Про ритуальний характер політичних розбіжностей

Кажуть, що історія повторюється, але вже у вигляді фарсу. Міф, до речі, теж. Як і будь-яке явище, він може ставати невіддільною частиною нашої реальності, унаслідок чого міфологічна історія, котра здається найчистішим вимислом, здатна видозмінити дійсність під потреби свого специфічного сюжету.

Візьмімо бодай новий цикл передач відомого журналіста Савіка Шустера («Шустер Live», ТРК «Україна») і йому подібні ток-шоу, де представники різних політичних сил (так і кортить написати — поливають одне одного брудом, звинувачуючи протилежний політичний табір у всіх можливих гріхах) хизуються одне перед одним і перед народом, впадаючи у своєрідні екзальтацію чи транс. Раптові спалахи ворожості на публіці й приятельсько-товариські стосунки за межами допитливого погляду електорату із подивом завважила народний депутат від Партії регіонів Ганна Герман. Вона сказала, що під час звичайної, без телеоб’єктивів, розмови з кожним окремим народним депутатом можна домовитися, знайти спільну мову, виробити спільну позицію, просто пересвідчитися, що перед вами людина, здатна раціонально мислити. Але достатньо депутатові опинитися обличчям перед телекамерами чи мікрофонами журналістів, як він одразу заходжується чорнити політичну силу, котра є суперницею його партії. Таке роздвоєння особистості й невідповідність поведінки в різних ситуаціях — це не просто непослідовність чи навіть параноя. Адже ми не раз мали можливість пересвідчитися в протилежному: депутати вирізняються неабиякою розсудливістю, тямущістю, а деякі з них є носіями чіпкого розуму, орлиної спостережливості.

Подібне «роздвоєння» — як поведінкове кліше, як певна норма спілкування — є характерним для шаманів і шаманської практики. Ідеться про змінений стан свідомості, за своєю якістю та й призначенням доволі далекий від буденного. Завдання такого «порогового» (за визначенням учених) стану мислення — не вести діалогів; не сперечатися; не доводити, використовуючи незаперечні факти; не йти у своїх доказах від супротивного; не логічно переконувати, а зробити себе відкритим для «інформації» з абсолютно інших інформаційних сфер, які перебувають поза реальною дійсністю. Тобто із допомогою певних каналів сприйняття з’єднати свою свідомість із країною духів, прихистком мертвих предків, Космічним розумом, ноосферою, Атманом — називати можна по-різному. Якщо ж шаман не здатен впасти в екстатичний стан, аби виправдати свій вид діяльності, він просто вдає, що саме зараз його розум десь далеко, по той бік звичайного сприйняття.

Такі «суперечки» в нашій країні між політичними силами точаться не один рік. Дехто навіть пишається — бачте, у нас свобода слова. За логікою речей, за законом еволюції, щонайскромнішого переходу кількісних накопичень у якісні і нехай черепашачого, але наближення прогресу, ці «суперечки» мають чимось завершуватися. І саме в політичній сфері — видозмінювати політичний клімат у країні, удосконалити самих народних обранців, пропускати їх через певний природний добір (через нашу повагу чи осуд), робити суспільство і владу прозорішими. Тим часом насправді на ток-шоу перед телеоб’єктивами у всі куточки нашої країни транслюється інформація, що депутат або член уряду в даний момент поводяться суто ритуально і щиро або навмисно відтворюють перед публікою змінений стан свідомості, а також архаїчну форму поведінки людини, котра бере участь в обряді посилення родючості або обряді збереження сили (зазвичай містичної) тієї чи іншої групи людей, членом якої він є. За давніх часів такою групою було плем’я або община, сьогодні — політична сила.

Дивно, але в суспільстві поголовної письменності та поголовної, хоча й псевдо, але освіченості, серйозні люди роблять ставку лише на усне переконання, вірогідність якого, у переважній більшості випадків, неможливо перевірити. Прозорості операцій будь-яких видів діяльності як можновладців, так і політичних сил у нашій країні майже не існує. Такий вид ток-шоу, яке повторюється щотижня, а не перед виборами чи важливими етапами в житті держави, можливий лише в суто фольклорному, по суті міфологічному суспільстві, де як певне одкровення чи довгоочікувана цінна інформація виступає просте усне мовлення (майже завжди експромтом) представника парламенту чи влади. От промовець на ток-шоу і впадає у своєрідний транс, і саме з цієї причини його поведінка, як зауважила Г.Герман, виглядає дивно. Уявімо собі, що все, що намагаються обговорювати на ток-шоу, уже викладено бодай у малотиражній районній газеті у вигляді документа (увесь підспідок, кожна витрачена копієчка), детально змальовано персональний портрет кожного депутата — аж до того, яких книжок він не читав, хоча мусив би, якщо посідає таке високе становище у суспільстві. Цікавитися його виступом буде лише той, хто професійно вивчає прояви усного мовлення в тому чи іншому соціальному середовищі, або той, хто сумує за живим усним словом, особливо тим, яке злітає з вуст людини високого суспільного становища.

З іншого боку, оскільки депутати відразу після закінчення ток-шоу починають поводитися зовсім інакше, і їхню ворожість одне до одного як вітром здуває, слід розуміти їхню поведінку перед телеоб’єктивами як своєрідне камлання, звертання до потойбічних сил, що відбуваються з метою затаврувати політичних противників. І що найцікавіше, потойбічним світом, містичною силою, до якої зазвичай звертається під час трансу промовець, стає народ України, точніше, телеглядачі. Фарс, тобто перекручування міфологічного сюжету, полягає в тому, що народ на час ток-шоу для можновладців стає сферою, ємністю, в якій живе містична сила, а самі вони починають несвідомо асоціювати себе з людиною, здатною вступати у зв’язок із цією містичною силою і впливати на неї. У шаманів це називається задобрювати духів. Перед очима телеглядачів відбувається не викриття однієї політичної сили іншою, а ритуальний, із глибоким архаїчним корінням, процес оновлення (мається на увазі — партій, блоків чи окремого депутата), наповнення новими силами, відродження в оновленій і вдосконаленій іпостасі. Як глибокий, відтворюваний на підсвідомому рівні пережиток, такий світогляд дається взнаки на народних гуляннях, весіллях, особливо коли вони закінчуються бійкою або й побоїщем. Хіба то бенкет, коли бійки немає — кажуть у народі, озвучуючи давню міфологічну форму відновлення сил і родючості. Раніше, в поганські часи, влаштовували ритуальні сутички між двома частинами однієї землеробської общини: ритуальна хула, поливання словесним брудом і натуральними помиями одних представників іншими мало на меті викликати магічним чином життєдайні сили або природи, або країни духів. Зазвичай після такого ритуалу всі розходилися, обійнявшись, умиротворені, бо сподівалися цьогоріч на високий врожай і на те, що худоба плодитиметься. За такого ритуального підходу до прогресу сучасна економіка буде підніматися ще дуже довго.

Подібне архаїчне підґрунтя має і незбагненна для всіх іноземців лайлива, матірна лексика жителів Східноєвропейської рівнини. Вона свідчить більше, ніж про елементарну невихованість того, хто вживає нецензурні слова. Допитливому поглядові вона відкриває, що той, хто матюкається, є людиною архаїчною, котра на підсвідомому рівні, зустрівши друга або приятеля, починає ритуально обмінюватися з ним лайкою, тим самим ніби намагаючись зміцнити силу дружніх стосунків. Це прояв суто міфологічного мислення. Така людина є первісною навіть якщо має більш ніж сучасний вигляд і живе в сучасній країні. Не слід очікувати, що двоє чоловіків, які матюкаються, відразу поб’ються або розійдуться недругами — зов­сім ні. Також не слід очікувати, що депутати і політичні сили, які поливають одне одного брудом, насправді є суперниками, недругами чи ворогами: їхня дружба міцніша, ніж у нас, звичайних людей, оскільки не отруєна постійною гонитвою за хлібом насущним, підозріливістю і страхом втратити хліб. Вони пильнують силу, дбають про її зміцнення — але архаїчно, так, як це вже робили наші предки в дуже далекі часи.