Пиво як українське божество

Формально Україна залишається християнською країною. Суперечки між різними патріархатами, виникнення безлічі нових церков, особливо протестантського штибу, обов’язкова трансляція телебаченням служб у храмах з нагоди православних свят якщо й не зміцнюють у свідомості народу підвалини християнства, то принаймні накидають на неї такий собі серпанок, вигадливі візерунки якого наче нагадують, що християнський смисл і християнська спрямованість буття притаманні нашому менталітету і постійно супроводжують нас.

В основі будь-якої релігії, тим більше християнської, лежать таїнства, під час здійснення яких відбувається містичний зв’язок і єднання з надприродним. Для християн — з Ісусом. Візьмімо, наприклад, обряд євхаристії, котрий розуміється православними і католиками як вкушання тіла і крові Ісуса Христа. Конкретно обряд євхаристії полягає в тому, що коли певного дня парафіяни в церкві вкушають освячені в храмі хліб і вино, вони насправді причащаються до Ісуса Христа і на якийсь час зливаються з ним в одне неподільне ціле. Коли Ісус передбачив і сказав своїм послідовникам, що один із них його зрадить, він «узяв хліб, і поблагословив, поламав, і давав Своїм учням, і сказав: Прийміть, споживайте, це є тіло Моє. А взявши чашу і подяку вчинивши, Він подав їм і сказав: Пийте з неї всі; бо це Кров Моя Нового Заповіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів»
(Мв: 26, 26—28).

Справедливо буде сказати, що єднання з надприродною істотою через обряд поїдання якщо не її самої, то її символічних плоті і крові або тіла, в якому вона перебуває в даний час, є характерним не лише для християнства. Воно є істотною частиною релігійних уявлень і в тотемізмі. Щоправда, тотем це не наш Бог, творець Всесвіту, а міфічна істота-першопредок певної групи людей у часи першо-
творення. Зазвичай тотемом є тварина. У релігійних уявленнях австралійських аборигенів тотем одночасно існує в кількох подобах і перебуває в різних місцях. По-перше, він існує в подобі певних тварин, скажімо кенгуру. По-друге, в міфологічний час, створивши людей і тварин, істота перетворилася на скелю, озеро чи інші частини ландшафту (тобто території, які мають прямий зв’язок із трансцендентним або є проявами трансцендентного в звичайній реальності), які відіграють у церемоніях аборигенів ту саму роль, що в нас храми. І, по-третє, істота існує в подобі створених нею свого часу людей, членів певного клану, котрий носить у даному випадку назву кенгуру. Містична єдність між кенгуру-божеством, тобто кенгуру-першопредком, і людьми з клану кенгуру відбувається під час поїдання на священній території (на скелі, у гроті або біля озера, на які перетворився першопредок) плоті реального кенгуру-тварини — теж одного з проявів у цьому житті першопредка. Така церемонія ніби скріплює в сталеве кільце або на час робить єдиним цілим і першопредка, і людей, і кенгуру-тварин разом зі священною територією.

Проте йдеться не про аборигенів, а про телевізійну рекламу українського пива. Наприклад, відеоролик про пиво й одночасно про Україну як про надособистісну істоту починається з показу бурхливих хвиль, які набігають на берег Чорного моря. «Це її характер» — голос за кадром. Потім із висоти в кілька тисяч метрів показують вигини якоїсь великої української річки. «Це її талія», — говорить голос за кадром, знову ж таки маючи на увазі істоту-Україну. «А це, — знову ллється голос і одночасно показуються кілька людей, які жадібно п’ють пиво, — її пиво». Читай — кров, адже розпивання даної рідини кількома людьми певним чарівним, позалогічним чином поєднує їх у щось неподільне, у якесь кровне братство або орден релігійних подвижників. Але одночасно, випивши головну субстанцію, котра входить до складу тіла надособистісної істоти — України, кілька людей тим самим стають одним цілим і з Україною, принаймні починають бути співпричетними до неї. Інакше кажучи, перед нами у вигляді конкретної реклами пива обігрується сюжет із суто тотемічних релігійних уявлень, де Україна, частини її території, атмосферні явища, випущений на її території певний вид пива і кілька чоловіків, які п’ють це пиво, — це одна трансцендентна істота.

Майже всі види реклам пива обігрують у своєму змісті згуртування певної спільноти людей із кількох осіб, зазвичай чоловіків, у містичний союз через спільне поглинання пива. Характерною рисою даного виду реклами є те, що ні до України, як надособистісної істоти, ні до певної спільноти неможливо бути співпричетним, тільки лише споживаючи певний вид пива. Потрібно, як і в обряді євхаристії, що його виконують парафіяни однієї парафії, робити це спільно, тобто однією командою недоростків або чоловіків, які так і не подорослішали. Спільність стає настільки сильною, що друзі того, хто запропонував їм «містичну субстанцію», ладні зробити для свого товариша буквально все, навіть знайти в озері русалку. Види сакральної території, де відбувається «причащання» і позалогічне згуртування колективу варіюються, як і в справжньому тотемізмі: це може бути і кафе, і місце біля озера, і посиденьки біля телевізора. У даному випадку вже група людей (членів одного тотему з певною назвою), долучаючись до трансцендентної субстанції і стаючи з нею єдиним цілим, тим самим наділяє священними властивостями територію чи місце, де відбувається церемонія розпивання. Усе це здійснюється в Україні, у різних її частинах, тому закадрова думка, що ніби випливає з колективного несвідомого, навіює незміцнілій свідомості люмпенізованого українця: що частіше дана псевдоєвхаристія відбувається і повторюється, то більша кількість людей стає одним цілим із вітчизною або, перебуваючи в різних кінцях України, з’єднується в одну спільноту і починає уречевлювати собою одне містичне тіло. Але це не тіло громадянського суспільства.

Якби даний феномен здичавіння свідчив нам лише про абстрактну міфологічність нашого суспільства і наганяв на нас тільки опосередкований міфологічний жах, це було б півбіди. Від такого містичного тіла, що складається з різних персон, але таких, які спаяні з територією і які зміцнили свою спільноту завдяки певній субстанції, до фашизму чи радикального соціалізму — один крок. Згадаймо мюнхенські пивні путчі 20-х років минулого століття, коли німецькі націонал-соціалісти вперше заявили про себе як про агресивну і згуртовану силу. Згадаймо червоний прапор СРСР як пролиту кров борців-героїв за свободу народу; кров, котру, хоч і символічно, комуністам необхідно піднімати над собою, тобто причащатися до неї під час спільних торжеств і свят. Згадаймо кров раси: у німецькому націонал-соціалізмі суто містичну субстанцію, котра нічого спільного з тим, що ми нині розуміємо під генами і генетичною інформацією, не має. Ось тому її й не можна було змішувати з кров’ю людей іншої національності чи раси, оскільки вона, подібно до вина (що його сприймають у християнстві як кров божества), винесеного з храму і до того ж змішаного з іншим напоєм, втрачає свою містичну силу у справі згуртування нації як спільноти людей на певній території, якщо буде змішана з кров’ю іншої нації чи раси. Кого цікавить дане питання, відсилаю до чудового дослідження містичного підгрунтя німецького фашизму — книги Ф.Лаку-Лабарта і Ж.-Л.Нансі «Нацистський міф». Для колективів і спільнот, які згуртувалися завдяки перегляду просякнутих «магічним» змістом реклам і розпиванню одного виду пива, достатньо одного, теж замішаного на певній рідині (хай то буде кров чи води могутньої ріки, приміром Борисфена), «свисту», щоб можна було почати ними управляти як одним біологічним організмом.

Однак є й інші цікаві аспекти в рекламі пива, що обігрують примітивізацію як щось миле і само собою зрозуміле. Адже чоловіки в рекламі пива поводяться подібно до диких восьмикласників, у яких такі ж дикі батьки, котрі їх абсолютно не виховують. Усі ці приколи, жарти, кривляння... На кого це розраховано? На самостійних, нормальних, повнолітніх людей? Але нормальні люди не уподібнюються під час відпочинку до підлітків і не потребують містичної «псевдоспільності», особливо через блазнювання і хохми, як хлопчики з люмпенського середовища, з котрими ніколи по-справжньому не розмовляли їхні рідні батьки і які, в принципі, не здатні спілкуватися вербально.

Профанується саме поняття чоловічої дружби, яка розуміється в даному разі як цікаве для неосвічених та естетично недорозвинених, веселе й єдине варте уваги гаяння часу. Тоді як справжня чоловіча дружба завжди трималася на підвалинах непокори — байдуже кому — та готовності прийти на виручку другу поза контекстом його соціальних стосунків (родичі, начальник, працедавець). По суті, дружби немає: друзі в змісті не лише реклами про пиво, а й реальні люди пивного покоління пострадянської України просто «відриваються», і, як стає зрозуміло теж не лише зі змісту реклами, а й реального життя, відриватися найкраще на парубоцькій вечірці, у нічному клубі або на природі.

Ми якось усі й не помітили, як люмпенське поняття «відірватися» поступово почало набувати у свідомості мас смислу і значення понять «долучитися» і «причаститися». Слава богу, у ЗМІ і в Інтернеті вже почали з’являтися повідомлення про пивний алкоголізм серед українських підлітків, тобто люди із тверезим мисленням почали бити на сполох, оскільки даний вид алкоголізму серед тинейджерів набув небачених масштабів. Раніше людей, які дудлять пиво, можна було зустріти в спекотні літні дні в пивбарах або біля пивних бочок. Сьогодні ж часто і взимку, у 15-градусний мороз повз вас може пройти скоцюрблений від холоду, із посинілими губами підліток, рука якого примерзла до відкоркованої пляшки пива.

В атласах, де показано, які релігійні погляди сповідує той чи інший народ, Україну зафарбовано так само, як і решту Європи, крім Албанії. Тобто вона вважається християнською. Але насправді в нашій країні підростаюче покоління несвідомо сповідує дивну форму тотемізму. Один із найвідоміших релігієзнавців ХХ століття Мірча Еліаде писав, що однією з ключових категорій релігійного феномену є ієрофанії — «втілення почуття або поняття священного. Ієрофаніями може стати все, із чим людина стикається, на що спрямовані її почуття і помисли. Еліаде пише про ієрофанії неба, сонця, місяця, води, каміння, землі, рослин, тварин. Кожне суспільство вибирає з навколишньої дійсності якусь кількість явищ і перетворює їх у своїй свідомості на ієрофанії, вкладаючи в них своє розуміння священного» (Кабо В.Р. «Современная американская этнография и происхождение религии». «Этнология в США и Канаде». — М., 1989, с. 259).

У нас же ієрофанією стало пиво і сам процес його розпивання. Відтак може настати час, коли в атласі, де відображено релігійні погляди народів, Україну буде зафарбовано, як країни, в яких «переважають інші, місцеві культи».