Перемога над примарою старості

Примара старості завжди породжує в нас тривогу. Кожна нова зморщечка не дає заснути, доводиться шукати чудодійні креми чи вдаватися до допомоги косметологів. Але згодом і це не допомагає... Юнацька спритність, а разом із нею й рухливість, бажання звернути гори залишаються десь там, у минулому, і виникає відчуття, схоже на жах, яке, на відміну від жаху фізичного, триває не хвилину, не годину-дві — з цим відчуттям, що тебе переповнює, доводиться жити, вчитися по-новому сприймати світ і оточуючих. Настає той період життя, який називають старістю, одні — сумною, інші — мудрою.

Чоловіки, як правило, легше сприймають прихід старості, менше її очікують, їм ніколи замислюватися про такі малоприємні речі. Командуючи собою й долею, вони розуміють, що настала старість, лише тоді, коли починають відчувати самоту. Це саме чоловіча старість — відсторонення від колишньої повноти буття, старість-самота, коли тільки нескінченні розповіді про минулі роки чи, якщо талант дозволяє, писання мемуарів стають значимою тінню колишнього життя та його сенсу. Згадайте, ще недавно було заведено напередодні чергової річниці Великої Вітчизняної запрошувати до школи й на виробництво ветеранів, щоб ті поділилися з нащадками спогадами. З яким захопленням розповідали ці старі люди «об огнях-пожарищах, о боях-товарищах»! Це було для них останньою краплиною нелегкого й складного життя, що переповнювало їх у минулому. І ще й тепер 9 Травня в парках та алеях можна зустріти цих дідусів, які тихо викроковують відміряну їм долею відстань життя...

Для жінок настання старості — це майже завжди ні з чим не порівнянна трагедія, адже жінка не бажає миритися з жорстокістю часу. З психологічної точки зору, примара старості для жінки — це сексуальна й еротична самота, «зима еросу». Але жінки намагаються перемогти старість із допомогою артистизму й шарму. Не випадково період, який настає після бальзаківського віку, називають «елегантним»...

Протиставити старінню можна лише дух і душу. Старіння завжди відступає перед мистецтвом любити себе й інших саме тоді, коли тягар років досить важкий, любити настільки, щоб не читати в очах оточуючих невблаганне співчуття: «Ну, що вдієш, вік!» Внутрішня молодість жінки — це її душевність і жіночність. Саме вони викликають до життя ті духовні сили, які стають до бою зі старістю.

«Осінні натури» мужні, адже саме ця риса допомагає їм мудро сприймати і долати старість. Чому? А тому що спроба жити активним життям у старості викликає опір зміненого тіла, який дуже важко, але можна подолати. Тому з тихою гордістю і затаєною заздрістю ми дивимося на нестаріючих примадонн сцени, таких як Людмила Гурченко чи Ольга Аросєва... Який він, «рецепт їхньої молодості»? Напевно, невичерпна жага життя.

Долаючи старість, багато хто знаходить щастя в єднанні з природою. Ось, приміром, дами зрілого віку, які повільно прогулюються по київському парку Шевченка чи з гідністю сидять на лавах. У старомодних капелюшках, обвішані каблучками і брошками, мов урядовими нагородами, годинами сидять вони у філософському мовчанні. Повз них мчать студенти, що вічно спізнюються, гасають діти. Сонце над силу пробивається крізь крони кленів і каштанів... А дами сидять, мов розчинившись у цьому сонці, у цьому листі. Для них кожна така прогулянка в парк — своєрідний ритуал спілкування з природою.

Адже років шістдесят тому юними студентками ці дами теж пробігали парком, поспішали в університетські аудиторії, а вечорами цілувалися на лавках під каштанами. Тепер, коли минуло стільки часу, лише вітерець, шелест листя і сонячне проміння залишаються такими ж, анітрохи не зміненими, вічними. Такі прогулянки в парку можна назвати своєрідним побаченням із вічністю. Весна настала, отже, жива... Дай Боже, і літо переживемо...

Старість зазвичай пов’язують із мудрістю. Але мудрість — це завжди творчість, духовна перемога над самотою та старістю. Саме завдяки мудрості виникає разючий феномен старості-молодості. І тільки така старість, наповнена енергією й любов’ю, породжує повноту буття і вдячність Творцю. Бабуся Жорж Санд любила казати, що досягла небувалих висот у мистецтві бути бабусею, і вважала це мистецтво одним із найважчих та водночас найпрекрасніших. Адже старість — це перевірка морального багажу, нагромадженого в молодості. Якщо є в ньому доброта, шляхетність і терпіння, то обов’язково докладеться мудрість. І тоді осінь життя набуде свого незаперечного зачарування.