Портрет українського суспільства пензля соціолога

Українське суспільство недосконале: воно патріархальне, йому бракує толерантності. Однак останні події в політичному житті і Євромайдан переконують: українці не люблять, коли хтось перешкоджає їхній свободі. Влада, безумовно, мусить враховувати думку всіх громадян із життєво важливих для соціуму питань. Тим більше що перед вирішенням гострих проблем і суперечностей люди доходять більшої визначеності, рідше вибираючи відповідь "важко сказати".

"Якщо якийсь закон або правило невластиве суспільству і не підходить йому, то виконувати його ніхто не буде, а всіх покарати не можна", - каже декан факультету соціології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кандидат фізико-математичних наук Андрій ГОРБАЧИК. Ми розмовляємо з ним про роль соціології у відображенні динаміки та розвитку соціальних процесів у країні, зокрема й порівняно з "рештою світу". Адже чітке й системне бачення суспільством своїх реалій та перспектив наближає його до цивілізованого світу чи не більше, ніж економічні успіхи.

Порівняльні соціологічні дослідження як дзеркало розвитку суспільства

- Професійні соціальні дослідження потрібні суспільству для того, щоб "пізнати себе", поглянути в дзеркало й адекватно оцінити як свої можливості, так і проблеми. Особливо важливі порівняльні міжнародні дослідження, - тільки вони можуть задати правильний контекст для інтерпретації процесів, які відбуваються в нас, - розповідає вчений. - Якщо ми говоримо, що того чи іншого кандидата у президенти країни підтримує певна кількість людей, то як визначити - багато це чи мало? Є два способи: або необхідно мати якусь нормативну модель, у рамках якої можна приймати рішення, або вдатися до порівняльного аналізу. Для цього розглядаються й порівнюються динаміка зміни показника (порівняння в часі), а також досвід інших країн, котрі живуть так, як сьогодні хочемо жити ми. Оскільки ми прагнемо в Європу, то й дивитися на себе нам потрібно в європейському контексті.

Таких досліджень досить багато, і в газетах постійно публікуються рейтинги України в індексах людського розвитку, корупції, конкурентоспроможності. Більшість таких індексів будуються на основі або даних статистики, або експертних опитувань. І те й інше зараховується до так званих "об'єктивних показників".

Крім об'єктивних показників, є ще й суб'єктивні: це те, як оцінюють життя люди, задля яких усе це робиться. Ми ж постійно кажемо, що будуємо суспільство для людей, для них розвивається економіка і проводяться реформи. І коли нам кажуть, що все навколо добре, а люди просто цього не розуміють, - то так бути не може. Якщо людям зле, отже, реально справи в країні кепські. Тому суб'єктивні показники неодмінно повинні враховуватися. Причому у випадках, коли між об'єктивними й суб'єктивними показниками є відмінності, я б віддавав перевагу останнім.

Наприклад, в Індексі людського розвитку ми посідаємо хорошу позицію щодо освіти - охоплення нею населення і частка грамотних в Україні високі. Понад 73-75% випускників шкіл вступають у ВНЗ, яких у нас дуже багато. За даними 2012-го, 11,7 року, витрачених на здобуття освіти середньостатистичним українцем, - теж досить високий показник. Але якщо врахувати рівень задоволеності громадян системою освіти, то ситуація вимальовується зовсім інакша.

Згідно з даними Європейського соціального дослідження (ЄСД), в якому Україна, поряд із 26 європейськими країнами, бере участь уже 10 років, задоволеність системою освіти в нашій країні становить стабільно низьку оцінку - 3,9 бала за 10-бальною шкалою. У Нідерландах - 5,9 бала, в Німеччині - 4,5. Порівнянна з нами тільки Болгарія. Хоча Португалія за цим показником перебуває на одному рівні з Україною, слід враховувати, що середньостатистичний португалець навчається менше восьми років, а українець - 11,7 року.

Те саме стосується й системи охорони здоров'я. Очікувана тривалість життя в Україні - одна з найнижчих. Із цим пов'язана й найнижча в Європі оцінка системи охорони здоров'я українцями - 2,7 бала. Близькі до нас Греція і Болгарія (по три бали). В інших країнах вона, як правило, вища чотирьох. У Бельгії - 7,5 бала.

За ВВП на душу населення, порівняно з близькими сусідами, ми опиняємося на передостанньому місці. Гірше, ніж у нас, тільки в Молдові. Але ця країна участі в ЄСД не бере.

Комфортно живуть на свій дохід лише близько 1% українців (як і болгар). У Данії - 65%. У Польщі - 7% опитаних, у Росії - 4%, в Румунії - 8%. При цьому неважливо, який саме дохід отримує людина, якщо цих коштів їй вистачає на повсякденне життя. Тобто, грубо кажучи, майже всім українцям бракує коштів, щоб жити так, як вони хочуть, - за своїми стандартами й гідністю. Чи в нас завищені очікування щодо якості нашого життя?

Від "недодемократії" -
до Євромайдану: потенційна енергія
великих змін

- Дані моніторингу Інституту соціології НАНУ за минулий рік свідчать, що українські громадяни низько оцінюють свою державу. За п'ятибальною шкалою як демократична вона набрала 2,4, як правова - 2,1 і як соціальна - 2,2 бала. Усі оцінки, нижчі нейтральних трьох балів, виявилися ближчими до "невдачі", ніж до "успіху" у сенсі становлення держави такою, якою вона заявлена в Конституції. Індекс загальної оцінки держави - на рівні 2,2 бала. Це українська специфіка чи "загальний тренд"?

- У світі наростає критичне ставлення до держави. У Європі "держава загального добробуту" не виправдовує надій. Чи відповідає загальноєвропейській тенденції невисока довіра до держави в Україні? Якщо звернутися до даних Європейського соціального дослідження, то побачимо, що українці невисоко оцінюють стан демократії в країні.
3,2 бала за 10-бальною шкалою - один із найнижчих показників. Нижчий тільки в Греції -2,98 і в Болгарії -3,14 бала. Високі значення задоволеності демократією у Швейцарії - 7,1, Данії - 6,9, Швеції - 6,8, Фінляндії - 6,2 бала.

Сьогодні багатьох цікавить: чи вплинув сам факт Євромайдану на активність українців та їхнє ставлення до життя, і чим різняться люди, які підтримують і не підтримують протести? Щоб одержати відповіді, потрібно порівняти дані одного з останніх опитувань фонду "Демократичні ініціативи" та Центру Разумкова від 20-24 грудня 2013 р. з опитуваннями, проведеними до Майдану. Під час дослідження опитано 2 тис. респондентів віком від 18 років - у всіх регіонах України. Опитування проводилося в рамках проекту Суспільного соціологічного консорціуму за фінансування Фонду "Вiдродження" та програми МАТРА посольства Королівства Нідерландів.

Загалом у вибірці близько 43% не підтримують Євромайдан, близько 50% - підтримують. Серед тих, хто підтримує, у відсотковому плані більше молодих (до 40 років) і менше людей старшого віку. Також більше людей із вищою освітою (35%). Серед тих, хто не підтримує, людей із вищою освітою - 26%. У Західному регіоні підтримка Євромайдану становила 93%, у Центрі - 68, на Сході - 31, на Півдні - всього 22%. Цікаво, що за самооцінкою матеріального стану своїх сімей ці дві групи практично не різняться.

У чому ж різниця між людьми, які підтримують, та людьми, які не підтримують Євромайдан? У перших значно чіткіше виражені установки на активний протест. У червні 2013 р. (дані моніторингу Інституту соціології НАНУ) близько 20% громадян вважали можливими масові акції протесту за місцем свого проживання. А наприкінці грудня (дані дослідження "Демократичних ініціатив" та Центру Разумкова) так вважають уже близько 32% (14% - серед тих, хто не підтримує Євромайдан, і 49% - серед тих, хто його підтримує). При цьому в червні близько 22% опитаних заявляли про свою готовність взяти участь у масових акціях протесту, а наприкінці грудня таких виявилося майже 28% (4,5% - серед тих, хто не підтримує Євромайдан, і 51% - серед тих, хто підтримує).

Інакше кажучи, величина протестного потенціалу загалом за півроку радикально не змінилася (це при тому що сам факт Євромайдану напевно сприяв його зростанню). Але виділилася група людей, налаштованих більш активно. Соціологи заявляли, що такий потенціал накопичується. Та, оскільки масових протестів не було, акції опозиції не були тривалими й досить масовими, то політикам, очевидно, здавалося, що на це можна не зважати. Особливо беручи до уваги той факт, що заявлені наміри й реальні дії не завжди збігаються. Зараз ми бачимо, що прибічники Євромайдану значно активніше і більше налаштовані на дії.

Не можна сказати, що громадяни, які не підтримують Євромайдан, задоволені станом справ у країні. Близько 52% їх вважає, що за останній рік ситуація в країні погіршилася. Звісно, це значно менше, ніж у групі симпатиків Євромайдану (88% яких вважає, що за останній рік ситуація в країні погіршилася), але в цілому відсоток людей, критично налаштованих стосовно реалій, досить високий.

45% людей, які не підтримують Євромайдан, вважають, що події в країні розвиваються в неправильному напрямку. Серед тих, хто підтримує, такої точки зору дотримуються 66%.

33% тих, хто не підтримує Євромайдан, вважають, що матеріальний стан їхніх сімей за останній рік погіршився. Серед тих, хто підтримує, такої песимістичної точки зору дотримуються вдвічі більше людей - 66%.

Те, що значна частина українців (близько 43%) не підтримує Євромайдан, не означає, що вони задоволені ситуацією в країні та змінами, які відбулися в ній упродовж останнього року. Ті, хто підтримує, і ті, хто не підтримує Євромайдан, різняться своїми установками на активні дії й масові протести.

Політика, як і дипломатія,- це мистецтво можливого. Шляхи вирішення проблем у вигляді компромісів між інтересами різних соціальних груп необхідно шукати, перш ніж люди вийдуть на вулиці. Задоволеність суспільства роботою політиків краще оцінювати не кількістю людей, які виходять протестувати, а за результатами соціологічних опитувань. Потрібно частіше дивитися в "дзеркало професійних соціологічних досліджень" і ставитися до цього серйозно.

Характерно, що накопичений протестний потенціал у будь-який момент може перетворитися в дії. Ті, хто вийшов на Євромайдан, відрізняються від тих, хто не вийшов, не так своїм критичним сприйняттям подій, як активністю. Соціологи не можуть спрогнозувати, що, наприклад, через три дні в якомусь населеному пункті або регіоні відбудуться акції протесту. Але можуть сказати, що рівень незадоволеності життям уже досить високий, аби неординарна подія стала "спусковим гачком" для масових виступів.

У 2013 р., за даними Інституту соціології НАНУ, на запитання про готовність взяти участь у масових виступах проти погіршення рівня життя та на захист своїх прав 22% респондентів відповіли позитивно. При цьому загалом 40% вважають, що не варто за будь-яку ціну зберігати злагоду і потрібно активно протестувати проти постійного погіршення умов життя. Всі ці настрої слід враховувати. Ще в червні минулого року вибухонебезпечною назвали політичну ситуацію в країні 19% опитаних (з них 29% - у Західному регіоні і 7% - у Східному).

Очевидно, що в суспільстві накопичується якась енергія. І коли вона сягає певного значного рівня, то протест може як відбутися, так і не відбутися, - все залежить від події, що стане "спусковим гачком", "останньою краплею". Ця подія у звичайних умовах була б майже пересічною, але в умовах значного накопиченого потенціалу вона запускає механізм його реалізації. При цьому "передбачити" таку подію неможливо.

Однак якщо ми хочемо бути активним суб'єктом, а не об'єктом чужого вивчення, то мусимо самі постійно дивитися в соціологічне "дзеркало".