ПОРА ОСІННІХ ДЕПРЕСІЙ

Золота осінь — чарівна, красива пора! Цю пору року не втомлюються оспівувати поети й художники, а ось медики завжди чекають її з побоюванням. Адже саме восени починається загострення багатьох сезонних захворювань. І одне з них — депресія.

Наші предки називали цей стан по-різному — сплін, хандра, меланхолія... Але ознаки його протягом століть не змінилися: погіршення настрою, порушення сну, апетиту, втрата цікавості до життя, швидка втомлюваність... За даними ВООЗ, поширеність афективних розладів серед населення розвинених країн сьогодні сягнула 5—10%. Вчені вже давно пророкують прихід «віку меланхолії». Головні причини зростання захворюваності — екологія, соціально-економічні потрясіння, урбанізація, стресогенні події, міграції... Небезпека депресії також у тому, що вона може набирати найнесподіваніших форм.

50-річний Віктор Павлович був завзятим автолюбителем і щоліта возив родину до моря на власному «жигулятку». Поїздки завжди приносили домочадцям масу задоволення, нових вражень. Але цього літа відпочинок зіпсувала несподівана аварія. Коли поверталися додому, на трасі у важенної вантажівки раптом відмовили гальма, і вона буквально протаранила кілька легковиків. Автомобіль Віктора Павловича лише дивом не постраждав. Однак і сам він, і його близькі сталі очевидцями загибелі кількох людей... Повернулися додому, почалися звичні будні, і важкий інцидент помалу забувся. Але приблизно через місяць після відпустки Віктор Павлович раптом почав почуватися гірше. Пропали сон, апетит, з’явилася безпричинна апатія, а головне — постійний щем у серці. Звернувся до кардіологів, але ті не виявили жодних змін. Тим часом біль не минав... І лише візит до психіатра прояснив ситуацію.

— Ми поставили Вікторові Павловичу діагноз «невротична депресія», — розповідає головний лікар Білоцерківського психоневрологічного диспансеру Іван Надточій. — Важкий душевний стан був відлунням побаченої автокатастрофи. Кров, трупи, відчуття того, що він і його близькі перебували за крок від смерті, приголомшили чоловіка. У той момент Віктор Павлович стримав свої емоції — адже треба було їхати далі, відповідати за сім’ю, але згодом пережитий стрес усе-таки «наздогнав» і став поштовхом для розвитку депресії. Повернутися до нормального стану допоміг курс раціональної психотерапії із застосуванням антидепресантів.

Дуже часто депресії «маскуються» під інші захворювання. Приміром, болить шлунок, печінка чи, як у випадку з Віктором Павловичем, серце. Людина, ясна річ, звертається до лікаря загального профілю, той нічого не знаходить або виявляє дрібне відхилення (адже абсолютно здорових людей, як відомо, не буває!) і починає лікувати саме його. Але першопричина болю не усунута... Побачивши, що лікування безуспішне, дехто починає думати, що його «зурочили», тож звертається до знахарів, чим тільки погіршує своє становище. За даними зарубіжних фахівців, понад 25% пацієнтів, що скаржаться на соматичні захворювання, насправді страждають на депресію! Якщо ж говорити про нашу країну, то тут становище куди гірше. Нині депресію діагностують в однієї людини з 10. І причина аж ніяк не в слабкій матеріальній базі чи відсутності в лікарів належної кваліфікації. Сучасні методи діагностики дозволяють розпізнати навіть «найзамаскованішу» депресію. Проблема лише в небажанні самих пацієнтів іти на прийом до психіатра.

Історія Олени К. виглядає навіть курйозно. У здорової, симпатичної 28-річної жінки несподівано почалася... короста. Постійно свербіло все тіло. Дерматологи не знайшли жодних відхилень. Але сверблячка не проходила, ставала дедалі нестерпнішою. І тоді жінка звернулася до бабки-знахарки. Та приготувала якусь «диво-мазь» на травах. Змучена Олена, не торгуючись, виклала кругленьку суму за пляшечку, але довгожданого полегшення не було. Навпаки! Вранці після нанесення мазі на шкірі з’явилися червоні плями, що одразу почали лущитися. Знову помчалася до дерматолога. Лікарі визначили, що в Олени — алергічна реакція на мазь, очевидно, знахарка додавала туди прострочені інгредієнти... Від алергії Олену вилікували, плями зникли. Але шкірна хвороба і не думала відступати, усе тіло, як і раніше, свербіло. Коли лікарі порадили жінці показатися психіатру, вона спочатку навідріз відмовилася. Прийшла лише через місяць, коли стало зовсім нестерпно.

На першому ж огляді лікар поставив Олені діагноз: депресія. Як з’ясувалося, у молодої жінки склалася непроста сімейна ситуація. Батьки чоловіка із самого початку були проти їхнього шлюбу, тож прийняли невістку вороже. Але вона мусила жити з ними під одним дахом, терпіти, мовчки зносити докори. Саме довготривала важка сімейна ситуація й далася взнаки таким незвичайним чином. Після того як фахівці обговорили з Оленою її проблеми, розробили план дій, підібрали антидепресанти, сверблячка минулася без будь-яких мазей.

За статистикою, жінки звертаються до лікарів із приводу депресій набагато частіше. Але це не означає, що чоловіки стійкіші до цього захворювання. І одні, й другі однаково схильні до депресій. Просто чоловіки намагаються зняти «напад хандри» домашніми засобами, зокрема алкоголем. Утім, цей засіб відомий давно. Ще Пушкін у своїй п’єсі «Моцарт і Сальєрі» радив: якщо завітає хандра — розкоркуй шампанського пляшку й перечитай «Одруження Фігаро». Порада грамотна. Якщо людина пережила короткочасний стрес, то невеличка доза алкоголю, перегляд веселої комедії, бучна вечірка з друзями допоможуть зняти напругу. Та коли це затяжний стрес, що триває місяцями й роками, слід шукати інші виходи. Бо постійно заглушаючи тугу спиртним, можна запросто перетворитися на алкоголіка. Що, до речі, й відбувається з декотрими пацієнтами. Спочатку — затяжна депресія, а потім, як засіб вийти з неї, — запої. Крім того, чоловіків часто підводить хибне розуміння чоловічої гідності. «Нізащо не піду до психіатра! — міркує більшість. — Адже звернутися до такого фахівця означає визнати власне безсилля. Треба триматися й виходити зі становища самостійно». Спроба «перетерпіти» депресію може обійтися пацієнтові дуже дорого.

— Важкі форми захворювання помітні відразу: людина загальмована, нерухомо лежить на канапі, не ходить на роботу, відмовляється від їжі. Близькі бачать, що вона потребує допомоги, і починають бити на сполох. Хоч як дивно, набагато гірші й небезпечніші легкі й середні форми депресії, — веде далі Іван Надточій. — Їхній перебіг часто прихований, людина відчуває дискомфорт: погіршення настрою, млявість. Але нікому не зізнається, продовжує вести звичайне життя. Тим часом падає працездатність, зникає почуття радості. Часом так живуть роками. Але ж сьогодні ми маємо змогу успішно лікувати різні форми депресії. З’явилися ефективні методики, різноманітні групи антидепресантів. Після курсу лікування декотрі пацієнти зізнаються, що почуваються так, неначе народилися наново.

За статистикою, діти страждають від афективних розладів набагато рідше за дорослих. Та, попри це, батькам не слід розслаблюватися. Уже помічено, що осінь — пора так званих «шкільних депресій». У цей період діти мусять змінювати режим, підвищується загальне навантаження на організм, з’являються проблеми з учителями, однокласниками. У підлітків депресії можуть виливатися в неадекватну поведінку.

У Білоцерківському ПНД добре пам’ятають 12-річного пацієнта. Сергійко несподівано зламав ногу, кілька місяців пролежав у гіпсі, тож не зміг скласти іспити й залишився на другий рік. Восени прийшов у новий колектив. Однокласники почали кепкувати з «другорічника», який, до того ж, виявився серед них найвищим. Маючи спокійний, урівноважений характер, Сергій не міг дати відсіч. Колись життєрадісний, доброзичливий хлопчик став мовчазним, годинами лежав на канапі, втупившись у стелю. Неохоче виходив на вулицю та спілкувався з однолітками. На щастя, батьки, помітивши, що коїться з їхнім сином, привели його до лікаря. Виявилося, дуже вчасно. У несприйнятого новими однокласниками Сергія вже виникали ідеї суїциду. « Я хочу, щоб мене не було! — одверто заявив хлопчик лікарям. — Так не буде проблем!» На щастя, медикаментозна терапія допомогла підняти настрій підлітка. А головне — разом із фахівцями вони обговорили причини такого ставлення хлопців до нього. Спочатку Сергій наполягав на тому, щоб батьки перевели його в іншу школу. Але потім разом вони дійшли висновку, що це не розв’яже проблем. Адже в новому колективі ситуація може повторитися. Головне — змінити лінію своєї поведінки. Аби вписатися в колектив, новенький мусить вибороти повагу ровесників тими чи іншими якостями, знаннями, вмінням. Приміром, справедливістю, інтелектом, фізичною силою, вправністю тощо. Разом із фахівцями проаналізували, які чесноти могли б допомогти хлопцю заслужити повагу в однокласників і як їх краще проявити. Невдовзі Сергій зумів знайти спільну мову з іншими дітьми, зайняв у колективі певну нішу. Тепер у нього немає жодних проблем у школі.