Про національну гордість монегасків

«Это милое Монте-Карло очень похоже на хорошенький... разбойничий вертеп».

А.П.Чехов. Із листа до М.П.Чехової. 1891 р.

Важко не погодитися з одним із афоризмів найвідомішого критика політекономії капіталізму: «Найнеприступнішою фортецею є людський череп». Вже ж побачив багато країн так званої Західної Європи, походив вулицями та площами, поспілкувався з культурою та побутом, а в якомусь кутку мозку продовжує існувати стереотипна картинка, схожа на ілюстрацію з ювілейного видання марксового «Капіталу» — Канн, Ніцца, вся французька Рив’єра, населена виключно жирними котами в циліндрах, із золотими ланцюгами на пузі. Реально Лазуровий берег — місце набагато демократичніше, ніж малює уява. Пляж Ніцци безкоштовний та доступний для будь-якої тітки, що торгує консервованими оливками на базарчику за п’ятдесят метрів від моря, та й саме місто пречудово зберегло романтичний шарм тих часів, коли воно було ще італійським, а вулицями бігав босоногий Джузеппе Гарібальді.

Зовсім недалеко від Ніцци, хвилин двадцять на туристичному автобусі, знаходиться країна, яку історичні обставини перетворили на символ-кліше, плоский та однобокий. Князівство Монако. Ага, знаємо, там є казино, в якому багаті нероби цвиндрять мільйони, за рахунок яких і живе пречудово жменька громадян двоквадратнокілометрової держави. Помилка. Прибутки від ігрового бізнесу дають приблизно п’ять відсотків прибутків князівства, приблизно стільки ж як збут поштових марок. А погратися в рулетку може кожен турист, якщо він нічого не виграє, казино «Монте-Карло» подарує йому пластикове відро, такий собі символ надій на дурні буратінячі гроші. Мабуть, не без іронії над людськими пристрастями в Монте-Карло було засновано міжнародний фестиваль циркового мистецтва.

P.S. Під час пошуку інформації про Монако я надибав його первинну назву античних часів Портус Геркулюс Монакі, виявляється саме тут усамітнено відпочивав після своїх подвигів міфічний Геракл. Радянська енциклопедія традиційно потішила своєю вибірковою інформативністю — для засновника монакської державності князя Грімальді, який міцно захопив тут владу 1731 року, місця на сторінках не знайшлось, але був інший грімальді, первісний мешканець рив’єри, побратим пітекантропів та неандертальців, який жив і помер у цих місцях ще в доісторичні часи. Цікаво, риси його були негроїдними. Дива! Якби еволюція трохи хитнулася в інший бік, ви б зараз замість «мандрів європеоїда» читали «мандри негроїда».