ПРИВіД ДЛЯ ЩАСТЯ — У КОЖНіЙ ДРіБНИЦі

Інна ГОРВАТОВА (Словаччина)

Якийсь час я намагалася визначити ті характерні риси, котрі відрізняли б представниць двох близьких народів — українок і словачок. Я спробувала скористатися власним досвідом спілкування зі словачками, своїми спостереженнями, зверталася до спеціальної літератури, яку прочитала в пошуках відповіді і... програла. Ми настільки схожі, настільки близькі, що, спілкуючись зі словацькими панями, в черговий раз маємо нагоду поглянути на себе стороннім оком.

Моніка

Моніці 29 років. Вона живе та працює в невеличкому словацькому містечку Топольчани. У неї чисто жіночий фах — учителька словацької мови й літератури, чудова, але, за словацькими мірками, маленька родина з трьох чоловік: молоде подружжя виховує доньку Даніелку. «Вона в нас така енергійна, що цілком компенсує відсутність другої дитини», — сміється Моніка.

Робочий день Моніки починається рано. Загалом, для Словаччини характерно починати новий день о п’ятій-шостій ранку. Тож спочатку особисто для мене день здавався зсунутим у часі. Уже о десятій у словаків починається так звана «десята» — невеличка перерва на другий сніданок. Словаки полюбляють цей час доби: за чашечкою кави обговорюються всі насущні проблеми й повідомляються останні новини. Робочий день закінчується о п’ятнадцятій-шістнадцятій годині. «Ми намагаємося організувати день так, аби вистачало часу й на родину, — каже Моніка. — А вигода моєї професії в тому, що півдня я можу присвятити своїй дочці й домівці».

Хочу відзначити, що словачки — чудові господині. Ще за часів студентства, «забігаючи на вогник» до подружок-словачок, я дивувалася домашньому затишку та стерильній чистоті в невеличких гуртожитківських кімнатках. Квіти, картини, вигадливі вазочки та дрібнички, здавалося б, легковажні деталі, але кожна річ має своє функціональне призначення. У цьому плані словачки нагадують німкень. Приміром, химерно скручений чобіток, що лежить на каміні, не що інше, як попільниця, а керамічний кіт, що статечно розвалився перед кріслом, — зручна підставка для ніг господаря. «Мій будинок не буде перевантажений меблями, — міркує Моніка про інтер’єр своєї майбутньої оселі. — Вбудовані шафи допоможуть мені раціонально розмістити речі, а також дадуть простір (як у прямому, так і в переносному значенні) моїй фантазії».

Словачки вміють знаходити «золоту середину» між роботою та домівкою. Можливо, тому їхнє життя здається гармонійним. Це не поясниш високим рівнем життя, бо економічна криза в країні позначається й на добробуті кожної сім’ї, це не поясниш твердістю духу, бо словачки дуже м’які й ранимі. Радше, у даному випадку йдеться про оптимістичний підхід до життя, який виховується змалку. Заспокоюючи свою дитину, словацька мати завжди повторює: «Не плач, спробуй ще раз, і в тебе все вийде!» Так, з установкою «У мене все вийде!», виростають упевнені в собі жінки й сильні чоловіки. «Свою дочку я намагаюся якнайменше обмежувати заборонами й усілякими правилами: у неї досить вільний режим дня, харчування, свобода вибору в заняттях. Моя роль коригувальна: намагаюся ненав’язливо спрямовувати плин життя моєї дитини в потрібне русло. Вважаю, що таке «невтручання» дасть більший позитивний результат, ніж суворий облік і контроль. Ще дитиною людина повинна зрозуміти, що в неї є вибір у діях, але кожна дія передбачає відповідальність», — вважає Моніка.

Сільвія

Сільвії 33 роки. Вона — класичний приклад ділової пані. Завжди готова «до праці та оборони»: спокійна, упевнена, цілеспрямована. Готель, яким вона керує, неабияк популярний не тільки серед словаків, а й закордонних гостей. І річ не лише в тому, що побудовано його в одному з найкрасивіших міст Словаччини — Пієштянах, усесвітньо відомому своїми здравницями, а, скоріше, в особливій атмосфері. «Я критично підійшла до вибору персоналу, — говорить Сільвія. — Тепер упевнено можу сказати, що колектив у нас одностайний і мета спільна — працювати на процвітання готелю».

Для гостей тут продумано все до дрібниць: затишні номери, широкий діапазон телевізійних каналів (приміром, тільки російських каналів тут чотири), солідна більярдна зала, «мисливська» кімната з баром. Хочете розслабитися й відпочити? Будь ласка, солярій, масажний і косметичний кабінети, кисневі ванни, перукарня, тренажерна зала, тенісні корти. Кожен може вибрати прийнятний для себе засіб релаксації. «Ми стараємося, щоб наші гості почувалися як удома, тож персонал говорить російською, англійською, французькою. Я сама володію німецькою, чеською, російською та угорською мовами, — розповідає Сільвія. — Головне, щоб людина почувалася бажаною. У готелі полюбляють зупинятися туристи з України й Росії. Можливо, тут є тісніший, родинний зв’язок, — сміється Сільвія. — Дехто з моїх родичів живе в Україні».

За статистичними даними Словаччина належить до країн із дуже високим відсотком працюючих жінок. Фахівці спробували з’ясувати причину такого феномена. Виявилося, що словачками, передусім, рухає можливість самореалізації та подальшої освіти. Робота є для жінки своєрідною цінністю, що компенсує її «невдячну» домашню працю. Хоча більшість і віддає перевагу своїй родині, а не роботі, майже кожна намагається успішно виступити в двох ролях: хорошої матері та люблячої дружини, а також професіонала на роботі. Правда, останнім часом, вважають фахівці, у Словаччині прогресує «недобра» тенденція: молоді словачки, випускниці середніх шкіл і гімназій, ставляться до своєї майбутньої праці як до можливості «сачкувати» домашню роботу. Дівчат потрібно виховувати так, підкреслюють вони, аби ті не забували: мати завжди посідала й посідатиме головне місце у вихованні дитини. В одному випадку можна виправдати краще ставлення до професійної діяльності — якщо це робота висококваліфікована й суспільно важлива. «Моя робота приносить мені радість, дає відчуття повноцінності життя, але опікування дитиною я ставлю на перше місце, — говорить Сільвія. У її кабінеті на робочому столі стоїть фотографія п’ятирічного сина. — Він для мене все — опора, сенс і радість життя, а також стимул для успіху в усьому».

Хелена

Хелені 32 роки. Вона працює в Тренчинському будинку моделей дизайнером.

«Завжди виглядати добре — це одна з невід’ємних умов моєї роботи. Я люблю оригінальні речі, насичені кольори й тонкі аромати», — розповідає Хелена. Щороку в Тренчині проходить уже традиційна виставка під назвою, яка хоч і проста, але запам’ятовується: «Тренчин — місто моди». На неї з’їжджаються словацькі й зарубіжні гості. «Саме тут кожна жінка дістає повну інформацію про напрям моди, може придбати для себе вбрання й модні аксесуари, за допомогою провідних фахівців може змінити не лише свою зачіску, а й стиль. Крім того, виставка — це можливість активного обміну досвідом», — каже Хелена.

Словацькі жінки демократичніші у виборі одягу, ніж українські. Джинси, спортивні курточки, прості кофтинки, жилети, хусточки на шию, спортивне взуття — стиль одягу цілком відповідає стилю життя: бігові доріжки, тренажерні зали, басейни переповнені відвідувачками різного віку. Тут зустрінеш і немолоду пані, і молоденьку тінейджерку, і всі вони зі старанністю, що викликає захоплення, працюють над своєю фігурою. І результат виправдує витрачені зусилля: часто буває важко визначити — сестри це чи мати з дочкою.

«Вільного часу в мене дуже мало, — говорить Хелена. — Але двічі на тиждень увечері, після роботи, я зі своєю дочкою ходжу в фітнес-центр. Я «качаюся» на тренажерах, а Міхаелка в сусідньому залі опановує ази карате».

Така форма організації дозвілля в Словаччині нині дуже популярна. Сімейні фітнес-центри останнім часом ростуть, як гриби. Вони пропонують широкий вибір послуг: аеробіка для будь-якого віку, карате для малят, тренажерні зали, сауна, солярій, різноманітні види масажів. Вартість суттєвої ролі не відіграє — усі послуги доступні майже кожному словаку.

«Я люблю вихідні, — говорить Хелена. — У п’ятницю намагаюся підігнати всю домашню роботу: прибирання, прання, приготування їжі. Зате в суботу й неділю — цілковитий відпочинок. Ми часто виїжджаємо за місто. Прогулянки пішки стародавніми замками, горами, лісом наповнюють мене енергією на наступний робочий тиждень. Крім того, нам подобається відпочивати разом. Зазвичай такі прогулянки закінчуються смачним обідом у якомусь за- міському ресторанчику. Приємна втома, апетитні страви, свіже повітря — що може бути краще!» — посміхається Хелена.

У мене склалося враження, що словачки не вельми обтяжені філософськими питаннями: «Бути чи не бути?» або: «Що мені потрібно для щастя?» Вони спокійно, але впевнено йдуть життям, намагаючись у кожній дрібниці знайти привід для радості. «Подивися, який сьогодні чудовий день!» — вигукує моя подруга, знімаючи светр і підставляючи обличчя сонцю. «Сьогодні в мене не вийшло. Нічого! Вийде завтра!» — каже моя колега, відкладаючи папери в стіл. «Вдалого вам дня!» — бажає літня сусідка, котру щоранку зустрічаю на сходах.

«Вродливих і сильних особистостей у Словаччині величезна кількість!»

Було б несправедливо поставити в нашій розповіді крапку й не послухати думку фахівця.

Йозеф Окламчак (прозваний «другим батьком словацьких красунь») — президент агентури «Оklamиak Production», що понад десять років займається організацією конкурсів краси у Словацькій Республіці. За освітою — журналіст. За покликанням — цінувальник краси. Переможниці його конкурсів не раз посідали призові місця в міжнародних конкурсах «Міс» і «Місіс краси». Визнаний міжнародний авторитет, тож часто працює в міжнародних журі. Його робота — це хобі, а хобі — це робота, саме тому він вважає себе щасливою людиною. Батько двох синів, вірний і люблячий чоловік.

«Потяг до оцінки жіночої краси в мене закладено з дитинства. Ще шестирічним хлопчаком я підглядав у замкову шпарину: мої батьки були модельєрами жіночого одягу. Згодом цей потяг реалізувався у створенні агентури «Oklamиak Production». Сподіваюся, що мої сини продовжать успішно розпочату справу. Але йти зі сцени я ще не збираюся», — сміється пан Окламчак.

Зузана Фабріова, Душана Фридрихова, Адела Барткова, Яна Шишолакова, Андреа Верешова — словачки, котрі з «легкої руки» пана Окламчака успішно працюють за кордоном у модельному й рекламному бізнесі. «Після декількох хвилин спілкування з будь-якою із пань я на дев’яносто відсотків можу визначити, ким вона насправді є і чого хоче. Тут позначаються і мій досвід, і знання жіночої психології, і інтуїція. Проте, попри все, жінки не перестають дивувати мене. Ви всі — чудові акторки!» — зізнається пан Окламчак. — Не хочеться говорити банальності, але основним критерієм оцінки жінки для мене є гармонійне поєднання її зовнішніх і внутрішніх рис. Знаєте, як у Чехова: у людині все повинно бути прекрасним — і одяг, і душа, і обличчя, і думки. Тож наша агентура шукає не гарненьких «мелихвісток», а вродливих і сильних особистостей. Знаєте, у Словаччині їх величезна кількість! Загалом, мені хочеться відзначити, що слов’янські пані — найвродливіші у світі. Їхня краса неповторна — м’яка, ніжна і, я сказав би, зворушлива. Мені як фахівцеві і як чоловіку, ясна річ, дуже приємно відзначити, що в певній частині східного регіону Європи (хотілося б виокремити Словаччину, Польщу й Україну) концентрація вродливих жінок будь-якого віку дуже велика».

Принцип необмеженості віку, яким керується пан Окламчак, робить унікальною агентуру «Оklamиak Production». «Своїми конкурсами ми охоплюємо жінок усіх вікових груп. У нас можуть виявити себе як тінейджерки, так і їхні мами. Зазвичай до заміжжя пані стежать за собою — фігура, макіяж, зачіска завжди в порядку. А після шлюбу — де поділися стрункі лінії, чисті кольори обличчя, модна зачіска? Адже саме після 30 жінка розцвітає. Завдання кожної з вас — якнайдовше квітнути: зберегти зрілу свіжість, зрілий аромат і зрілі погляди на життя. Я висловлюю думку багатьох чоловіків, що також підтверджується великою популярністю конкурсу «Місіс». У мене в практиці були випадки, коли чоловіки, дізнавшись про організацію цього конкурсу, самі приводили своїх дружин і подруг в агентуру. Підкреслюю, для пані важливо — «не зламатися». Вона не повинна сприймати свій вік як процес старіння. Вік — це лише кількість прожитих років, а не показник жіночих вад».

В історії конкурсів «Lady», організованих агентурою «Оklamиak Production», наймолодшій учасниці було 45, а найстаршій — 70 років. «Ви часто зустрінете 60-річних жінок, котрі з граційністю юної гімнастки сідають на «шпагат»? А в нас були й такі учасниці! Загалом, жінки старшої вікової категорії дуже зворушливі у своїй підготовці до конкурсу. Вони старанні, слухняні, дисципліновані й наполегливі. Для них конкурс — своєрідний реванш, доказ того, що й у 60 років жінка залишається жінкою. Вона живе повноцінним життям: кохає та страждає, плаче та сміється. Пам’ятаю, після чергового конкурсу до мене прийшла одна з учасниць. У нас вийшла довга довірлива розмова, після якої я збагнув усю глибину проблеми жіночого «прив’ядання». «Кинута в кошик і забута», — так висловилася ця пані. І я радий, що наші конкурси є нібито реабілітацією. Це сповнює мою діяльність сенсом і дає мені моральне задоволення від роботи».

Професіоналізм, творчість і новаторство — три стовпи, на яких міцно стоїть агентура «Оklamиak Production». Підтвердження цього — конкурс «Міс Інтернет». Новаторство полягало в тому, що було відкрито інтернетівську сторінку з фотографіями переможниць попередніх конкурсів, а відвідувачі цієї сторінки (а їх було понад дві тисячі) мали змогу вибрати «свою» красуню. Агентура «Оklamиak Production» у черговий раз довела, що краса не знає меж. На традиційне запитання: «Що ви побажали б українським жінкам?», «другий батько словацьких красунь» відповів: «Квітнути та процвітати!»