Право до Чорногорії

Чорногорія останнім часом стає дедалі популярнішою серед українців. Окрім мальовничих краєвидів, ласкавого моря та порівняно (але тільки порівняно) невисоких цін, це, можливо, пов’язано і з тим, що з чорногорцями можна порозумітися і не володіючи англійською (яка, втім, у цій країні не надто поширена), а спілкуючись російською чи, ще ліпше, українською. Хоча й тут на українського туриста чатують певні «небезпеки»: так, «право» означає «прямо», а якщо вам треба йти праворуч, то це буде «десно». «Майка» ж — аж ніяк не футболка без рукавів, а «мати». Водночас господар у Чорногорії зветься «ґазда», житло пастухів у горах — «коліба», а безліса гора — «планіна». Майже, як у Карпатах…

Чорногорія — крихітна країна, вдвічі менша за Київську область. Проте майже половину з 150 кілометрів її узбережжя становлять чудові пляжі — десь галька, десь пісок. За часів соціалістичної Югославії курорти на Адріатичному морі або Ядрані, як називають його південні слов’яни, розвивалися переважно в Хорватії. І тільки після розпаду країни почався розвиток чорногорської курортної альтернативи. Туристичний бізнес нині разом із сільським господарством — найважливіші джерела доходів цієї небагатої країни із населенням 680 тис. жителів.

Та й, власне, самим проголошенням чи, точніше, відновленням своєї незалежності два роки тому Чорногорія значною мірою завдячує туризмові. На референдумі 2006 року, де вирішувалося питання про незалежність і було остаточно «поховано» Югославію, яка на той час складалася лише з Сербії та Чорногорії, прибічники самостійного державного існування набрали тільки 53 відсотки голосів. При
цьому за збереження єдиної держави із сербами масово голосували жителі сільськогосподарських гірських районів, а за незалежність — жителі морського узбережжя та столиці країни Подгориці. Більшість, хай і не переважна, чорногорців проголосувала за «розлучення». Нині керівництво Чорногорії упевнено взяло курс на вступ до Європейського Союзу і НАТО. Цікаво, що чорногорці відмовилися від запровадження власної валюти і вже сьогодні в цій маленькій країні всі розрахунки здійснюються виключно в євро.

Досі вважалося, що чорногорці розмовляють сербською (чи, як казали раніше, сербсько-хорватською) мовою. Хоча самі серби стверджують, що можуть безпомилково розпізнати чорногорця вже після однієї хвилини розмови — чорногорці-бо мають дуже специфічну вимову і вживають деякі слова та вислови, не притаманні сербам. Нещодавно в Подгорицькому університеті урочисто відкрили кафедру чорногорської мови, перед якою на найвищому урядовому рівні поставлено завдання кодифікувати місцеву говірку як окрему південнослов’янську мову.

Отож питання про те, сербською чи все ж таки чорногорською розмовляють чорногорці, залишається відкритим навіть для більшості з них самих. І вирішується залежно від політичних уподобань — прибічники незалежності і прозахідного курсу називають свою мову чорногорською, ті ж, хто досі оплакує «розвал єдиної держави», — сербською. Проте переважну більшість туристів з різних країн, що відпочивають у Чорногорії, всі ці «філологічні тонкощі» звичайно ж не цікавлять.

Висококласних великих готелів, як, наприклад, у Туреччині чи Греції, у Чорногорії майже немає. Але вже незабаром будуть. Наймальовничіші куточки Чорногорської Рив’єри нині активно розкуповують іноземні інвестори, які вже почали будувати суперсучасні люксові готелі найсміливіших архітектурних форм. Серед тих інвесторів є і західноєвропейці, і японці з сінгапурцями, але найбільше — росіян. Так, колишній губернатор Чукотки і власник «Челсі» Роман Абрамович будує неподалік Будви суперрозкішний готель з підводним рестораном. Активно скуповує в Чорногорії нерухомість і російський середній клас — ціни на ділянки під забудову, готові будинки чи квартири на березі моря там нижчі, ніж у Криму чи, тим більше, в околицях Сочі, а обмежень для іноземців практично не існує. Отримати право на постійне перебування (чи можливість у будь-який час туди в’їжджати) досить легко. А оскільки експерти оцінюють перспективи приєднання Чорногорії до ЄС значно оптимістичніше, ніж, наприклад, українські, то років через десять ціна нерухомості в Чорногорії зросте, за прогнозами, в багато разів. Та й їздити звідти до всіх країн Євросоюзу можна буде вільно. Процес «скуповування росіянами Чорногорії» набув такого масштабу, що з літа цього року в країні почала виходити спеціальна російськомовна газета для тих, хто бажає придбати там «дачу» чи побудувати міні-готель. Активності ж українців у цьому напрямку не помітно.

Тим часом українським туристам пропонують відпочинок переважно у віллах — три-чотириповерхових міні-готелях, яких є величезна кількість як у самій «чорногорській Ялті» — Будві, так і в довколишніх селищах та містечках. Практично всі кімнати в таких готельчиках обов’язково обладнані кондиціонером, мають душ, туалет, телевізор та холодильник, сучасні меблі. У багатьох випадках при номері є кухня. Рівень сервісу цілком пристойний. І все це порівняно недорого — переліт до Чорногорії, трансфер до готелю, медичне страхування та проживання в двомісному номері на 12—14 днів неподалік моря обходилися цього літа українцеві в 600—700 євро. Це — найнижчі ціни на відпочинок в Західній Європі.

Проблем із харчуванням у туриста в Чорногорії не виникає — в усіх приморських містечках є чимало ресторанчиків та кав’ярень найрізноманітніших цінових категорій. Найдешевший (але із досить смачною кухнею) обід із салатом, першим, другим та ще й скляночкою місцевого червоного вина обійдеться туристові в шість євро. Найдорожчий — залежно від вашої фантазії та вмісту гаманця.

Майже все Чорногорське узбережжя протягом століть було відірване від гірських районів країни, де місцеві племена вели боротьбу за незалежність проти турків. У приморських же містечках до 1918 року панували спершу венеціанці, а потім австрійці. Італійський вплив і досі впадає в око в численних ресторанчиках, де подають піцу, лазанью, ризото, найрізноманітнішу й завжди неймовірно свіжу морську рибу, восьминогів, устриць та інші «фруті ді маре». Суто ж чорногорську кухню можна скуштувати в «конобах». Це слово можна приблизно перекласти українською як «шинок». Щоправда, за цією вивіскою нині може ховатися й дорогий ресторан.

Чорногорці — майстри готувати баранину, форель та іншу річкову й озерну рибу. Не гірше за кавказців полюбляють і вміють смажити шашлики. Але справжньою окрасою чорногорської кухні є пршут — копчена свинина чи яловичина. Найкращим вважається негуський пршут — копчений у селі Негуш на чистому гірському повітрі на спеціально привезеній туди деревині фруктових дерев. Дуже екзотичним є й негуський сир. При цьому все це добро виготовляють як підприємства харчової промисловості, так і приватники. Отож пршут і сир можна не лише замовити в ресторані, а й купити в універсамі і на ринку. Самі чорногорці щиро переконані, що на ринку все не тільки дешевше, а й смачніше.

Чорногорія є, мабуть, однією з останніх країн Європи, де можна ще скуштувати наїдки та напої, виготовлені не на індустріальній основі, а за старовинними сільськими рецептами. Особливо тут пишаються своєю домашньою ракією — виноградною, грушевою, абрикосовою… Це, звичайно, напій на любителя — самогон, але самогон дуже якісний, котрий нічим не поступається найкращій грузинській чачі. Непогані в Чорногорії і вина, найліпшими з яких є червоне «Вранац» і біле «Крстач».

Найбільшою ж туристичною принадою Чорногорського узбережжя, її своєрідною візитівкою є Светі Стефан — невеличкий острівець за сто метрів від берега, весь обнесений фортечними мурами і забудований середньовічними будинками. Ще за часів соціалістичної Югославії з острова на материк переселили всіх мешканців, насипали дамбу й перетворили його на дорогий екзотичний готельний комплекс. Нині острів закрито для відвідувачів — минулого року його придбав іноземний інвестор і нині нібито проводить реконструкцію.

Більшість туристів, що відвідує Чорногорію, далі морського узбережжя не заглядає. А надаремно. Високогірна Чорногорія не менш цікава, ніж узбережжя, хоча, звичайно, абсолютно на нього не схожа. Старовинні гірські монастирі, особливо висічений в скелі Острог, де зберігаються мощі Святого Василя Острозького, — по-справжньому святі місця, які можна порівняти тільки з Києво-Печерською чи Почаївською лаврами. Найбільше на Балканах Скадарське озеро і високогірне Чорне озеро теж, безперечно, варто подивитися. Але найбільше враження справляє каньйон річки Тари. Описувати словами його масштаби та красу — справа безнадійна. Скажу лише, що глибина його сягає 1600 метрів і він є найглибшим у Європі і другим за глибиною у світі після Великого каньйону в американському Колорадо. Ні в Карпатах, ні на Кавказі, ні в Альпах, ні в Скандинавських горах, ні в Таврі авторові не доводилося бачити настільки величного гірського краєвиду! Туди можна поїхати на екскурсію з місцевою туристичною фірмою чи взявши напрокат автомобіль.

З Чорногорії українець може без візи поїхати також на одноденну екскурсію до Албанії і на власні очі побачити, як змінюється життя в цій колись одній з найзакритіших у світі і донині найбіднішій в Європі країні. А ось до недалекого хорватського Дубровника українці, на відміну від росіян, без візи на екскурсію поїхати не можуть — немає відповідної міжурядової угоди. Ось і завдання для нашого МЗС. Але це тема зовсім іншої розмови. Загалом же Чорногорія надає всі можливості для чудового відпочинку.