Питання — під замком?

Дослідники вважають, що до початку ХХ століття в Україні існувало понад 500 замків і фортець. На жаль, нині чимало їх є лише залишками так званих замчищ і окремих споруд. За оцінками експертів, сьогодні у нас налічується близько 300 замків різного ступеня збереженості. Це приблизно стільки ж, як у Чехії, і вдвічі більше, ніж у Польщі.

Ні для кого не секрет, що європейці давно роблять на замках, перетворених на популярні туристичні об’єкти, досить непогану копійчину. Більшість же їхніх українських «побратимів» про таку долю може лише мріяти. Адже, за великим рахунком, державним мужам немає до них аніякісінького діла. І мова навіть не про те, що на роботи, які бодай би перешкодили руйнуванню того, що залишилося, у держбюджеті хронічно не вистачає грошей. Головне — немає відповідної нормативно-правової бази, яка дала б можливість перетворити в майбутньому українські замки на популярний туристичний продукт. Тобто залучити до вирішення проблеми стратегічних інвесторів, здатних створити навколо замків потужний бізнес для фінансування їх консервації та реставрації. Для цього потрібні законодавчі гарантії щодо інвестицій, прозорі правила гри і підтримка держави на всіх стадіях реалізації проектів.

Як свідчить західноєвропейський досвід, існує два основні механізми надання гарантій інвесторам (із забезпеченням при цьому жорсткого контролю держави над збереженням історичного вигляду пам’ятки) — приватизація і концесія. Нині в Україні діє закон про тимчасову заборону приватизації будь-яких пам’яток культурної спадщини доти, доки Верховна Рада не затвердить перелік пам’яток, які не підлягають приватизації. У закон України про концесії два роки тому внесено зміни, що передбачають можливість надання у концесію терміном до 49 років об’єктів соціально-культурного призначення. Але ж то у цивілізованій країні можна брати об’єкт у довготривалу оренду. В не прогнозованій Україні це, як мінімум, ризиковано.

Чудово розуміють це й члени експертної комісії з питань розвитку туризму і рекреації Національної ради з питань культури і духовності при президентові України. Темою їхнього недавнього засідання саме і було створення на основі об’єктів культурної спадщини туристичної інфраструктури. Роботи тут, зрозуміло, більш ніж достатньо. Від розробки проектів нормативно-правових актів, що регламентують процедуру приватизації, концесії, оренди та страхування об’єктів культурної спадщини, підготовки й оприлюднення переліку пам’яток, котрі пропонуються для передачі в концесію, — до розробки і внесення на розгляд Кабміну проектів нормативно-правових актів, які регламентують проведення експертизи цінності пам‘яток, збереження їхнього автентичного вигляду та технічного стану.

У кожному разі, «лучше позже, чем никогда», як запевняють наші північні сусіди. Ось тільки дуже хочеться, аби вектор вирішення «замкового» питання був зорієнтований усе ж таки у кардинально протилежний бік.