і так їхати ніхто не хоче, а тут ентузіастові доведеться заплатити купу грошей за право в’їзду). Українські візи — одні з найдорожчих. Чим це викликано? Може, ми надаємо послуги найвищого класу?

Потрібно встановити нормальні тарифи на проживання в готелі й т.п. для іноземців: це ж образливо, коли бачиш, що тебе відразу сприймають як мішок із грішми й деруть утридорога. Не всі іноземці — мільйонери!

Такою політикою ми лише шкодимо іміджу нашої країни та її економіці. Про нас і так не знають, і здебільшого все ще думають, що ми — провінція Росії...»

З листа на сайт «Дзеркала тижня»

Хто з нас не пам’ятає чудового фільму Ельдара Рязанова «Гараж» і шокуючої фрази персонажа Георгія Буркова: «Я за гараж батьківщину продав». Працівники туристичних компаній і агентств, які приймають туристів із різних країн, торгують батьківщиною щодня, зовсім не соромлячись таких непатріотичних діянь. Більше того, вони невимовно раді, коли їм щастить здійснити «крамольну» трансакцію.

Туризм, названий «феноменом ХХ століття», особливо бурхливо став розвиватися після Другої світової війни. За даними Всесвітньої туристичної організації (ВТО), світом щорічно «кочують» понад 600 мільйонів чоловік, а доходи від міжнародного туризму становлять близько 470—480 млрд. дол. США. Це приблизно 12% світового валового продукту. За прогнозами фахівців, на 2020 рік доходи від туризму в глобальному масштабі сягнуть майже трьох трильйонів доларів.

У більш як 40 державах туризм —головне джерело наповнення бюджету, а ще в 70-ти — одна з трьох основних статей.

Здавалося б, Україна, володіючи унікальними природними ресурсами та багатющими культурними традиціями, давно могла б озолотитися на даному їй від Бога. Проте рік у рік доводиться констатувати: реалії значно відстають від можливостей.

Хоча цифри зі статистичного бюлетеня «Туризм в Україні» запевняють, що останніми роками спостерігається стабільне зростання кількості іноземних туристів (2001 р. нашу країну з метою туризму відвідало майже 5,8 млн. іноземців, що на 31,8% більше, ніж 2000 р., у якому їх було на 4,8% більше, ніж 1999 року), невблаганна статистика свідчить: лише 574 тис. іноземців (9,9% від загальної кількості) приїхали з метою організованого туризму, а українські суб’єкти туристичної діяльності обслужили 416 тисяч (7,2%).

Утім, генеральний директор турагентства «Олімп Тревел» Тетяна Волошина вважає цю цифру завищеною. Аргументація проста: «Олімп» відправляє прийнятого ним іноземного туриста за маршрутом. Усі фірми-партнери в інших містах відбивають приймання туриста у своїх звітах за формою «І-Тур» і подають в ДТАУ, де всі цифри плюсуються. Таким чином, один інтурист може перетворитися на два, а то й більше.

З-поміж офіційно зареєстрованих інтуристів лише 156 тисяч прибули до нас із країн, із якими встановлений візовий режим. А вони і є основними валютними донорами туристичної «скриньки» у державній скарбниці.

Таким чином, як стверджує президент Туристичної адміністрації України Борис Вихристенко, 2001 року за рамками державного контролю та обліку залишилися понад 80% іноземних туристів. Їх обслуговували підпільні підприємства, власники приватних квартир та маленьких пансіонатів, які не сплачують податків і не несуть жодної відповідальності перед туристами й державою. Офіційно ж (за звітами) в Україні займаються прийманням майже 500 фірм, а реально — не більше 70.

На думку міністра курортів і туризму АР Крим Олександра Таряника, у Криму «практично вся інфраструктура туризму «ховається в тінь». До бюджету не надходить навіть десята частина реальних доходів». Через це держава не отримала 2001 року доходів на суму понад 2 млрд. дол. США. Причому насторожує факт, що рік у рік знижується частка зарубіжних гостей, яких обслуговують ліцензовані турпідприємства.

Зате перший заступник голови Державної туристичної адміністрації України (ДТАУ) Анатолій Матвієнко, поділяючи стурбованість із приводу «тінізації» туризму, не настільки категоричний в оцінці недонадходжень у держбюджет. Адже більшість грошей, зароблених тіньовиками, витрачаються в Україні й у підсумку все-таки працюють на економіку країни.

Ось тут не зайве б з’ясувати, а що взагалі дає туризм державі. За словами голови ДТАУ Валерія Цибуха, сукупний обсяг реалізації товарів і послуг різними галузями економіки України, які задовольняють потреби іноземних і внутрішніх туристів, становив 2001 р. 20,9 млрд. грн. Цю цифру розраховано за методикою ВТО, яка враховує все, що могли отримати від туризму й інші галузі народного господарства. Адже на туризм працює близько 50 різних галузей: транспорт, промисловість, сільське господарство, енергетика, будівництво, медицина, культура тощо. Простий приклад: значна частина пасажирів у будь-якому виді транспорту, крім місцевого, — туристи. В авіації їх майже 80%.

Усе пізнається в порівнянні

(необхідна ремарка)

Щоб стверджувати, хороші чи погані ті або ті показники, їх треба з чимось зіставити. Немає рації порівнювати, хто сильніший: слон чи миша, як, утім, — миша чи мураха. Це чудово розуміють у силових видах спорту, де є вагові категорії. Доводь свою майстерність і силу в бою з приблизно рівним тобі за фізичними можливостями.

Тому надалі за туристичне мірило для України використовуватимемо Польщу. Вона порівнянна за площею, населенням, економічним потенціалом, географічним розташуванням, природою (хоча в Україні природа явно багатша). Поглянемо на показники 2001 р. (Не дивуйтеся, що звертаємося до позаторішніх даних. Річ у тім, що торішні результати по Україні будуть відомі, у кращому разі, на кінець першого кварталу.) Отже, Польщу відвідало 61,4 млн. іноземців (Україну — 11,88 млн.), із них із метою туризму — 15 млн. (5,8 млн.). До речі, лише за 11 місяців 2002 р. Польщу відвідало 5,4 млн. наших співвітчизників.

Загальний обсяг послуг з в’їзного та внутрішнього туризму, а також з екскурсійної діяльності, наданих українськими туристичними суб’єктами, становив 0,8 млрд. грн. А ось валютні надходження тільки від в’їзного туризму в Польщі — 4,8 млрд. доларів, із яких 2,9 млрд. «внесли» організовані туристи.

Для довідки. За даними Варшавського інституту туризму (за 11 місяців 2002 р.), у структурі витрат туристів на першому місці — готельні витрати: 32,3%. Далі йде харчування — 20,9%, покупки для себе — 18,5% (для перепродажу лише 2,9%), транспорт — 11,6%, санаторно-курортні послуги — 9,3%, а все решта — 4,5%.

Як бачимо, різниця в доходах дуже істотна. На думку всіх причетних до вітчизняного туризму, причиною цього є цілий комплекс проблем.

А ти хто такий?

Перший негатив, про який згадують усі, — наші візові формальності. Саме вони й відлякують багатьох валютопривабливих для України туристів. Сказавши так, ми жодним чином не хотіли образити наших сусідів по колишньому СРСР, які становлять більшу частину іноземних туристів: росіян (51%), молдован (20%) і білорусів (8%).

Щоправда, останнім часом відбулося певне послаблення у візовому режимі. Іноземцям уже не потрібно реєструватися в органах внутрішніх справ, спрощено процедуру отримання деяких видів віз (службових, бізнесових). Однак для туристів усі формальності збережені, турвіза навіть дорожча за звичайну. Звісно, найчастіше це виправдано: у такий спосіб ставиться заслін нелегальній еміграції. Проте ДТАУ (та її попередники) вже давно порушували питання скасування віз для ряду країн — таких як США, Японія, країни—члени ЄС тощо. Оскільки сумнівно, щоб звідти до нас ринув потік нелегалів на заробітки.

З туристичного погляду, будь-яка віза, будь-яке узгодження, будь-який документ — перепона для мандрівника. У туриста на світовому ринку послуг є багатющий вибір, і він знаходить варіанти простіші, безпечніші й дешевші. На думку Анатолія Матвієнка, треба дуже хотіти побувати в нашій країні, щоб пройти всі візові, митні, прикордонні формальності.

«Что нам стоит дом построить…»

Колись, відпочиваючи в невеличкому готелі в словацьких Татрах, я був вражений, що там завжди є світло, вода, тепло, але немає ліній енерго- і водопостачання. Скринька ж відчинялася просто: господар встановив на річці міні-ГЕС, а для страховки ще й вітрячок. А у великому хорватському готелі «Макарска» на березі Адріатичного моря пішли іншим шляхом — покрили весь дах сонячними батареями.

Гостям потрібно пропонувати найкраще. Суто совкова приказка «что нам стоит дом построить — нарисуем, будем жить» тут не пройде. Іноземні туристи (не колишні «совки») хочуть жити в нормальних умовах. З усіма зручностями та належним сервісом: щоб завжди було світло й вода (гаряча теж), по кімнаті не бігали руді та вусаті, а працівники готелю в потрібний момент були на своїх місцях. Тетяна Волошина каже, що їм доводиться заздалегідь попереджати туристів: у Ялті можуть порайонно відключати світло, а в Одесі чи Львові вода буває у певний час і лише кілька годин. Нехай не ображаються патріоти названих міст, але таке в нас можливе де завгодно. Цікаво, невже в Карпатах сутужно з вітром і ріками, а в Криму — із сонцем? Мабуть, потрібно не лише розводити засмучено руками, киваючи на комунальників чи посилаючись на фінансові труднощі.

Чи не тому стан нашого готельного господарства в основному на дуже низькому рівні? Лише 10% закладів відповідають світовим стандартам. Тільки 2001 року в Україні з’явився перший п’ятизірковий готель, а чотиризіркові можна полічити на пальцях двох рук. Немає в нас поки що й готелів хоча б одного великого світового готельного оператора, таких як «Редіссон», «Інтерконтиненталь», «Кемпінськи». Для порівняння: лише в невеличкому польському курортному містечку Криніца — три п’ятизіркових готелі.

Погляньмо, яке ж наше готельне господарство в цілому. 2001 р. до нього входило 1258 закладів, у тому числі 831 готель, 363 гуртожитки для приїжджих, 25 молодіжних турбаз та гірських притулків. Решта — мотелі, кемпінги та готельно-офісні центри. Сумарно вони мали майже 50 тис. номерів на 100, 7 тис. місць. До речі, останніми роками кількість закладів і ліжко-місць (вибачте за неоковирне слово) неухильно зменшується, з 1995 р. їх стало менше, відповідно, на 138 і 32200 одиниць.

Утім, особливо бідкатися не варто. Адже найчастіше зменшення кількості місць веде до поліпшення умов, коли номер, куди раніше могли запхати вісім чоловік, перетворюється на двомісний напівлюкс. До того ж це позитивно позначається на коефіцієнті заповнюваності, який із 1999 р. зріс із 0,21 до 0,25. Це дозволило обслужити 2001 р. приблизно 3,5 млн. чоловік, у тому числі 401,3 тис. іноземців.

(Тепер порівняємо: у Польщі за той самий період обслужили 3,2 млн. лише іноземців, а всього — 17,4 млн. чоловік. І це при зниженні коефіцієнта заповнюваності: з ліжко-місць він становив 0,27, а з номерів — 0,38.)

Ще одна національна особливість українського готельного господарства — ціни. Іноземці щиро дивуються: звідки ви їх берете? Ну як їм пояснити, що вже кілька років і державний туристичний орган, і турфірми без успіхів борються проти готельного збору, якого немає майже в жодній країні, а в нас він становить для тризіркових готелів 15%, а для чотири-, п’ятизіркових — 20%. До того ж ще до середини 2002 року Україна була найбільш «расистською» державою щодо раси Homo Inturisto Inostrano, оскільки вартість номера для її представника вдвічі перевищувала таку саму для українця.

Україна... Це де?

Валерій Цибух любить наводити курйозний випадок, коли на одній з виданих за кордоном туристичних карт Україна не була позначена, оскільки входила до складу Росії. Та й про Україну багато хто має дуже віддалене, а найчастіше перекручене уявлення. Анатолій Матвієнко пригадує групу англійських уболівальників, які, приземлившись у Борисполі, стали напружено вдивлятися у небо в пошуках... атомної хмари з Чорнобиля. У Києві ж вони були вражені, що жителі одягнені не гірше за англійців, а вулицями їздять автомобілі дуже престижних марок. Удома цих туристів готували до поїздки в дику країну.

Наша держава витрачає надто мало коштів на свою пропаганду. 2002 р. у Держбюджеті на розвиток українського туризму та його рекламу було заплановано 1,5 млн. грн. Фактично виділено менше третини.

Відзначимо, що 2001 року на пропаганду Польщі як туристичної держави пішло приблизно $19 млн. А ось витрати такого плану (лише бюджетні) деяких країн: Великобританія витратила на імідж 35,5 млн. фунтів, у тому числі на «розкручування» Лондона — 1,5 млн., Німеччина — 25 млн. євро, Франція — 180 млн. франків. До цих витрат уходять: рекламна кампанія в зарубіжних ЗМІ, участь у туристичних ярмарках і салонах, організація різноманітних акцій на кшталт J’aime la France («Я люблю Францію») або Року Польщі у Швеції. Така щедрість не випадкова. Як вирахували педантичні англійці, кожен вкладений у рекламу фунт дає 27 фунтів доходів від залучених туристів.

У нас же основний тягар з промоції країни лягає на фірми. Як зізналася Тетяна Волошина, агентство змушене саме видавати туристичні карти України, буклети й плакати, які рекламують не стільки фірму, скільки країну.

Такої практики дотримуються відомі українські турпідприємства, що займаються прийманням. За словами керівника Міжнародного агентства з культурного обміну та туризму «Україна—Русь» Степана Романюка, їхнє агентство видало такі проспекти й каталоги, як «Мальовнича Україна», «Открой Украину — новое туристическое направление», «Украина и не только», «Славянский венок», «Киев. Деловые услуги». 2002 року весь 10-тисячний тираж буклету «Украина. Общая информация для туристов» був безплатно переданий посольствам і консульствам України за кордоном. Подумати лишень, приватна особа вболіває за державу більше, ніж вона сама. У першокласному барвистому буклеті про Україну, виданому МЗС, чомусь немає жодного слова про туристичні можливості нашої країни.

Туристичний комплекс «Пролісок» спільно з телевізійниками Польщі 2001 року створив 40-хвилинний фільм про Україну, який з успіхом демонструвався в сусідів. Приблизно так доводиться викручуватися й іншим туроператорам. Інакше власний продукт реалізувати неможливо. А його наші профі можуть зробити досить «смачненьким».

З 11 по 14 листопада 2002 р. у Лондоні пройшла Всесвітня туристична біржа WTM ‘2002. Чимало туристичних «родзинок» представили українські фірми. Хітом «Олімп Тревел» став тур, розрахований насамперед на англійців, — пам’ятними місцями Криму: Севастополь, Балаклава, річка Альма. Він приурочений 150-річчю Кримської війни, що відзначатиметься у 2004—2005 роках, активна ж підготовка до цієї дати триває вже тепер. У Великобританії створено оргкомітет з проведення ювілейних заходів на чолі з принцом Майклом із роду Романових. Інтерес західних туристів викликають також тури «Слідами російських царів, кримських ханів і козацьких гетьманів» та «Відчуйте себе українським козаком».

Міжнародне агентство з культурного обміну та туризму «Україна-Русь» презентувало свій каталог турів і маршрутів. Усі вони пов’язані з пропагандою історико-культурної спадщини України. Є серед них і новинка — оригінальний пакет із 33 турів «Мальовнича Україна», а також тур східнослов’янським культурним маршрутом «Слов’янський вінок», що дає можливість іноземному туристові протягом однієї поїздки відвідати Білорусь, Росію та Україну. Ввійшли до каталогу і вже апробовані тематичні тури «Золото скіфів», «Мистецтво Київської Русі», «Золотоверхий Київ», «Львів — архітектурна перлина Європи», «Запорізькі козаки», «Заповідний Крим» тощо.

Не відстала від колег і круїзна компанія «Червона Рута». За словами її президента Юрія Соколова, новинкою сезону-2003 стане круїз на колишньому теплоході «Академік Вучетич», який після капітального ремонту отримав нове ім’я — «Принцеса Дніпра». Це — спільний проект «Червоної Рути» і її зарубіжних партнерів: «Club-50» (Австрія), «Mondotour» (Франція), «Pheniex Reisen» (Німеччина), що вже уклали договір оренди на 10 років із судновласником — комунальною судноплавною компанією «Київ».

До речі, національний стенд України на WTM ‘2002 займав 117 кв. м виставкової площі і його устаткування коштувало більш ніж 70 тис. доларів. На жаль, викласти їх довелося самим учасникам. У держави не знайшлося коштів навіть для того, щоб відправити в Лондон представника Державної туристичної адміністрації України.

* * *

Уже давно ДТАУ розробила «Державну програму розвитку туризму в Україні до 2010 року», виконання якої може щорічно давати державі $8 млрд. Ще у 2001 р. завершено проект «Програми розвитку туристичної інфраструктури в зонах економічного тяжіння з напрямків національної мережі міжнародних транспортних коридорів в Україні». Порівняльні розрахунки свідчать, що в разі її реалізації доходи від туризму вже найближчими роками можуть становити понад $5 млрд, а спільний розвиток транспорту й туризму даватиме Україні щорічно близько $10—12 млрд. сумарного доходу. Не перший рік точаться розмови про необхідність створення Туристичного кодексу.

На 2003 р. у Держбюджеті на розвиток туризму закладено понад 14 млн. грн. Та, як сказав колись Анатолій Матвієнко, «одна річ рядок у бюджеті, а інша — дійсність». Без реального фінансування імідж країни різко не поліпшити, і від галузі не доводиться очікувати різких позитивних змін.

Отже, як і раніше, іноземний турист зі своєю валютою їхатиме в Туреччину, Іспанію, Францію, Хорватію, Польщу, Словаччину, Росію. Ми ж сидітимемо, як у казці: «По вусах текло, а в рот не попало».