ПРАВА ЛЮДИНИ В УКРАЇНІ ТА ГОЛОС ГРОМАДСЬКОСТІ

13 грудня, 2002, 00:00 Роздрукувати
Bипуск № 48, 13 грудня-20 грудня 2002р.
Відправити
Відправити

Історичний процес може розглядатися як глобальна боротьба людства за свої права. Боротьба народів за право націй на самовизначення...

Історичний процес може розглядатися як глобальна боротьба людства за свої права. Боротьба народів за право націй на самовизначення. Боротьба за право на життя. За право на працю. За право отримувати інформацію. За право голосу. За право проводити акції, мітинги, демонстрації. За право просто вважатися ЛЮДИНОЮ. І не суть важливо, із ким велася боротьба — з іноземним поневолювачем чи з власними гнобителями. «Будь-яка влада корупціонує. Абсолютна влада корупціонує абсолютно», — писав Річард Бах. Корупція ж нерозривно пов’язана з порушенням прав людини.

Рух за права людини має довгу історію. В Європі він бере свій початок в епоху Просвітництва і корениться в протестантській етиці та в русі левелерів в Англії. «Коли Єва пряла, а Адам орав — хто був в Англії джентльменом?» — запитували левелери, натякаючи, що всі люди народжені рівними й повинні мати рівні перед законом права. Пізніше основи прав людини визначили такі видатні мислителі, як Жан-Жак Руссо, Клод-Адріан Гельвецій, Корнель, Дідро. «Кожна людина народжується вільною, і ніхто не має права обмежити її свободу», — саме під таким гаслом відбувалося становлення руху за права людини в Європі. 1775 року борці за права людини перемагають у США, 1789 року — у Франції. З’являються два основних документи — Конституція США та Декларація прав людини і громадянина.

ХIХ століття стало століттям боротьби передових поглядів на права й свободи громадян і поглядів реакційних. Війна між Північчю та Півднем у США, реставрація у Франції, вікторіанська епоха в Англії, миколаївський режим у Росії... Та — у США перемагає Північ, і, завдяки генію Авраама Лінкольна, рабство на території Сполучених Штатів ліквідовується. У Франції встановлюється республіка, і завдяки Адольфу Тьєру французи отримують гарантію демократичних прав та свобод. У Росії проходять реформи Олександра II, спрямовані не тільки на ліквідацію кріпацтва, а й на встановлення демократичних інститутів у Російській імперії. Чого варте запровадження суду присяжних, яке потім несамовито критикувала радянська юриспруденція! В Англії в ХIХ столітті зароджується рух суфражисток — рух за надання виборчих прав жінкам. Європою прокотилася хвиля демократичних революцій 1848 — 1849 рр.

Саме в ХIХ столітті виникло поняття «демократична революція». Тобто — революція, у ході якої суспільство здобуває собі демократичні свободи та права людини. Демократичною по суті була революція в Росії 1905 року, оскільки результатом її став Маніфест 19 жовтня, який гарантує основні права та свободи для громадян. Демократичною була лютнева революція 1917 року, тому що вона також мала на меті надання громадянам Росії основних прав та свобод. І революція в Україні, оскільки Третій універсал Центральної Ради також гарантував громадянам УНР демократичні свободи й забезпечення їхніх основних прав.

Та інколи під гаслами захисту прав людини встановлюються найкривавіші режими. Історія знає терор якобінців у Франції та більшовицький терор у Росії й СРСР, тоді як обидва рухи започатковувалися з гасел, що апелюють до прав людини. Більше того, саме більшовики були єдиною політичною силою в Росії, яка заявила про право націй на самовизначення!

Тільки після Другої світової війни, коли у Європі впали потужні тоталітарні режими, у Радянському Союзі почав розвиватися рух за права людини. Радянська система виявилася найбільш закостенілою, а демократичні права й свободи, які гарантуються конституціями 1936 і 1977 років, — лише декорацією для беззаконня, що кояться у державі. Основний закон СРСР не мав прямої дії, тому будь-який підзаконний акт міг коригувати будь-яке положення Конституції. Відтак в СРСР замість декларованої «свободи совісті» відбувалися масові переслідування служителів заборонених культів (УГКЦ, п’ятдесятників, адвентистів, Свідків Єгови та інших). Замість права на свободу слова в СРСР щонайменша критика існуючого ладу могла призвести до обвинувачення в антирадянщині й у зраді Батьківщині. «Чим відрізняється Конституція СРСР від Конституції США?» — запитувалося в одному радянському анекдоті. «Конституція СРСР гарантує свободу мітингів, вуличних маніфестацій, демонстрацій, зборів, а Конституція США — свободу після мітингів, після вуличних маніфестацій, після демонстрацій, після зборів». Справді, будь-яку маніфестацію, організовану не владою, а з народної ініціативи, могли розігнати сили міліції.

Сам правозахисний рух в СРСР був поставлений поза законом. У нас нічого захищати: всі права у нашій державі гарантовані, і посередники між громадянином та владою не потрібні. Це на Заході — проблеми. Наша офіційна пропаганда палко підтримувала Мартіна Лютера Кінга, який бореться за права чорношкірого населення у США, Луїса Корвалана, який протестує проти репресивного режиму Піночета в Чилі, Нельсона Манделу — борця проти південноафриканського апартеїду. Та, майже за Євангелією, бачачи сміття в оці ближнього свого, не бачили колоди у власному оці. Тому кожен, хто наважився підняти голос на захист прав людини в Радянському Союзі, неминуче потрапляв за грати.

Та вже у 60-х роках в СРСР почали створюватися малочисельні правозахисні групи. 1976 року вони стали оформлятися в Групи сприяння виконанню Гельсінкських домовленостей. У Москві виникає група Орлова, згодом у Києві створюється Українська гельсінкська група на чолі з письменником Миколою Руденком. До 1980 року правозахисну систему в СРСР загнали в глибоке підпілля, а активісти стали жертвами репресій.

Протягом 80-х років український правозахисний рух (на відміну від російського) поділився на три групи. Перша ставала на боротьбу за права людини в чистому вигляді. Друга політизувалася і наголошувала на праві нації на самовизначення, тобто виступала за незалежність України. Третя група боролася за права громадян на свободу совісті та віросповідання, тобто діяла переважно в релігійній сфері.

Після проголошення незалежності 1991 року український правозахисний рух фактично помер. Колишні правозахисники стали політиками. Нова держава, у розбудові якої взяли участь і колишні радянські чиновники, отримала в спадок від СРСР колишнє ставлення до прав людини: за інерцією, вони робилися залежними від самої держави. Окремі колишні правозахисники почали говорити про допустимість диктатури в ім’я становлення нової держави. Як гриби після дощу, з’являлися організації та партії з авторитарними програмами. Демократія знову стала гаслом, гарною обгорткою, модною концепцією, засобом для отримання грантів. Насправді ж країна була готова жити за старими, тоталітарними принципами. Феномен нинішньої влади виявився породженням двох чинників: радянського мислення та загальної громадянської байдужості, правової неграмотності.

Коли ж нечисленні громадські організації, які не втратили здорового глузду, в середині 90-х років ХХ століття стали на захист прав людини, поруч із ними не було визнаних авторитетів у цій сфері. Не було В’ячеслава Чорновола, Левка Лук’яненка, братів Горинів. Усі вони пішли в політики, а не у правозахисники. Тобто вони стали частиною нової системи й були готові розділити відповідальність за стан справ у державі разом з іншими політиками.

В Україні не виявилося свого Сергія Ковальова, який і в новій Росії залишився правозахисником, не виявилося готових іти проти течії.

Звідси й численні порушення прав людини, зафіксовані в нашій державі, корупція в усіх сферах життя суспільства. У суспільстві не знайшлося сили, яка могла б стати посередником, третейським суддею між громадянами та державою. Така сила мала бути створена знизу, а не згори, і в жодному разі не мала бути підзвітною владі — вона може лише співпрацювати з владою в окремих моментах. Вона повинна постійно тяжіти над владою і бути основним механізмом громадського контролю над діями останньої.

Давайте поглянемо на те, що коїться в нашій державі.

Недосконала судова система призводить до того, що термін розгляду в суді питань, пов’язаних із корупцією та порушенням прав людини, встановлений у межах двох місяців. Людина, яка скоїла протиправний вчинок, на два місяці лягає до лікарні й таким чином уникає відповідальності за свої дії. Це дає часткову відповідь на два запитання: по-перше, чому розгляд таких питань заходить у безвихідь, і, по-друге, чому наші посадові особи так люблять бувати у Феофанії.

Спускаємося на сходинку нижче. Скільки фактів порушень законодавства з боку окремих губернаторів оприлюднено останнім часом? Губернатор, у якого широкі «плечі» в Києві, призначає глав районних адміністрацій аж до сільського рівня. Відтак голова сільської ради перед виборами каже селянам: якщо хоч хтось проголосує не за того, за кого треба, — взимку не отримає дров і вугілля. Попередньо цих голів сільрад збирає глава райадміністрації і делікатно натякає: буде зрив по виборах — нарікайте на себе. Ще раніше голів РДА скликає голова облдержадміністрації і так само безапеляційно каже: пройде не той, хто нам потрібен, — підете зі своєї посади. Таку розмову він уже мав «нагорі». Варто зауважити: на скоєння протиправних дій переважна більшість посадових осіб йде цілком свідомо. Вони знають, що є частиною Системи. Завдяки цій системі у Києві переконані: ситуація перебуває під контролем.

Звісно, під контролем. Адже кожен із цих посадових осіб стає «царем і Богом» у своїй сфері або на своїй території. Він переконаний, що виконання інструкцій і розпоряджень вищих структур убереже його від несподіванок, і тому безперешкодно продовжує брати хабарі за вирішення певних питань, із якими до нього звертається населення. А також — придушувати ініціативу мас, перешкоджати свободі слова, мітингів, демонстрацій. Є начебто держава в державі — зі своєю системою відносин, із своїми неписаними законами.

Давно відомо про корупцію в правоохоронних органах, особливо в пенітенціарній системі. Це стосується і МВС, і СБУ. Щорічне урізання бюджетних витрат на утримання силових структур, а також втрата необхідної кваліфікації призвели до того, що налагодилися відносини окремих правоохоронних органів із кримінальним світом. На жаль, їхнє попереднє керівництво не занадто оперативно реагувало на такі факти.

Ми не можемо вести ефективної боротьби з корупцією та порушеннями прав людини без зміни системи судової влади. Судді також часто стають покровителями беззаконня. В Україні давно настав час демократизувати суди. До речі, встановлена Конституцією судова реформа в нас так і не відбулася, а, відповідно до Основного Закону, в Україні має діяти суд присяжних: адже владу в нас здійснює народ. То нехай він здійснює не тільки законодавчу й виконавчу, а й судову владу. Чомусь про це мало говорять. І сама практика затвердження суддів на довічний термін викликає чимало запитань. Чому, приміром, перш ніж направляти подання на затвердження того чи того судді, не проконсультуватися з населенням? Чому б дані про суддю, якого затверджують довічно, не оприлюднити в засобах масової інформації за 90 днів до самого призначення?

Нова громадська сила, яка бореться за права громадян і обстоює права громадян, повинна насамперед відповідати ряду моментів:

— по-перше, вона має базуватися на історичній традиції. У царській Росії до Жовтневої революції була течія, що оформилася в політичну партію, — октябристи. Також була партія кадетів. Наша організація не має права політизуватися і перетворюватися на партію — це буде початком кінця руху за права людини. Та ми повинні вивчити й примножити творчу спадщину попередніх поколінь правозахисників — у тому числі радянського правозахисного руху;

— по-друге, ми повинні враховувати міжнародний досвід правозахисної діяльності й вивчати правові системи демократичних держав — із метою моделювання власної, української демократії;

— по-третє, необхідно налагодити тісні зв’язки з іншими правозахисними організаціями — як в Україні, так і за її межами — з метою створення єдиної інформаційної мережі, моніторингу подій, обміну думками та експертними оцінками;

— по-четверте, це має бути справді НАРОДНА структура, яка не втрачає зв’язку з народом, реагує на скарги громадян, надає консультаційні послуги тощо. Відповідно, ця структура може звітувати лише перед народом;

— по-п’яте, діалог із владою повинен бути можливий, оскільки новий рух є посередником між владою та народом у правових питаннях. Та це має бути розмова рівних, а не підлеглого із шефом.

Ми ніколи не зможемо говорити про громадянське суспільство доти, доки самі громадяни не зможуть обстоювати свої права. В основі нинішнього українського авторитаризму лежить правове неуцтво громадян. Кожен закон можна трактувати так або інакше. Ми забули, що в нас є єдиний закон, який має пряму дію, — Конституція, і будь-який інший закон, указ, будь-яка постанова автоматично втрачають свою силу, якщо вони суперечать їй. Наші правоохоронні (та чи правоохоронні?) органи, користуючись неграмотністю населення, намагаються диктувати свої правила гри. Народ, який звик мовчати й терпіти за радянського режиму, продовжує терпіти й мовчати. Тому потрібна широка система правової освіти громадян — особливо в селах і районних центрах, де безправ’я людини відчувається найбільше, так само як всесилля і безкарність влади.

Необхідно створити громадський рух нового типу. Нам не потрібно домагатися встановлення демократичних прав і свобод, незалежності та права нації на самовизначення. У нас є вже і держава, і задекларована демократична форма правління. Важливо наповнити цю форму змістом.

Нові ініціативи Президента (указ від 1 серпня 2002 року про додаткові заходи із забезпечення відкритості діяльності державних структур), як і концепція адміністративної реформи в Україні, відкривають нові можливості для діалогу громадськості та влади. Ми мусимо змінити систему правопорядку і законності в Україні, повернути її обличчям до простого громадянина, зробити наших громадян захищеними та вільними.

Тільки в такий спосіб ми зможемо повернути авторитет Україні і примусити громадян повірити владі й повірити державі.

Тільки так ми зможемо побудувати відкрите, громадянське суспільство, у якому волонтери правозахисного руху керуються принципом: більше закону, менше політики.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК