Про гуманітарку без купюр

За оцінними даними ООН, 78 млн людей у 31 країні світу нині потребують гуманітарної допомоги міжнародного співтовариства. У глобальному зверненні ООН до урядів країн у грудні 2014 р. ішлося про необхідні для надання гуманітарної підтримки в
2015-му 16,4 млрд дол. З них для допомоги Україні зарезервовано
189,1 млн дол. Чи отримає їх наша країна і в якому обсязі - відповіді не має ніхто. Система міжнародної гуманітарної допомоги в колапсі - потреби набагато перевищили можливості. А отже, уряду України необхідний план "Б", в якому країна повинна розраховувати на свої сили...

Світова гуманітарна криза

3-4 лютого в Будапешті відбулася регіональна консультація "Європа й інші", організована ООН у рамках підготовки Світового гуманітарного саміту в Стамбулі (травень 2016-го). Це була одна з восьми консультацій, проведених у всіх регіонах світу з метою знайти відповідь на питання, як реформувати систему міжнародної гуманітарної допомоги, щоб вона стала ефективною і відповідала нагальним потребам.

За словами заступника генсека ООН з гуманітарних питань Валері Амос, кількість "конфліктних" територій, а також людей, які потребують допомоги, перевищила рівень гуманітарної катастрофи Другої світової війни. У такій ситуації світ не опинявся останні 70 років.

Європейський комісар з питань гуманітарної допомоги Христос Стіліанідіс говорить про наявність чотирирівневої кризи:

- фінансова криза (світова економіка ще не подолала наслідків фінансової кризи 2008-го, а тому вільних коштів для надання міжнародної гуманітарної допомоги дуже мало);

- стрімке збільшення кількості конфліктних територій (схід України - один з яскравих прикладів) з обмеженим доступом міжнародних організацій (через загрозу життю їхнім співробітникам) для надання гуманітарної допомоги людям, які її потребують;

- масштабне зростання тероризму, який знову ж таки несе загрозу життю експертів, соціальних працівників і волонтерів гуманітарних місій;

- глобальна зміна клімату спричиняє збільшення масштабних природних катастроф, що руйнують життя й долі мільйонів людей.

Таким чином, нині гуманітарні потреби у світі багаторазово перевищують доступні ресурси. І, за оцінками експертів, така ситуація зберігатиметься (якщо не погіршуватиметься) протягом кількох найближчих років.

Пошук ресурсів

Протягом останніх десятиліть практично єдиним джерелом наповнення гуманітарного бюджету ООН і його партнерських міжнародних гуманітарних організацій були кошти від урядів економічно розвинених країн. Нинішня катастрофічна нестача гуманітарних ресурсів змушує шукати шляхів їх збільшення. Передусім ідеться про партнерство з приватним сектором (бізнесом, приватними фондами, особистим капіталом). Але тут важливі переговори про необхідність дотримуватися основних базових принципів і норм надання міжнародної гуманітарної допомоги, серед яких нейтралітет, аполітичність, неотримання вигоди.

Не менш важливим аспектом є перегляд співробітництва з локальними організаціями й ініціативами, що надають допомогу місцевому населенню. Нині ці організації в більшості випадків не мають доступу до міжнародних гуманітарних ресурсів. А міжнародні гуманітарні організації за останні 20 років перетворилися на монстрів, які обросли офісами й співробітниками в різних частинах світу і потребують постійного фінансового підживлення, тоді як ці кошти можна було б використати на гуманітарні потреби.

Крім того, наявність у цих організаціях жорстких норм (передусім щодо безпеки співробітників) не дозволяє їм адекватно реагувати й надавати підтримку в ситуаціях конфлікту. Яскравий приклад - український конфлікт. Наприкінці січня (у період ескалації воєнних дій) першими й ключовими фігурами в евакуації мирного населення з зони бойових дій стали вітчизняні волонтери. Жодна міжнародна організація в Україні до появи офіційного коридору цією проблемою прямо не займалася, бо не було гарантій безпеки.

Оскільки найбільша кількість гуманітарних катастроф пов'язана з воєнними конфліктами, то необхідно переглянути й можливість участі військових у наданні гуманітарної допомоги. Зрозуміло також, що гуманітарну кризу неможливо подолати без політичного складника. А отже, слід виробляти нові принципи взаємодії з політиками.

Однією з ключових проблем зростаючих обсягів гуманітарних потреб є нездатність або небажання держав виконувати свою базову функцію - дотримуватися і захищати права, а також забезпечувати безпеку всім громадянам своєї країни. Тому пошук важелів тиску на уряди, щоб вони виконували свої базові обов'язки, також є важливою темою для обговорення.

Однак більш-менш чітка нова стратегія стосовно міжнародної гуманітарки з'явиться лише на травень 2016-го, на практиці ж запрацює ще через два-три роки. А криза в Україні відбувається тут і тепер. Тому ухвалювати рішення і вживати адекватні заходи держава повинна вже сьогодні.

Українські перспективи і шок міжнародних донорів

16 млрд дол. - мінімальна сума, яку на 2015 р. ООН шукає для надання гуманітарної допомоги країнам, що найбільше страждають від воєнних конфліктів або природних катаклізмів. Із представленої в грудні офісом ООН з питань координації гуманітарної допомоги заявки видно, що пріоритет - допомога Сирії, Південному Судану, Іраку, Центральній Африці. Потреби цих чотирьох країн становлять 70% запитуваної допомоги. Так, наприклад, у Сирії 7,6 млн тільки внутрішніх переселенців, загалом же допомоги міжнародного співтовариства потребують 12 млн людей. Крім того, один з пріоритетів ООН - боротьба з вірусом Ебола. На це йдуть чималі кошти.

189,1 млн дол. запитані ООН для надання допомоги 900 тис. людей, що постраждали в результаті воєнного конфлікту на сході України (розрахунки для ситуації, яка склалася на листопад 2014-го). Як розвиватимуться події далі, невідомо. 7 лютого в Мюнхені П.Порошенко заявив уже про мільйон людей, які потребують підтримки.

Однак із 33,3 млн дол., запитуваних ООН у донорів у серпні 2014-го, під кінець року змогли зібрати лише 85%. Тож надії на 189 млн небагато. На жаль, попри офіційне запрошення, представники української влади консультацію в Будапешті проігнорували. Навряд чи в урядових кабінетах усвідомлюють, що не варто особливо розраховувати на міжнародну гуманітарну допомогу. Інакше організація і координація гуманітарної допомоги всередині країни відбувалася б інакше…

Ще у вересні керівництва представництв ООН і Європейської комісії в Україні підготували звертання до президента, парламенту й Кабміну з пропозиціями щодо важливих заходів, яких керівництво країни має вжити для ефективної взаємодії в наданні гуманітарної допомоги, - наприклад, реєстрація переміщених осіб, звільнення від оподаткування адресної допомоги тощо. Документ містив шість розширених пунктів.

Нещодавно міжнародні інституції передали Кабміну список вимог уже з 19 (!) пунктів. За п'ять місяців практично жодного з початкових завдань виконано не було, зате до них додалися нові проблеми. Системні рішення стосовно переселенців (починаючи зі створення їх реєстру) ухвалили тільки після жорсткого тиску міжнародних донорів. Керівництво країни, на жаль, демонструє цілковите нехтування своїми обов'язками захищати права й забезпечувати безпеку переміщених осіб. У результаті кримчанка й координатор ініціативи Схід SOS Олександра Дворецька, яка переїхала до Києва ще влітку, на сьомому місяці вагітності не може стати на облік у жодній жіночій консультації. А волонтери Наталя Воронкова і Діана Макарова, які наприкінці січня відвозили нову партію допомоги підшефним батальйонам, були змушені залишитися на передовій, щоб вивозити звідти батьків із дітьми. Коридор і МНС з'явилися тільки через тиждень після їхніх публічних заяв і нового тиску з боку міжнародного співтовариства. Саме волонтери, а не еменесники, ризикуючи власним життям, вивозять людей з найгарячіших точок.

Серед основних вимог, висунутих українському уряду, такі:

- організувати координацію надання гуманітарної допомоги на рівні Кабміну. (У новому Кабміні відповідальність за гуманітарну допомогу покладено на віце-прем'єра Зубка лише через два місяці. Знову ж - під тиском міжнародних донорів. Досі немає міжвідомчої координації цього питання на рівні Мінсоцполітики, Мінздоров'я, Міносвіти і т.д.);

- надати всім акредитованим гуманітарним організаціям безперешкодний доступ на територію, не підконтрольну уряду України, за допомогою пропускного режиму, прозорого й зрозумілого всім учасникам (останнє рішення уряду про пропуски й заявки на ввезення гуманітарної допомоги як мінімум за 10 днів - пряме порушення міжнародних норм надання гуманітарної допомоги);

- підписати угоду між ООН і урядом України про заходи щодо прискорення процесу ввезення, вивезення і транзиту вантажів гуманітарної допомоги (копію угоди було відправлено в МЗС України в жовтні 2014 р.);

- привести всі акти України, що регулюють гуманітарну допомогу переміщеним особам, у відповідність до міжнародного гуманітарного права, документів, що захищають права людини, керівних принципів у роботі з тимчасово переміщеними особами;

- видати указ про негайне скасування оподаткування гуманітарної допомоги, який заміщатиме будь-який інший закон, або указ про оподаткування;

- забезпечити доступ до медичних препаратів і медичного обслуговування для всіх українців на всій території України.

Крім стратегічних питань, що на них вказує міжнародне донорське співтовариство, є ще низка тактичних, які просто шокують міжнародні гуманітарні організації, котрі приходять в Україну.

Так, у міжнародній практиці існує негласне правило: якщо в країні починається гуманітарна катастрофа, то уряд протягом кількох днів запроваджує спеціальні норми й процедури, що дозволяють міжнародним гуманітарним організаціям, які входять у цю країну, швидко легалізуватися й почати виконувати свої функції.

На жаль, за дев'ять місяців воєнних дій уряд так і не зміг "народити" такі норми й процедури в Україні. Лише один з десятків прикладів: щоб отримати акредитацію і почати видавати першу благодійну допомогу, чеська організація "Люди в біді" оббивала пороги різних держструктур два місяці. Єдиного списку документів, потрібних для акредитації представництва міжнародної організації, у нас досі немає. І кожній новоприбулій організації місяцями доводиться проходити свої кола бюрократичного пекла.

Та найцікавіше, що акредитуватися міжнародні організації можуть лише в статусі неюридичних осіб. Згідно із чинним законодавством вони не можуть стати представницьким офісом з юридичним статусом, як це передбачено для бізнес-компаній. І це спричиняє безліч проблем: з офіційним працевлаштуванням співробітників, із постачальниками товарів, отриманням статусу "неприбуткової" і навіть з відкриттям банківського рахунка…

Наприклад, при відкритті рахунка британською організацією Save the children, яка працює вже понад сто років, адміністрація банку вимагала від неї паспортні дані... засновників. Попри всю абсурдність ситуації, організації довелося запитувати спеціальні документи з головного офісу в Лондоні, перекладати їх, витрачаючи ресурси і час на бюрократію, а не на допомогу.

Серйозною проблемою є також приїзд і робота в цих організаціях міжнародних експертів. Оскільки це не юрособи, офіційного працевлаштування немає. Звичайна віза видається максимум на 90 днів. Довше експерт не може перебувати в країні. Потрібна ротація. І це прямо впливає на ефективність діяльності організації. Приміром, Посольство України в Чехії дало посвідку на проживання одному зі співробітників чеської гуманітарної організації, а Посольство України у Великобританії в цьому самому випадку наклало вето. Системності й прозорості просто немає.

* * *

Світ готовий нам допомагати. Але для цього маємо навести в себе лад і дати їм можливість надавати допомогу згідно з давно діючими міжнародними стандартами. Не вони повинні "вибивати" можливість допомогти, а ми повинні створити всі потрібні для цього умови.

Попри наявність міжнародної гуманітарної підтримки, мусимо починати вибудовувати свою внутрішню систему допомоги. Основу для неї вже заклали сотні волонтерів у різних регіонах України. Потрібно лише організувати системну роботу й налагодити взаємодію, з розумінням чітких завдань і кінцевих цілей.

І головне. Саме уряд повинен нині стати рупором для всіх громадян країни. Саме він повинен заохочувати й підтримувати волонтерів, які звалили на себе тягар надання допомоги переміщеним особам. Без примирення й діалогу в суспільстві ми не зможемо подолати гуманітарну катастрофу, що обрушилася на нас.