Привид комунізму. Злякалися?

Розруха в головах навряд чи когось здивує. Навіть якщо вона тепер спостерігається і в клозетах. Прикметно інше: сьогодні «мозкову розруху» уразила глобальна криза.

Зазвичай експертна спільнота видає на-гора масу пояснювальних теорій емпірично доступної реальності, які не мають до останньої ані найменшого стосунку. Але до розрухи в учених головах усі вже давно звикли. Тепер же вищим класом сцієнтизму вважається привернути увагу широкої публіки до унікальності події й неможливості її розумного осягнення. Особисто чув по ящику від Порошенка, Пинзеника, Іларіонова.

Прочитано в російських «Известиях»: «Економіка серйозно змінюється. Стає малозрозумілою. Такою її зробила світова криза. Масштабів її не зміг передбачити ніхто. Навіть провідний економічний гуру А.Грінспен» («Загадкова економіка», 30.12.08).

Здоровий людський глузд — це, за Кантом, «пристановище, яке завжди свідчить, що справи розуму перебувають у складному стані». Тому, якщо розумувати не виходить, спробуймо розмірковувати логічно.

Візьмімо банк. Він посередник, бере гроші в одних і дає іншим. Отож першою умовою існування банківської системи є соціальне розшарування, при якому в одних завжди більше, а в інших — менше. Тому, до речі, її й не було в радянські часи, хоча стабільність стояла така, що аж вилиці зводило.

Друга неодмінна умова — хаотичність, незв’язність у діях вкладників. Коли всі як один у годину «Н» стрункими лавами рушать забирати свої вклади — о «Н» годині 1 хвилина банк стає banco rotta — «банком розбитим», банкрутом. І не тому, що він якийсь не такий — «ненадійний», ні. Надійність банку визначається лише надійністю сейфових замків та охоронної сигналізації, але аж ніяк не його здатністю протистояти натовпу спраглих вкладників.

То яким чином «розбиваються» банки?

Виникнення й чисельне примноження так званого середнього класу капіталістичного суспільства (юристи, лікарі, викладачі, менеджери тощо) — перший приголомшливий удар в основу банківської системи. «Середній» означає «не багатий» і «не бідний». Усереднений. Рівний іншому, такий же, як інший. Соціальне розшарування зникає, й існування банківської системи опиняється під великим запитанням. Як під час казарменого соціалізму. (Радянський енциклопедичний словник 1980 року, пояснюючи поняття «іпотека», констатує: «У соціалістичних країнах іпотеки немає». Ні сексу, ні іпотеки.)

До того ж середняки утворюються з бідних, а не внаслідок масової пауперизації багатіїв. У результаті маємо: багаті, яким нікуди подіти гроші, окрім як у банк (тут важливо розуміти, що йдеться не тільки і навіть не стільки про буржуїв-товстосумів, скільки і переважно — про скромних пенсіонерів із багатотисячними депозитами), і середні, які ці гроші беруть.

Сутнісна відмінність такого суспільно-економічного стану від нормального («багаті і бідні») полягає в тому, що гроші середнім дають безоглядно. Як зовсім недавно казали в рекламі, «без застави і довідки про доходи».

Отже, суспільство отримує від нашого середняка за потенційними здібностями, а дає йому — з допомогою суми кредитів — за реальними потребами (чого глитай-лихвар ніколи не дозволяв бідним). Як цілком слушно зауважив аналітик: «…гроші задарма. Федеральна резервна система США знизила ставку майже до нуля. Тобто кредитує практично безплатно. По-братськи. Фраза «якщо позичите в мене, то я вам за це ще доплачу» може прозвучати тільки у психлікарні» (А.Лівшиць).

Не тільки. Логічно споріднена фраза «Від кожного за здібностями, кожному за потребами» звучала, і досить потужно, аж ніяк не у психлікарнях, а в науковому обґрунтуванні прийдешнього суспільства. Передбачалося, що все всім даватимуть безкоштовно і по-братськи. Не дуже переймаючись віддачею кожного і всіх.

Функціонування повної версії такої спільноти індивідів поки що залишається утопією, проте деякі її ознаки продемонстрували здатність утілюватися вже тепер. Привид реально пройшовся Євро­пою
(й Америкою) — привид комунізму!

Йому б міцніти й мужніти, демонструючи перемогу безсмертних ідей. А він візьми та й покажи світові звірячий оскал кризи небувалої, небаченої.

Пояснення метаморфози також не виходить за межі здорового глузду. А саме якщо згадати, що при будь-якій зміні явищ субстанція зберігається, і кількість її у природі не збільшується й не зменшується. Застосувавши цю Кантову аналогію досліду до субстанції грошової, чітко побачимо, як десь відмовляють у кредиті черговому середнякові-позичальнику. Той заволає про крах кредитно-фінансової системи, ЗМІ роздмухають, банк підкине дров, рвонувши стягувати з позичальників відсотки... Як закономірний результат — натовп вкладників штурмує банк. Другий удар в основу. Нокаут.

***

Вже досить давно звичним став вислів «шведський (французький etc.) соціалізм», що вживається для позначення суспільно-економічного ладу розвинених країн останньої чверті XX століття.

Європейський, не радянський, соціалізм справді дав багато з обіцяного основоположниками: високий рівень життя, соціальні гарантії, впевненість у завтрашньому дні тощо. Але побічні явища виявилися такими сильними і болісними, що, можна подумати, краще б його й не було. Стагнація виробництва, старіння нації, міграційні процеси, національні конфлікти — лихо та й годі.

Комунізм — це, як відомо, вища стадія соціалізму. Звідси гострота й масштабність потрясінь, викликаних появою ще коли спрогнозованого привиду.