Перше враження

Новонароджена дитина рідко буває схожа на рекламні зображення немовлят. У неї непропорційно велика голова, чималий живіт, на якому ще не зажив пупок, відносно худенькі ніжки та шкіра, вкрита шаром захисної плівки, а часом і волоссям (і те, й інше поступово сходить протягом перших тижнів після пологів). Ніжки так і норовлять підігнутися в позицію зародка. М’яке тім’ячко заростає приблизно до року... Загалом, побачивши таке створіння, хочеться сказати: «Боже, яке ж воно маленьке й безпорадне!»

Проте це враження помилкове. Людські дитинчата досить непогано пристосовані до життя поза маминим животом — за умови, що про них є кому піклуватися.

Дитячий плач

Найголовніше, що потрібно розуміти про крик немовляти, — він є важливим компонентом механізму виживання. Тож якщо ваше дитя кричить особливо голосно й противно, — воно добре пристосоване до життя. Адже крик повідомляє оточуючим про стан маляти і спонукує батьків вживати належних заходів.

Найчастіше дитина плаче від голоду. Спочатку вона сповіщає про це спорадичним кректінням і пхиканням, а якщо реакції немає, розходиться до гучного вимогливого вереску. В такий спосіб немовля реагує не тільки на голод, а й на дискомфорт (холод, жар, мокрі пелюшки...).

Сердитий плач схожий на голодний, але набагато інтенсивніший — адже у ситого сил більше... Плач від болю починається раптово, перший зойк виходить пронизливим і довгим (у середньому він триває близько семи секунд). Потім немовля судомно зітхає і видає серію коротших зойків. Такий плач особливо нервує оточуючих.

Депресивні батьки — крикливі діти

Не секрет, що деякі діти плачуть особливо багато. Чому так — загадка. Втім, є принаймні один чинник, про який вченим точно відомо, — це депресія батьків.

Взаємозв’язок між материнською депресією і дитячою плаксивістю давно помічено й науково доведено. А недавно голландські педіатри виявили, що схожий зв’язок існує і з батьками. З’ясувалося, що в чоловіків із ознаками депресії ризик мати ось таке «важке немовля» зростає вдвічі. Якщо ж подивитися з іншого боку, то в батьків «важких немовлят» ризик розвитку депресії на третину вищий, ніж у батьків «немовлят легких і нормальних». Хто тут на кого впливає, сказати важко, але, швидше за все, вплив взаємний. Напевно, спочатку на стан і розвиток дитини впливає тато — доки маля «в проекті», а потім уже народжена дитина своєю поведінкою впливає на тата.

Що робити?

Депресію слід лікувати, і це розмова окрема. Але, незалежно від того, є в когось із батьків депресія чи ні, на дитячий плач реагувати їм потрібно. Хтось, почувши голодний плач, негайно намагається дати груди або пляшечку з сумішшю, інші спочатку перевірять, чи не мокрий підгузок... Є таке спостереження, підтверджене дослідженнями. Якщо мами-тата відносно швидко реагують на плач своїх малят, то, підростаючи, ці діти плачуть дедалі менше і потребують дедалі меншого контакту з дорослими, ніж ті, на чиї крики реагували не завжди й неадекватно.

Як реагувати? Брати на руки, пригортати до себе у напіввертикальному положенні, поплескувати по спинці, гойдати, співати... Експериментувати і шукати, що спрацьовує саме з вашим малюком.

Раніше у нас побутувало уявлення, що дітей не варто «привчати до рук», бо так вони розбалуються. Як з’ясували психологи, це була помилка. Виявилося, що, повною мірою задовольняючи емоційні та фізичні потреби немовлят, батьки закладають у них надзвичайно важливу людську рису, вкрай корисну для фізичного і психічного здоров’я та для успіху в дорослому житті: відчуття довіри до людей і навколишнього світу. Недовірливі та підозріливі особи часто виростають із дитинчат, яких не носили на руках, не балували в дитинстві...