Повернення з мороку небуття

В історії України є знакові постаті, чий доробок назавжди прислужився долі нації, розбудові держави, її місцю на планеті Земля. Таким є Василь Григорович Кричевський (1872—1952) — засновник українського стилю в архітектурі і перший художник вітчизняного кіно, самобутній живописець і графік-новатор, сценограф і майстер декоративно-ужиткового мистецтва, автор дизайну національного герба України «Тризуб», мистецтвознавець і педагог, старійшина потужного родинного клану художників Кричевських — вельми харизматична постать усього національного мистецтва ХХ століття.

За радянської доби значення В.Г.Кричевського для художньої культури та історії України всіляко принижувалося — лише через те, що невблаганний перебіг історичних подій — Другої світової війни та «реалії» радянського способу життя — змусили старого Майстра восени 1943 року залишити рідну землю. Між тим 1974 року в США було видано монографію, присвячену В.Кричевському. Автором був Вадим Павловський — пасерб Майстра. Батьківщина ж мовчала.

На щастя, настали нові часи, повстала нова Україна. Отож, щойно побачила світ монументальна, вдвічі більша за обсягом монографія «Василь Кричевський» — перша частина трилогії Валентини Рубан-Кравченко «Кричевські і українська художня культура ХХ століття». Тим самим започатковано книжкову серію «Мистецькі роди України», де вперше порушена проблема спадковості творчих набутків і роль художніх династій у розвитку національної мистецької традиції. Серія, здійснювана столичним видавництвом «Криниця», присвячується українській художній еліті, творчість і доля якої стали яскравим явищем минулого і продовжують живити й наснажувати нинішнє покоління.

Монографія — творчий здобуток багаторічної копіткої науково-дослідницької праці авторки. За плечима В.Рубан-Кравченко — доктора мистецтвознавства, члена-кореспондента Академії мистецтв Укpаїни, заслуженого діяча мистецтв України, лауреата премії ім. О.Білецького — грунтовні монографії «Український радянський портретний живопис», «Поpтpет у творчості українських живописців», «Український портретний живопис першої половини ХІХ ст.», «Укpаїнський поpтpетний живопис другої половини ХІХ — початку ХХ ст.», «Забуті імена… Розповіді про українських художників ХІХ — початку ХХ століття», «Анатоль Петрицький. Портрети сучасників», «Живопис храмів України. Образ Богородиці в українському малярстві», десятки статей у фаховій та популярній періодиці. Тема «Кричевські» — не випадкова в творчості дослідниці: саме Федорові Кричевському студентка Валентина Рубан присвятила свою дипломну роботу сорок років тому — в далекому 1964-му.

Наpазі планується видати наступні дві частини трилогії: «Федір Кричевський» та «Нащадки». Тож побажаймо авторці доброго здоров’я та наснаги у здійсненні задуманого! Та щедрих спонсорів — без них сьогодні не обійтися…

Неабиякий успіх виданню забезпечили макет та художнє оформлення, виконані народним художником України, заслуженим діячем мистецтв України, лауреатом Державної премії України ім. Т.Шевченка Леонідом Андрієвським. У творчому доробку знаного майстра книги — оформлення добре відомих видань: «Київ і Київська земля за доби феодальної роздрібненості ХІІ—ХІІІ сторіч» та «Стародавній Київ» П.Толочка, «Крізь віки. Київ в образотворчому мистецтві ХІІ—ХХ століть» Ю.Белічка та В.Підгоpи, вже згаданої монографії В.Рубан «Український портретний живопис першої половини ХІХ століття», «Мистецтво, народжене Жовтнем. Українське радянське образотворче мистецтво та архітектура 1917—1987» Ю.Белічка та С.Кілесси, «Українське народне малярство ХІІІ—ХХ століть. Світ очима народних митців»…

Неоціненну допомогу й підтримку в роботі над монографією надали живі носії пам’яті зі старовинного роду Кричевських, які волею долі опинилися далеко від рідної землі, але зберегли сімейні реліквії — документи, світлини, художні твори своїх предків. Це, перш за все, онука В.Кричевського Катерина Кричевська-Росандіч (США), а також дочка Федора Кричевського Мар’яна Кричевська-Косач (США), онука В.Кричевського Оксана Лінде (Венесуела). Своїми спогадами ще встигли поділитися учні В.Кричевського, які нині вже одійшли у вічність: Мусій Катернога, Олена Ківа, Петро Костирко, Георгій Лебєдєв, Микола Степанов, Василь Томашевський.

«Першим порадником і, значною мірою, ініціатором, натхненником цієї праці, — пише авторка, — був мій чоловік — Валерій Олександрович Кравченко, який по-справжньому любив свою країну, її людей і мистецтво, — і все своє свідоме, так трагічно рано перерване життя присвятив розбудові незалежної України. Він брав найдіяльнішу участь у підборі та формуванні матеріалів із перших років роботи над книгою — у нас не було спонсорів і зайвих коштів на її підготовку. А підготовка була довготривалою і складною: від пошуків творів і виготовлення фото та кольорових слайдів до копіювання архівних та інших джерельних матеріалів — справа копітка і недешева. Але, перейнявшись ідеєю створення своєрідного літопису мистецьких родів України — тієї художньої еліти, доля якої чутливо фокусує драматизм і велич національної культури, ми схилялися перед подвижництвом наших творців і відчули свій обов’язок перед їхньою пам’яттю. Валерія Олександровича не стало, коли текст книги набирався на комп’ютері; він ще встиг прочитати незавершений варіант і сам розкреслив родове дерево Кричевських — його світлій пам’яті я з глибокою любов’ю і довічною вдячністю за щастя жити й працювати разом і поряд із ним присвячую цю працю».

Читачі «Дзеркала тижня», напевно, запам’ятали такі щемливо-лебедині рядки публікації Валентини Рубан-Кравченко про чудову Людину — Валерія Кравченка («ДТ», 7.12.2002).

Розкішне дороге видання налаштовує на відповідне поводження з ним. Обережно розкривши барвисту суперобкладинку, бачимо цупку палітурку з артистично зкомпонованим золотим тисненням назви, а далі — форзац з отим самим родоводом Кричевських. Тут простежено кілька поколінь. Від середини ХVІІ до початку ХХІ ст., тобто від широко відомого не тільки історикам київського полковника реєстрового козацтва Михайла-Станіслава Кричевського, побратима гетьмана Богдана Хмельницького, який героїчно загинув у липні 1649 року після битви під Лоєвом та чиє ім’я вписано біля коренів могутнього дуба, і до наймолодшого пагона у верхів’ях — прапраонуки В.Кричевського, онуки Катерини Кричевської-Росандіч — Меґан Шапельгаумен, яка народилася 1999 року в далекій Каліфорнії. Ось так — понад 350 років різниця у віку! На гілках і пагонах розлогого «дуба» — понад 80 імен.

Автором цієї унікальної розробки став, як згадано, Валерій Олександрович Кравченко (1941—2001), людина надзвичайно широкого діапазону зацікавлень, енергійний державний діяч нової доби — свого часу перший міністр зовнішньо-економічних зв’язків незалежної України. Його світлій пам’яті й присвячено це видання, його лагідна посмішка вітає читача на портреті, вміщеному на авантитулі.

Монографія складається з трьох основних розділів. Два перших — це хвилюючий і місткий життєпис роду і самого Василя Кричевського. Третій — високопрофесійний мистецтвознавчий аналіз творчості художника, висвітлення ролі і значення його унікального обдарування, його універсального таланту в мистецькому поступі України в ХХ столітті, у включенні її художніх надбань у європейський і світовий контекст. Перший розділ присвячено історії роду Кричевських. Авторський погляд крізь віки простежує маловідомі родинні перекази й народні легенди про того ж таки чигиринського полковника, про абіссінку Мавру — родоначальницю Кричевських із материнського боку тощо. Розшукано витоки роду в Лебедині й Ворожбі на Полтавщині.

Найоб’ємніший, другий розділ монографії — про життєвий і творчий шлях В.Кричевського — має назву «Нарівні з добою». Зважаючи на обмежені можливості даної публікації, його зміст можна переповісти, подаючи лише назви підрозділів та глав, не беручи їх у лапки — надто вони промовисті:

— Художниками народжуються (Дитинство у Ворожбі. Харків: початок творчого шляху. Будинок Полтавського земства і слава. Київ: роки розквіту. На порозі перелому).

— Чверть століття в Радянській Україні (Діяльність у пожовтневі роки. Українська академія мистецтв. Миргородський період. Повернення до Києва. Кричевський і Довженко. Робота в кіно. Під знаком графіки. Архітектурні проекти і твори. Будинок Роліту і Шевченківський музей у Каневі. Двері відчиняються в минуле. Експедиція на Полтавщину. Архітектор-художник чи художник-архітектор? Визнання. Виставка творів 1940 року. В.Кричевський — педагог).

— Шляхами чужини (Напередодні розставання з Батьківщиною. Дорога на Захід. Париж. Венесуела. Місто червоних дахів — Каракас. Останні роки життя. Кроки у безсмертя).

Зміст третього розділу монографії — «Поетика творчості В.Кричевського. З минулого — до майбутнього» — так само промовисто розкрито у назвах підрозділів: Творець нової архітектури. В.Кричевський і український модерн. Піонер українського авангарду. Конструктивізм в архітектурі і графіці В.Кричевського. Орнамент. Художній текстиль та дизайн у творчості В.Кричевського. Творча натура. Майстер і П.Флоренський про ім’я «Василь». Від пленеру до експресіонізму. Синтетизм живопису В.Кричевського. Доповнюють монографію статті й публікації самого В.Кричевського, його автобіографія, власноручно складений художником перелік праць, іменний покажчик та ґрунтовний науковий і довідковий апарат.

Заворожує любов, з якою Валентина Василівна розповідає про своїх героїв, чарує її мова — не тільки не обтяжена зарозумілими «науковостями», до яких так часто вдаються деякі мистецтвознавці, а зігріта теплом відвертої щирості. Тож текст хочеться перечитувати ще й ще, переймаючись красою й глибиною думок, глибиною знань та точністю висловів.

Привертає увагу іконографічний ряд членів родинного клану Кричевських, поданий в альбомі попарно так, що поруч стоять портрети особистості на початку її творчості та — через кілька десятиріч — у розквіті таланту й слави. Надається можливість порівнювати зміни та відчувати одвічний рух життя.

Так само подано й архітектурні твори Майстра, адже будинки живуть здебільшого набагато довше, але теж своїм життям, на яке так само впливає Час.

Все в книзі захоплююче: і кольорові репродукції живописних творів В.Кричевського, і його графіка (включно з проектом герба «Тризуб», адже дизайн саме В.Кричевського, розроблений 1918 року, прийнятий нині в незалежній Україні, про що чомусь і досі не часто у нас згадується). Його графічні твори — і книжкове оформлення, і екслібриси, і численні орнаментальні композиції, виконані вісім десятиліть тому, виглядають напрочуд сучасно і вражають оригінальністю, артистичністю та свіжістю, що не підвладні часові. Переважну більшість репродукованого архітектурного й малярського доробку В.Кричевського, родинні фото в монографії подано вперше та розміщено з великим смаком.

Здавалося б, 825 ілюстрацій на 660 сторінках — неймовірна щедрість, чудовий дарунок шанувальникам прекрасного. Але, як інколи трапляється з видатними творами, авторці пощастило пережити унікальний дарунок долі.

«Коли книга була повністю підготовлена до друку, — пише В.Рубан-Кравченко вже на 661-й сторінці, — з Венесуели до Києва прилетіла онука Василя Григоровича Кричевського — Оксана Лінде. Виконуючи волю своєї матері Галини Василівни Кричевської-Лінде, вона привезла в дар музеям України твори, що зберігалися в їхній родині. Цим щедрим даром донька художника немов передала рідній землі частку його душі, що навіки втілилась у творах, сповнених негаснучої любові до України».

Посприяла цій благодійній акції міжнародна інвестиційна компанія Sigma Bleizer в особах її президента Майкла Блейзера та віце-президента Наталії Блейзер. У травні 2003 року в Палаці мистецтв «Український дім» відбулася презентація збірки, розподіленої згодом по кількох музеях України. Тут — замальовки селянських хат, ескізи архітектурних і скульптурних проектів, краєвиди України, Криму, Венесуели, книжкова графіка, орнаментальні мотиви, унікальні родинні світлини.

Відтак до 825 вже змакетованих ілюстрацій додалося ще 308. Отже, книга містить 1133 чорно-білі й кольорові ілюстрації, які дають повне уявлення про важливі етапи творчості без щонайменшого перебільшення нашого геніального співвітчизника — Василя Кричевського впродовж його життя.

Ця книга — велике свято для кожного свідомого українця, для кожної освіченої та небайдужої людини. Це своєрідна, така потрібна сьогодні енциклопедія україністики найвищого ґатунку. Сподіваємось, в Україні на одного академіка та Шевченківського лауреата побільшає — нова книга Валентини Рубан-Кравченко дає всі підстави для таких сподівань.