— Справді, нагодувати їх непросто. Хтось вам допомагає?
— Обласний благодійний фонд для малозабезпечених передав продукти харчування й одяг, овочебаза — овочі. Підтримують ковбасний цех, фонд лікарів із Німеччини. Втім, будь-яка допомога — це все ж таки епізод. А проблеми доводиться вирішувати щодня. Ось і сидять наші підопічні в основному на локшині, бульйонних кубиках та хлібі. Найчастіше ми, працівники притулку, не витримуємо — хто консерви з дому принесе, хто рибу...
Особам без певного місця проживання, котрі потрапили сюди, у будинок на Круговій, загалом пощастило (порівняно з тими, хто порпається в сміттєвих баках). І річ не лише в регулярному, хай і скромному харчуванні. Ці люди (якщо, звісно, благополучно здадуть аналіз крові і зроблять флюорографію), проходять через санпропускник, де борються з їхньою завошивленістю — миють, голять, підстригають, а одяг, залежно від рівня зношеності, знищують або дезінфікують. Потім їм видають постіль, одяг, мило, мочалку, виділяють ліжко. І на цьому турбота про їхнє здоров’я не припиняється — кожен проходить повне медобстеження. Ну і, ясна річ, «букети» виявляються найрізноманітніші — від запалення легенів до цирозу печінки...
Та ось, нарешті, колишній бомж відмитий, нагодований, вилікуваний і навіть... отримав тимчасову прописку. Це зовсім не означає, що він битиме байдики. У притулку — суворий режим. Заборонено приносити спиртне, наркотики. Всі спроби закінчуються однаково — порушників позбуваються. Курити, втім, можна, але у суворо визначених місцях. Підйом тут — о 6-й годині, потім — прибирання території, сніданок і так далі — за режимом, до відбою о 22.00. У будень левову частку часу забирає робота. Адже з’ясувалося, що в колишніх бомжів — цілком затребувані спеціальності: електрик, муляр, штукатур, слюсар, водій, сантехнік. Вони з ентузіазмом ідуть на підприємства, з якими укладено договори, ремонтують помешкання притулку для престарілих і навіть працюють на курорті — у Коблево. Тут замахнулися і на власне господарство — прямо на території притулку готується будівництво двох боксів, буде склад для овочів, а ще — майстерня з ремонту автотранспорту, планується й переробка сільгосппродуктів (тоді і місця робочі з’являться, і себе можна буде прогодувати).
Після роботи — телевізор, шахи, бібліотека та старенький баян. Одне слово, життя повертається до цих людей кращим боком. Троє вихованців притулку вже успішно вирішили свої сердечні справи.
Втім, особисте життя — штука тонка. Як розповіли кореспонденту «ДТ» в адміністрації притулку, люди, котрі потрапили сюди, найчастіше психічно неврівноважені, озлоблені, багато хто втратив пам’ять, дехто відсидів у в’язницях по 3—5 строків. І в кожного — своя історія. Наприклад, зовсім ще молодий Сашко Х. став бомжем, втративши через нечесного маклера свою нерухомість. А інший опинився на вулиці при двох живих дітях, з якими не ужився, і ті просто виписали старого. Та, мабуть, найбільш вражаюча історія — у 76-річного А. Він рівно півстоліття провів за гратами — спочатку у німців, потім у сталінських таборах, потім отримав ще два строки. Нині, завдяки участі в його долі працівників притулку, старого благополучно прилаштували в інтернат для престарілих.
Ясна річ, маючи такі колоритні біографії, вихованці притулку заходять у різні колізії з довколишніми. Наприклад, із тією ж таки міліцією. Як розповіла кореспонденту «ДТ» Ольга Вострикова, адміністрація притулку як тільки не вмовляла вартових порядку — мовляв, контингент самі розумієте який, то придивіться, перевірте по своїх каналах, може, хтось із них у розшуку... Та чомусь ця пропозиція не викликала великого інтересу. (Втім, і самі працівники притулку могли б дійовіше займатися встановленням осіб новоприбулих, коли б у них, на додачу до старенького комп’ютера, був сканер, щоб розсилати фотографії своїх підопічних. Однак ця проблема, схоже, нікого не турбує.) Не набагато кращі і стосунки з деякими сусідами. Окрім благодійників та місцевої влади, мабуть, лише церква повернулася обличчям до колишніх волоцюг. Сюди регулярно заходить панотець Геннадій — показує фільми, розмовляє з заблудлими.
Розмови були й у нас. Не лише з адміністрацією, а й з вихованцями, і зі співчуваючими та допомагаючими. Головна тема — що ж усе ж таки більше потрібне — притулок чи нічліжка? Всі ми, звісно ж, пам’ятаємо опис нічліжок кінця XIX століття — досить поширених тоді закладів: бруд, воші тощо. Треба сказати, що сучасна миколаївська нічліжка (а саме нею мав стати описуваний притулок) нічим не скидається на заклад, змальований класиками. Та саме це й насторожує. Занадто вже складна процедура потрапляння в притулок, великі витрати. А отже, заклад може ощасливити обмежену кількість обраних. Це визначається інструкцією, відповідно до якої, новоприбулі мають пройти всі необхідні процедури, після чого можуть
30 днів перебувати в притулку. А нічліжки, про які згадувалося, — хай і не вирізнялися чистотою та затишком, але, погодьтеся, в них можна було розмістити більше людей, причому не лише на суворо визначений час.
У сучасному притулку — інші порядки. На відміну від нічліжки, тут дається не лише нічліг, а й можливість розпочати нормальне життя. Інспектор притулку допоможе відновити документи, оформити пенсію, потрапити в будинок інвалідів або працевлаштуватися. Найчастіше кропітка процедура забирає понад 30 днів, адже запити розсилаються в усі міста СНД, й адміністрація продовжує термін перебування людей під дахом притулку, іноді — до 3—5 місяців.
Одне слово, притулок потрібен і приносить велику користь. І все ж цілком зрозуміло, що лише таким підходом проблеми бездомних не вирішити. Хоча б тому, що заклад розрахований на 50 осіб, а в місті — не одна тисяча бомжів (за даними адміністрації притулку, їх близько
7 тис.) До того ж, тут приймають лише чоловіків.
Під час останнього зимового рейду міліція виявила в одній з підземних комунікацій цілу колонію бомжів, котрі, як сказано в протоколі, «вели спільне господарство». Там були люди різних поколінь, вони готували собі їжу, розподіляли обов’язки. І таких «колоній», стихійних та організованих, десятки. Коли ознайомлюєшся з побутом цих ізгоїв, то капці й чиста білизна бомжів офіційного притулку сприймаються інакше.
Втім, є надія, що перший крок не виявиться останнім, що організація притулку — початок великої роботи. На користь цього — і перші результати: жоден із тих, хто потрапив у миколаївський притулок, на вулицю вже не повернувся. Бажаючих добровільно залишити стіни хай тимчасового, а все ж дому теж не знайшлося. Сьогодні «на виході», тобто в стані очікування відновлених документів, — 17 чоловік, ще кілька — поїхали до столиці, країн СНД, аби на місцях одержати свої документи. Ці люди на власній шкірі відчули, що «без папірця ти комашка»...