ПІДЛІТОК І СЕКСУАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ

Фраза «Ну, ви знаєте, які тепер діти» давно стала однією з найбільш повторюваних. Мається на увазі... Загалом, звісно, нічого доброго на увазі не мається. Діти стали егоцентричними, вередливими, вони не бояться дорослих, не прагнуть бути хорошими, поголовно захоплені сексом і одержанням від життя суцільного «кайфу».

Нині норов молодих ніхто не стримує і за їхньою мораллю не стежить. А сто років тому все було навпаки: за моральністю молоді суворо стежили і суспільство, і церква. Тоді, приміром, гімназисти й гімназистки любили кататися на ковзанах під музику духового оркестру. Навчалися вони окремо, а тут могли зустрічатися одне з одним. Але ось біда — начальство гімназій не дозволяло катання парами. А щоб молоді люди не порушували цю невинну заборону, на ковзанку стежити за вихованцями в Києві, приміром, посилали спеціальних дам і дядьків. Побачить дядько гімназиста, що їде під руку з подружкою, і відразу закричить на всю ковзанку: «Хлопче, кинь дівку, пан не велить!» Ну як тут не кинути!

Боротьба за моральність велася постійно. Приміром, через півстоліття посиленого гоніння зазнавав рок-н-рол. У ньому теж убачали загрозу суспільній моралі — новий стиль музики ніс у собі колосальний (коли очевидний, коли незримий) заряд сексуальності. Навіть сама його назва — «рок-н-рол» — була, на думку пуритан, непристойною, оскільки колись цим словосполученням чорношкірі американці визначали поняття «статевий акт». Кадри з «нескромними» вихилясами Елвіса Преслі немилосердно вирізували з фільмів і телепередач...

Протягом усього ХХ століття намагалися стежити за моральністю, нині — ні, а результат один: сексуальна революція перемогла остаточно й безповоротно.

Педагогіка нижче пояса

«Найзворушливіше у підлітках те, що вони все роблять уперше», — говорив Франсуа Тюффо. І справді, для підлітка все навколо нове, і особливо загадковий, а тому привабливий секс і все з ним пов’язане. І в цій справі на допомогу підліткові приходять не тільки підворіття й однолітки (як було ще 20—30 років тому), а й телебачення, книжки, часописи. Дорослі, котрі готують ці передачі, видають книжки й часописи, неначе переконують підлітка, що самою інтуїцією в цій складній справі не обмежитися, і чим глибше занурюватимешся в таїнства інтимних стосунків, тим частіше наштовхуватимешся на нові потаємні дверцята. Не буду голослівним. Ось книжка, адресована тим, кому «ледь більше 14-ти». «Він і вона: запитання нижче пояса». Назви глав чого варті! «У моєї дівчинки немає однієї маленької штучки» (це про цноту). «Персиковий сік 100%» (про те, як груди зробити красивими). «Я навчив слухняну руку обманювати сумну розлуку» (про приємність мастурбації). До речі, у цій главі з захопленням розповідається про те, що понад 90% громадян США давно й активно мастурбують, а Європа, не кажучи вже про СНД, все тупцює і тупцює на місці. Але, мовляв, терпіння і труд — усе перетруть. І таких книжок на прилавках — багато.

А ще більше різноманітних журналів та журнальчиків, адресованих підліткові. Ось «Журнал для настоящих девчонок!» (ну якій дівчинці кортить нажити слави «білої ворони», котра зізнається в тому, що вона несучасна?). Рубрики: «Сексуальне життя від А до Я», «Розважалівка — ха!», «Магія кохання»... Ось, приміром, «Інтимна розмова», де йдеться нібито про невинні побачення, і відразу — на тобі! — знімок у ліжку, а збоку текст: «Дівчата запитують, що їм робити, якщо в найпікантніший момент їхнього спілкування з коханими у кімнату заходять батьки...».

Розмови «про це» ведуться в усіх часописах для юних, їм присвячуються спеціалізовані сторінки. Адресовано їх підліткам, старшим школярам і навіть десятилітнім дітям. Принаймні всі ці вікові групи вказано в листах, що публікуються від імені читачів у рубриках «Інтим», «Школа кохання». До речі, фахівці, з якими мені випало розмовляти, сумніваються, що автори цих листів — діти. Прикриваючись такою писаниною, редакції створюють у юних читачів ілюзію, що обговорювані на шпальтах часописів питання природні, повсякденні, поширені.

Наведу кілька заголовків до листів нібито підлітків: «Він, як звір, вдавив мене в диван», «Я навчилася ловити оргазм», «Еротика — це душа», «Оральний секс — нічого страшного», «Чи слід мені йому віддаватися?», «Ми — солодка парочка», «Презерватив убиває почуття?». Дітей переконують, що в «мастурбації», «лесбійському коханні» нічого непристойного немає.

Ясно, що телебачення й у цій справі попереду. Воно навчає «безпечного сексу», старанно, використовуючи авторитет учених, навіює, що потрібно «одержувати задоволення від своєї сексуальності» (цитата з однієї просвітницької програми), і педантично розповідає про анатомію пеніса й фаллопієвих труб, ілюструючи розповідь яскравими картинками, натуралістичними муляжами й навіть мультфільмами.

Ось чому вчителі й батьки дедалі наполегливіше вимагають: «Час перестати переймати все підряд у «цивілізованого Заходу». Час уже брехню називати брехнею, злочин — злочином, а розбещувачів неповнолітніх — розбещувачами. Інакше гріш нам ціна». Важко з цим не погодитися.

Дітям до 16 років мати своїх не рекомендується

Ця біда охопила весь світ. За статистикою, статеве життя молодь починає десь у 10—11-річному віці, в Україні, слава Богу, — пізніше: у 13—14-річному. За даними Українського центру соціальних служб для молоді, в нашій країні 22 тисячі неповнолітніх матерів. Раніше мати-школярка — це була НП районного й навіть обласного масштабу, а сьогодні нескладно уявити собі за партою вагітну восьмикласницю. Трапляється, мама й дочка, народивши в одному пологовому будинку, починають ростити немовлят одночасно, постійно плутаючись у тому, хто ж кому й ким тепер доводиться.

Нам, дорослим, важко звикнутися з думкою, що наші діти виростають швидше за нас. І їхній юнацький світ — і фізично, і фізіологічно, і соціально-психологічно — виявляється іншим, новим і незвичним для нас. Нічого не вдієш: ми в ньому — як Аліса в Країні чудес. Порівнювати часи та обурюватися — марна річ. Давайте будемо дивитися в очі реальності: наше юнацтво переживає справжній сексуальний бум.

Не будемо поспішати з крайніми оцінками типу «добре» це чи «просто жахливо». Адже все відносно. З одного боку, організм акселератів потребує свого — і це «медичний факт», як говорив Остап Бендер (виявляється, нинішні 15-річні підлітки вищі від своїх ровесників початку ХХ століття на 14,8 см і на 13 кілограмів важчі). З іншого боку, при несформованих моральних цінностях, відсутності особистої відповідальності за свої вчинки «потреби організму» обертаються елементарною статевою розбещеністю — і це вже факт соціальний, на який теж не можна не зважати.

Ось оголошення, надруковане за плату службою знайомств для дорослих: «Мені 15 років, хочу листуватися з дівчиною. Про себе: звуть Віталій, 172 см зріст, люблю Бетховена, рок, мазохісток, а також спокійних, вродливих і дорослих жінок, котрі розуміються на сексі. Фото — обов’язково». Ось так — ні більше, ні менше — заявив про себе п’ятнадцятирічний чоловік. Що тут бравада, а що реальність?

Світ перевернувся. Колись дівчата лише на випускному вперше взували черевички на підборах, проколювали вуха та вдягали мамині сережки. Сучасні школярки дружать із косметикою та підборами мало не з п’ятого класу.

Дочка моїх друзів, семикласниця, одного разу повідала, що на уроці в ліцеї дітей навчали користуватися презервативами й «загалом розповідали всю правду про це саме». «Машо, а не соромно було разом із хлопчиками навчатися користуватися презервативами?» Відповідь: «Спочатку ми ніяковіли. Але все стало нормально, коли нам організували гру. Розділили на три групи й кожному дали по аркушу. Одні повинні були відповісти на запитання, які види сексу вони знають, інші — назвати чи зобразити чоловічі статеві органи, треті — жіночі. Були, правда, такі некультурні хлопці, що писали матюки. Але загалом було дуже цікаво й пізнавально».

Психологи помітили, що вчинки, навіть найбрудніші, скоєні дівчатами-підлітками, як правило, продиктовані одним — коханням, жагою кохати й бути коханою. На жаль, дівчата, як і хлопці, матюкаються, займаються сексом у під’їздах і підворіттях, роблять ранні аборти. І це все — жахливо. Але ж вони кохають, як уміють, — відчайдушно, зло, безцеремонно, навідмаш. І все-таки кожна дівчинка мріє про принца, про велике кохання й велике жіноче щастя, у душі кожної, всупереч усій навколишній жорстокості, цвітуть ромашки та співають струмочки...

Хлопчики — праворуч, дівчата — ліворуч?

Поведінку дітей у період статевого дозрівання психологи називають «синдромом омара». Мається на увазі ось що: омар спочатку втрачає старий панцир, залишаючись на певний час цілком беззахисним, і тільки потім нарощує новий. Так і діти в період статевого дозрівання спочатку втрачають відчуття безпеки й захищеності, не знаходячи відразу нових ідеалів — звичної самовпевненості дорослих (новий панцир). Саме тому підлітки легко ранимі, чутливо реагують на будь-яку, навіть малоконфліктну, ситуацію. Ось чому вчителі і батьки хором скаржаться на повальне зростання дитячої збуджуваності, некерованості. Усе, що сьогодні оточує наших дітей, — агресивне життя, агресивна мас-культура, агресивні ігри, крута еротика й відверте порно, — грубо порушує баланс двох основних нервово-психічних процесів — збудження й гальмування. Перше в надлишку, друге в дефіциті. Одним із найважливіших принципів, на яких грунтувалася радянська педагогіка, був принцип незбудження учнів. Саме спокій «низу» дозволяв достукатися до «верхніх поверхів» особистості дитини й таким чином, наскільки можливо, ошляхетнити навіть найпримітивніші натури. Нині дитиною керують гормони.

Можливо, треба школу розділити за статями, як це було колись? Такі експерименти ведуться. І вихованки жіночого ліцею запевняють, що навчаються спокійніше й краще, не відчуваючи на собі пильних поглядів однолітків. «Без хлопчиків на уроках краще!» — кажуть вони. Чи щиро? Чи не підганяють задачку під бажану для дорослих відповідь?

Підліток найчастіше нещирий, із ним важко знайти спільну мову. Часом виникає відчуття, що коли дитині виповнюється дванадцять-тринадцять років, в оселі неначе з’являється інша людина: колись жвава, балакуча, товариська, — вона стала замкнутою, мовчазною, прагне усамітнення; чутлива, ласкава й сором’язлива — перетворилася на різкого, хамуватого скандаліста, що не соромиться у висловлюваннях. Зміна характеру дитини спантеличує, дорослим нелегко пристосуватися до нової ситуації. Не встигаємо перебудуватися. Зайняті власними переживаннями та проблемами, нерідко не розуміємо: труднощі пов’язані з тим, що насправді дитина переживає кризу. Вона завдає болю рідним найчастіше тому, що страждає сама. Страждає й мучиться, можливо, через своє перше кохання...

Що робити дорослому? Порада стара як світ: треба зрозуміти свою дитину і знайти з нею спільну мову. А для початку спробуйте відмовитися від таких слів, як: «Ні!», «Не дозволяю!», «Не можна!», «Як я сказала, так і буде!»

Авжеж, це дуже ризиковано, ясна річ, це нестерпно тяжко, звісно, у перші два-три дні (найважчі) у вас буде «педагогічна ломка» — ну як не втручатися в ті неподобства, які коїтимуться при вашому потуранні! Перетерпіть. Навіть якщо й станеться якась неприємність — вона однак сталася б. Але ви побачите: через певний час (якщо ви будете послідовні й не зірветеся) дитина сама прийде до вас із запитанням, як вчинити в тій чи іншій ситуації. І ось тут (найголовніше!) борони вас Боже давати поради. Запам’ятайте назавжди фразу: «Давай подумаємо разом».

Думати загалом важко. Разом із дитиною думати практично неможливо, оскільки один увесь час намагається бути розумнішим за іншого. Нехай цим одним виявитеся не ви, а ваша дитина. Нехай запропонує вихід із ситуації — і нехай ви погодитеся. І вона знову прийде — обговорити, що вийшло. І ви станете не нещадним критиком твору під назвою ЖИТТЯ, а бажаним співавтором і співрозмовником, співробітником, а не начальником. Якщо вийде — ви перемогли. Якщо ні — будете в постійному програші.

Дорослі, на жаль, іноді з найкращих спонук, іноді за інерцією, брешуть дітям. А діти брехню ніколи не прощають. Якщо дитині збреше один дорослий — вона перестає вірити всім. Недаремно одна мудра людина сказала: «Ніколи не брешіть дітям, якщо хочете, щоб вони стали людьми».

І коли не хочете, щоб ваша дитина робила сміливі сексуальні експерименти, керуючись виключно порнофільмами, книжками й часописами сумнівного змісту, швидше постарайтеся випередити «інформаційну секс-хвилю» й самі почніть говорити зі своїм нащадком на теми, які його хвилюють. Інакше доведеться пожинати гіркі плоди. Ну а дитинству цікаво все, заборонених тем не існує. Здається, ще Чехову належить думка, що немає спеціальних ліків для дітей і для дорослих, уся річ в дозуванні.

Одні тата й мами соромляться говорити з дитиною про секс, інші роблять це дуже невміло й кострубато, викладаючи науку пристрасті ніжної то на пташках, то на квітах, а треті, побоюючись, що знання викличуть практичні експерименти, вважають: мовляв, якщо дитина нічого не знає, то нічого й не станеться.

Певна річ, у кожної мами осібно «своя» проблема з дочкою чи сином. За тією треба стежити, щоб не пішла в 14 років на аборт, ту доводиться силоміць виштовхувати на вулицю. Той, тільки й дивись, підчепить погану хворобу, в того проблема на рівні зателефонувати Їй. Головне, щоб батьки розуміли своє чадо, були ближчими до нього та його проблем. Бо інколи батько так довго запевняє свою дитину: «Тебе лелека приніс», що та може запідозрити: «А чи ти, тату, не імпотент?»

Сказати, що нинішні діти — погані, грубі й усуціль сексуально заклопотані, в усіх у них холодне серце, було б неправдою. Хоча нам, дорослим, часто так зручніше думати й пояснювати свої промахи. Діти як діти. Але це вже інакші люди, вони не такі, як ми, старше покоління (хоча б тому, що формуються під впливом цілодобових телевбивств, газетно-журнальних жахів, порнофільмів). А ми не вагаючись підносимо їм старі словесні конструкції, користуємося заяложеним емоційним рядом, замість того щоб шукати новий, близький цим юним душам. Як же знайти цю нову, таку необхідну і їм, і нам спільну мову — ось питання!

Так, сьогодні молодих потрібно рятувати, їм потрібно допомагати. Або (хоча б!) їх треба розуміти, а не дзуміти зі старечою впертістю: «Ось я в твої роки...» А головне, їх треба любити й берегти. Як це робив герой книжки Джерома Д. Селінджера «Над прірвою в житі»: «Маленькі дітлахи граються ввечері у величезному полі, у житі. Тисячі малят, і навколо — ні душі, жодного дорослого, крім мене. А я стою на самісінькому краю скелі, над прірвою, розумієш? І моя справа — ловити дітлахів, щоб вони не зірвалися в прірву. Розумієш, вони граються і не бачать, куди біжать... Ось і вся моя робота. Стерегти дітей над прірвою в житі».