«ПОВОДЬСЯ ЯК ДОРОСЛИЙ»

Чимало дорослих людей ніяк не можуть налагодити нормальних стосунків зі своїми батьками. Вони застряють на психологічній колії, «второваній» ще в дитинстві, — із застарілими проблемами, хронічними конфліктами й непробивною стіною взаємонерозуміння. Замість усвідомлення своєї «дорослої сили», яка дозволяє їм досягати порозуміння на рівних і дає можливість налагодити нові стосунки, дорослі діти часто продовжують вести з батьками виснажливі бої, в яких немає і не може бути переможців...

Ставимо діагноз

Більшість батьків переконана, що живе заради своїх дітей, безкорисливо й щиросердо їм допомагає і взагалі намагається зробити все якнайкраще. Проте не завжди їхні мотиви такі вже чисті. Інколи батьки, прагнучи приймати за вас рішення, підсвідомо хочуть заново прожити своє життя — цього разу вашим життям. Інколи вони ніяк не можуть прийняти нового стану речей, усвідомити, що ви вже самостійна особистість, котра опинилася поза їхнім контролем. Інколи, розглядаючи вас як «природне» продовження самих себе, вони безцеремонно й гостро критикують вас за все, що ви робите «не так», навіть породжуючи у вас комплекс неповноцінності. Інколи вони душать вас своєю опікою, паралізують вашу волю тим, що надто хвилюються за вас...

Чи помічаєте ви за собою, що інстинктивно наїжачуєтесь у відповідь на будь-яке їхнє зауваження? Уникаєте певних тем, бо заздалегідь знаєте все, що вони скажуть? Вибухаєте, коли вони намагаються вас повчати? Відключаєтеся, коли чуєте, що почалася критика вашої поведінки? Відчуваєте постійну внутрішню напругу, перебуваючи з ними на одній території? А якщо ви живете окремо, то ретельно продумуєте, що вдягти, коли збираєтеся їх відвідати, аби не наражатися на зауваження (але, як правило, все одно наражаєтеся)? Або ретельно прибираєте своє помешкання перед їхнім візитом?.. Якщо ви відповіли «так» бодай на одне з цих запитань, рівень взаємонерозуміння і відчуженості між вами та вашими батьками явно підвищений.

Проте навіть коли ваші батьки тільки те й роблять, що «псують вам життя», зв’язок між вами, сформований роками, глибокий і важливий. І, запевняють психологи, із «важкими» батьками цілком можна порозумітися, навіть якщо вони деспотичні або нав’язливі. Мабуть, цілковитий розрив стосунків із батьком або матір’ю правомірний лише тоді, коли вони самі відштовхують дитину. Безнадійною є ситуація і тоді, коли хтось із батьків психічно хворий до такої міри, що стає соціально небезпечним. І найкраще, що ви можете зробити для нього, — забезпечити допомогу фахівців. На щастя, така ситуація — рідкісний виняток.

«Що робити?» замість «Хто винен?»

Передусім дорослим дітям слід усвідомити: відтепер вони самі собі батьки, інакше кажучи — самі за себе відповідають. Якщо, виховуючи вас, мама з татом виявилися не на висоті, хоч як ви намагатиметеся, вам не по зубах ані змінити їх, ані змусити виправити свої помилки. Так, ви маєте повне право бути незадоволеними результатами їхніх дій або бездіяльності. Але нині вже ви маєте скорегувати те, що вийшло. Це вам потрібно не для них, а для себе — адже тоді зникнуть підстави для невдоволення ними.

Вам, власне, потрібно розв’язати одночасно два однаково важливі та близькі по суті завдання: звільнитися від ролі дитини і зрозуміти ваших батьків як людей. Крок за кроком наближаючись до цієї мети, ви зможете знизити рівень конфліктності й емоційної напруженості при взаємному спілкуванні, зменшити підсвідоме відчуття вини, встановити стабільні й емоційно захищені стосунки, ну і, зрештою, навчитися одержувати задоволення від товариства одне одного.

Щоб змінити стосунки з батьками на краще, вам треба повірити у свої сили. Повідомте їм про свої плани. Усвідомте, чого саме ви від них хочете і що вони здатні й готові вам дати. Розвідайте, наскільки вони готові й хочуть змінити свою поведінку. Пробуйте різні ролі та способи, поки не знайдете те, що справді працює.

Дуже важливо встановити нові межі у ваших стосунках, водночас не втрачаючи зв’язку між вами. Для того щоб обидві сторони прийняли ці межі, ви завжди повинні чітко давати зрозуміти, коли вони порушуються. Найкращий спосіб для цього — ділитися своїми почуттями. Допомагають і приклади з життя ваших спільних знайомих. Відповідаючи на «потенційно небезпечні» запитання, виявляйте стриманість і обмежуйте обсяг інформації. Таким чином ви крок за кроком збільшуватимете зону вашого недоторканного особистого простору. Ну, і швидше виробляйте в себе звичку розбиратися з власними проблемами самостійно, не вдаючись до допомоги батьків.

Приміряння нової ролі

Перш ніж розпочати, порівняйте біографію, середовище та життєвий досвід батьків зі своїми. Це допоможе вам зрозуміти, чому їхній склад думок відмінний від вашого. Проведіть «інвентаризацію» їхніх вад — не для того, щоб зациклюватися на них, а навпаки, щоб, відштовхнувшись від них, рухатись у позитивному напрямку. Головне — перестаньте розцінювати стосунки з батьками як непорушні — дивіться на них як на процес.

Проаналізуйте підгрунтя їхнього ставлення до вас. Швидше за все, батьки насправді керуються добрими намірами й бажанням допомогти. Можливо, ви аж надто вразливі й берете все близько до серця. Зрештою, ніколи нікому ще не шкодило почути іншу, відмінну від власної думку. У будь-якому разі, справді корисно уникати тем, здатних спричинити скандал. Відокремте важливі питання, варті суперечок, від тих, які можна просто ігнорувати. Прислухайтеся до того, що кажуть вам батьки, але не дозволяйте собі реагувати занадто емоційно. Допомогти стриматися може намагання поділити «негатив», який ви відчуваєте, на те, в чому винні батьки, «дістаючи» вас, і на те, що є вашою власною перекрученою або перебільшеною реакцією. І не забувайте простої істини: зовсім не обов’язково завжди мати рацію!

Визначте для себе, що ви можете прийняти, а чого — ні. Якнайтактовніше дайте батькам зрозуміти, чим і як вони доводять вас до ручки — іноді вони про це просто не здогадуються. Приміром, замість того, аби злоститися, спокійно скажіть: «Мамо, коли ти докоряєш мені, що моя дитина не їсть достатньо фруктів, ти фактично стверджуєш, що я нікчемна мати. Навіть якщо ти справді так думаєш, будь ласка, приховуй ці думки від мене і моєї дитини, бо мені вони не подобаються». Або так: «Я не хочу більше чути від тебе, що я не вмію поводитись із грошима або що мені слід краще стежити за собою». Якщо ви будете досить категоричні, послідовні, а головне — спокійні, вам удасться донести свою думку. Не бійтеся трохи поскубати батьківське пір’ячко, але не провокуйте і не роздмухуйте скандали. Якщо ж батько чи мати розійдуться не на жарт, шукайте у їхніх проявах кумедне — гумор допомагає врятувати навіть найбезнадійнішу ситуацію. При цьому в своїх діях завжди намагайтесь керуватися здоровим глуздом.

Батьки — також люди

Щоб побачити у них людей, а не лише батьків, зазирніть у їхнє дитинство: можливо, ви виявите, що ваші батьки ставилися до вас набагато краще, ніж їхні батьки — до них, коли вони самі були дітьми.

Зосередьтеся на тому, що вам подобається у ваших батьках, а не на тому, чого ви в них терпіти не можете. Коли ви вважаєте, що хтось із ваших батьків просто нестерпний, спробуйте знайти зайняття вам обом до вподоби і сфокусуйтесь на ньому. Спілкування з батьками на нейтральному грунті може творити дива. Наприклад, до «важкої мами» можна звертатися по кулінарні рецепти чи обмінюватися з нею детективами (любовними романами, астрологічними прогнозами — кому що подобається...), разом із «важким батьком» — рибалити або грати в шахи...

Іноді самі батьки поводяться як діти. Вони можуть намагатися маніпулювати вами, граючи на вашому відчутті вини. Такі спроби треба припиняти в зародку. Слід сказати щось на зразок: «Мамо, я розумію твої почуття, але давай обговоримо все на рівних, як дорослий із дорослим, а не як дорослий із дитиною».

Щоб забезпечити свободу маневру, ініціюйте самі ваші зустрічі з батьками, проте будьте відкритими і для їхніх пропозицій. Заздалегідь вирішіть, що ви можете з ними обговорювати, а що — ні, і не піддавайтеся на провокації. Слухайте їх — їм необхідне відчуття своєї потрібності й важливості для вас. Перш ніж кинутися в суперечку, запитайте у себе, чи варта того ця тема. Пам’ятайте, приховувати щось від батьків не тільки можна, а й необхідно — ви вже доросла людина. Заодно додайте слово «ні» до лексикону, який ви використовуєте, спілкуючись із ними. Не дозволяйте дружині (чоловікові) перешкоджати стосункам з вашими батьками (ну, і навпаки, звісно, теж). Проводьте з ними час наодинці — бодай кілька хвилин, але без партнера чи дітей. Якнайчастіше кажіть, що любите їх. Шукайте і знаходьте компроміси.

...Непорозуміння дорослих дітей із батьками може тривати роками. Нерідко приводом для налагодження нових стосунків між ними є «епохальні події», такі, як весілля, народження дитини, смерть члена сім’ї... Усе це відкриває можливості для відновлення стосунків. Дуже важливо постаратися налагодити і збагатити ваше спілкування, поки батьки ще живі та здорові, аби не довелося потім жалкувати, що ви не встигли цього зробити...