Поїхати за межі країни, аби згодом повернутися

Хто б міг подумати, що мільйонам наших співвітчизників раптом доведеться стати біженцями! Але прийшла лиха година, і ми, підхопивши діточок та наших хвостатих друзів, залишивши чоловіків захищати країну від рашистських загарбників, поїхали спочатку до Львова, Тернополя чи Івано-Франківська, а згодом — далі на Захід шукати тимчасового захисту в інших країнах.

Однак просто перетнути кордон — це тільки початок випробувань. Бо надалі, вже на чужині, доведеться одночасно вирішувати безліч питань чи навіть проблем: де жити, і скільки це коштує; де працювати; як легально зареєструватися, щоб мати фінансову допомогу; де вивчати іноземну мову; як отримати медичне страхування, як влаштувати дітей до школи чи садочка. Про це й поговоримо.

Куди втікати?

Це найперше питання, що постає перед шукачем тимчасового захисту. Не одразу, але 4 березня Євросоюз прийняв і 10 березня опублікував рішення про можливість отримання біженцями статусу тимчасово захищених на весь Євросоюз. Тобто спочатку такий статус можна було отримати в Польщі або в Румунії й залишатися тільки в тій країні, в котрій статус отримувався. Проте коли Євросоюз прийняв рішення про надання європейського статусу, то коло країн, у яких можна не лише затриматись, а й отримати дозвіл на роботу, значно розширилося. На сьогодні статус можна отримати в усіх країнах Євросоюзу, окрім Данії.

Що пропонують?

Найважливіше — статус тимчасового захисту дає можливість перебувати в країні ЄС один рік, з перспективою продовження до трьох років.

Сьогодні багато країн Євросоюзу пропонують допомогу біженцям з України, нас приймають там навіть по внутрішніх українських паспортах, а іноді навіть без паспортів чи інших документів. На жаль, Велика Британія і США все ще вимагають отримання візи, хоча пропозицій на безкоштовне проживання там доволі багато. Зазвичай це пропозиції безкоштовного перебування від трьох місяців до року.

Причому треба розрізняти пропозиції держави від пропозицій приватних осіб: коли пропонують жити у великому приватному будинку спільно з господарями, які беруть на себе всі витрати. Інколи вони навіть пропонують безкоштовне харчування та допомагають придбати одяг і речі.

depositphotos/Volosh

Держави пропонують українцям, зокрема, безкоштовний проїзд у потягах та міському транспорті, — досить показати паспорт із тризубом. За паспортом можна отримати безкоштовну «сімку»; процедура відкриття рахунків у банках спрощена, а статус тимчасового захисту передбачає ті самі безкоштовні медичні послуги, які отримують жителі країни. Деякі країни пропонують грошову підтримку, сума якої в різних країнах різниться.

Ключове питання для всіх біженців — джерело доходів, тобто пошук роботи, яка може стати таким джерелом. Звісно, це не стосується тих, хто працює дистанційно в українській компанії, отримує кошти на банківську картку й витрачає їх у Польщі чи Болгарії. Добра новина в тому, що саме користування коштами з карткового рахунку дуже допомагає біженцям. Отож не беріть із собою готівкові гривні — в Євросоюзі їх ніде використати.

Однак найкраще рішення — кошти на банківському рахунку плюс готівкова валюта. При цьому слід додати, що туристичні валютні обмеження (10 тис. євро на особу) стосуються й біженців. Це, звичайно, якщо не передбачається письмове  декларування валютних коштів.

А що з орендою?

Але якщо ви хочете орендувати житло, оскільки, так би мовити, стали на ноги, то тут можуть виникнути певні проблеми. Зокрема фінансові. Не хочеться писати банальні речі, бо, сподіваюся, всі розуміють, що економічно країни ЄС різні, відповідно в них і різні ціни на проживання та оренду нерухомості.

Ви зможете це дуже добре відчути, якщо самостійно оплачуватимете оренду квартири. Наприклад, у Болгарії квартиру на узбережжі в березні можна було орендувати за 500 євро/місяць, а ось у Бухаресті те саме ви можете зробити не менш ніж за 3 тис. євро. Правда, якщо в Болгарії на узбережжі ціни в березні були невисокі, то в травні, коли розпочнеться туристичний сезон, вони теж підскочать до 3 тис. євро. Єдине, що зазначу: навряд чи у Болгарії цього року буде багато туристів. Війна.

Andrzej Duda/Twitter

У Польщі ціни оренди спочатку становили 1000–1200 євро/місяць, але з часом, коли кількість біженців стала істотно збільшуватися, подвоїлись, а то й потроїлися.

Слід зазначити, що європейська оренда, особливо в Західній Європі, істотно відрізняється від оренди в Україні. По-перше, тут завжди багато претендентів, і власники вибирають, кому з них здати у винайм житло. На жаль, у Франції наші друзі зіштовхнулися з ситуацією, коли власники взагалі не хочуть здавати житло біженцям, навіть за вищі ціни. Найімовірніше, причини — політичні, але ми зараз про інше.

Відмінністю європейської оренди є також те, що вона зазвичай передбачає оплату за 3–4 місяці наперед, а також неможливість дострокового розірвання договору оренди. Навіть якщо оренда вже не потрібна, за неї доведеться платити до закінчення терміну. «Втекти», як у нас, не вийде, бо неодмінно вимагатиметься фінансовий поручитель, котрий платитиме замість орендаря, якщо той спробує «втекти».

Певна річ, простіше жити в готелі, але це ще дорожче. Тому так важливо на перший період, доки не устабільниться дохід, знайти безкоштовне мешкання.

Робота

Мабуть, більшість тих, хто їде від війни, хочуть повернутися. Частина продовжує працювати дистанційно — якщо характер роботи це дозволяє. Проте багато бізнесів в Україні закрились, і біженці муситимуть шукати щось у Європі. Наразі пропонуються дозволи на роботу, їх отримати досить легко. Проте, як і скрізь, знайти роботу не так уже й просто, особливо за фахом.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Українські біженці – не трудові мігранти. Як їм знайти роботу за кордоном?

Не нехтуйте пропозиціями підвищити свою кваліфікацію, вивчити нову мову, розширити кругозір, це може стати в пригоді навіть удома. Інтернет зараз переповнений пропозиціями роботи, навчання чи набуття нової кваліфікації.

Оптимальний варіант: поселитися тимчасово, отримати статус тимчасово захищеної особи, почати шукати роботу і бути готовим переїхати на нове місце, де й знайдеться саме та робота, котра вас влаштовує.

Ми всі сподіваємося, що війна закінчиться скоро й ми повернемося до своїх домівок. Проте гарантій, що це станеться так скоро, як нам би хотілося, немає. Тому треба навчати дітей, треба нормально жити, а не пересиджувати на лаві запасних в очікуванні повернення до звичного життя.

Більше статей Людмили Сімонової читайте за посиланням.