Пільги ветеранам війни як вдячність за захист

Здається, ще з початку воєнних дій на Сході України, з прибуття перших бортів із пораненими, з появи сімей, які втратили рідних, стало зрозуміло, наскільки недолугий соціальний захист ветеранів війни в Україні.

У 2014–2015 роках проблеми були в усьому.

У принизливій необхідності збирати папірці. Досі згадується одна з безлічі історій, в якій матері загиблого під Савур-могилою героя вдалося одержати витяг з наказу для отримання статусу члена сім'ї загиблого лише завдяки погрозам та розтрощеному стільцю в кабінеті командира.

У купах паперів, що займали цілу кімнату в Міністерстві оборони України, бо єдина комісія не справлялася з потоком матеріалів про визнання учасниками бойових дій. Лише з середини 2015 року комісії було поділено за видами Збройних сил, і справи почали швидко розглядатися.

У тому, яким хитромудрим способом СБУ видавала витяги з наказів про залучення кожного загиблого добровольця до участі в АТО, аби його сім'я отримала допомогу від держави.

Варто згадати недолугі намагання вирішити проблему визнання добровольців. Умовою отримання статусу учасника бойових дій Закон про статус ветеранів війни передбачав обов'язковість входження добровольчого батальйону до складу офіційних збройних формувань. При цьому не існувало механізму такого входження, і норма Закону була "мертвонародженою". Тому кожен доброволець мав окремо вступити до військ, розпочати свою службу в районах АТО, і лише після цього отримати статус.

Питання визнання добровольців актуальне досі: про зміни до законодавства годі було говорити при попередньому скликанні Верховної Ради, - питання зупинялося на рівні секретаріату Комітету у справах ветеранів. Однак усі сподіваються на прийняття необхідних змін найближчим часом, адже обіцянки прозвучали на найвищому державному рівні.

Попри всю цю активну боротьбу за статуси ветеранів війни, неправильно буде думати, що все робиться задля пільг. Коли аналізувати, як на практиці реалізується соціальний захист ветеранів, то складається враження, що нинішні пільги - це принизлива профанація.

Зокрема, Закон виділяє декілька категорій ветеранів війни: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни, а також особи, на яких Закон поширюється. Для кожної категорії передбачений практично однаковий набір пільг, із невеликими особливостями.

Наприклад, для учасників бойових дій Закон встановлює перелік із 22 заходів соціального захисту. Серед них найменш проблемною, з погляду її оформлення, є знижка на квартплату. Інша пільга - безоплатний проїзд - є джерелом постійних конфліктів між водіями та ветеранами, адже держава переклала виконання свого обов'язку на перевізників, відмовившись при цьому компенсувати їхні витрати. Такий собі примусовий соціально-відповідальний бізнес. Практично нереально отримати земельні ділянки, тому що, по-перше, землі на всіх не вистачає, по-друге, цю можливість досить часто використовують шахраї для захоплення землі з використанням ветеранів. На надання безкоштовного житла учасникам бойових дій бюджетні кошти не виділяються і, судячи з обмежених можливостей бюджету, не будуть виділятися ніколи. З безкоштовним санаторно-курортним лікуванням виникають інші проблеми, пов'язані з перевитратами бюджету на оплату низькоякісних закладів.

Окремою групою є пільги, що дісталися у спадок від Радянського Союзу, на кшталт першочергового обслуговування різними підприємствами, установами, організаціями, вступу до кооперативів, встановлення квартирних телефонів.

З 2014 року ветерани, правозахисники, держслужбовці говорять про необхідність перегляду чинної системи соціального захисту. Окремі громадські організації зобов'язувалися створити новий Закон про соціальний захист ветеранів - учасників АТО/ООС, але навіть не розуміють власної неспроможності це зробити. Неспроможність ця випливає з того, що соціальний захист ветеранів - не лише соціальна політика, це поєднання соціальної, оборонно-безпекової та фінансової політик держави. Таке поєднання пояснюється тим, що пільги ветеранам війни - не тільки оплата за службу. Вони ще й слугують вираженням вдячності нації за захист від ворога і за героїчний внесок у цей захист. Соціальні пільги покликані підвищувати престижність військової служби та стимулювати до участі в обороні і тим самим забезпечувати існування самої держави.

Спираючись на подвійність ролі соціального захисту ветеранів, у світі сформувалися дві основні моделі: перша - це надання значних пільг через службу в армії, друга - це модель компенсації втрат і орієнтація на потреби. Однак досвід роботи таких систем свідчить що жодна з них не була ідеальною і поступово трансформувалася до певного середнього рівня.

До першої моделі можна зарахувати США - державу з потужною економікою та значними ресурсами. Свого часу, відмовившись від обов'язкової військової служби, влада США мала вирішити проблему залучення людей до армії. З цією метою був запропонований щедрий набір заходів соціального захисту: медична і стоматологічна допомога, освіта, догляд за дітьми, фінансові консультації, допомога в отриманні житла, юридичні послуги тощо. Це скінчилося недобре. У 1990-х роках противники військового соціального забезпечення почали боролися за посилення "самостійності" американських солдатів. Зрештою, від деяких програм довелося відмовитись, адже з'ясувалося, що наявна система соціальної допомоги породжує залежність від соціальних виплат та інфантилізує ветеранів. І ці наслідки надважливо нам розуміти зараз.

Прикладом другої моделі варто вважати Ізраїль - країну, яка десятиліттями веде війну. Війська Ізраїлю базуються на суцільній призовній службі населення із залученням незначної кількості професійних військових. Військова служба - обов'язкова для жінок і чоловіків, за винятком окремих категорій громадян. Після служби за призовом більшість звільнених стають частиною резерву і щорічно повертаються до служби. Усе це вплинуло на формування системи пільг.

Зокрема, в Ізраїлі запроваджено шість основних компенсаційних програм, пов'язаних із війною. Три - для осіб, які безпосередньо постраждали від війни: ветеранів з інвалідністю, вдів та батьків полеглих солдатів. Інші три програми розроблені як компенсація військовослужбовцям, котрі виконують обов'язкову чи резервну службу, або цивільним жертвам тероризму. Сама собою військова служба дає можливість одержати фінансову підтримку для купівлі житла та пільги зі сплати податків.

Для ветеранів з інвалідністю, крім чималих щомісячних грошових виплат (в окремі роки - до чотирьох середніх заробітних плат), створено додаткові можливості здобути вищу освіту й переваги в отриманні посад на державній службі. Грошові компенсації нараховувалися відповідно до ступеня втрати працездатності та розміру заробітної плати: чим вищий дохід, тим меншою була сума виплат. Їх величина також змінювалася залежно від економічної ситуації, ситуації на фронті та політичних рішень.

Вдови загиблих отримували грошову допомогу, залежно від кількості та віку дітей, і втрачали право на допомогу, якщо знову виходили заміж. Батьки загиблих отримували грошову допомогу, якщо не мали інших дітей, котрі були зобов'язані їх утримувати; вони також мали довести економічну потребу в допомозі.

Громадяни, яких призвали до армії, та резервісти отримували грошові виплати після закінчення служби, їх розмір залежав від часу та виду служби. Є також програма компенсації втраченого заробітку резервістами у зв'язку з відсутністю на роботі.

Тобто Ізраїль через тотальну участь населення в захисті та обороні держави, відповідальне ставлення громадян до неї застосовував досить економний підхід до пільг для ветеранів. Однак із часом розуміння важливості військової служби, вплив громадської думки на політиків, робота потужних правозахисних неурядових організацій привели до розширення компенсаційних виплат. Зокрема, було скасовано зв'язок між розміром виплати ветерану з інвалідністю і доходом; збільшено суму виплат для утримання дітей загиблих, для батьків загиблих; розірвано зв'язок між виплатами і наявністю інших засобів утримання, наявністю інших дітей.

Однозначно, рішення для України мають базуватися на досвіді інших країн. Система пільг має бути змінена, адже нинішня ситуація насамперед демонструє неповагу до ветерана. Зміни мають спиратися на те, що пільги є не тільки компенсацією втрат, а й вдячністю нації за захист від ворога. Вони також мають перетворювати службу в армії на престижне заняття з чіткими перспективами в цивільному житті. З іншого боку, не слід створювати систему "соціального опікунства" ветеранів, треба розуміти, що вони є дорослими, самодостатніми, працездатними чоловіками і жінками. Соціальний захист ветеранів має базуватися на компенсації їхніх втрат, підтримці їх розвитку після звільнення, враховувати економічні можливості держави та потреби національної безпеки.