Перекрий собі кисень — і отримай друге дихання

Нині фармакологічна промисловість випускає понад 150 тисяч найменувань лікарських препаратів. Проте традиційні методи лікування, які базуються на їхньому застосуванні, стають дедалі менш ефективними, а то й узагалі спричиняють негативний результат. Офіційна медицина мало враховує ту обставину, що життя в епоху повсюдного екологічного неблагополуччя гранично виснажує захисні спроможності людського організму та майже не має в своєму арсеналі засобів для їхнього відновлення. Але коли в песимістів критична ситуація викликає зневіру, то завжди знаходяться оптимісти, готові шукати нетрадиційні шляхи її розв’язання. У результаті такого пошуку Леонід Богатирчук створив у Житомирі лікувально-оздоровчий центр «Ельбрус». Принципово новий немедикаментозний фізіологічно обгрунтований метод, заснований на власних резервах самого організму, допомагає пацієнтам виліковуватися від багатьох важких недуг.

Останніми роками в світі розроблено нову стратегію розвитку медицини, так звану адаптаційну медицину, котра використовує відповідні реакції організму на чинники адаптації, що викликають істотну перебудову основних процесів його життєдіяльності в бік нормалізації. Одним з найактивніших її методів є гіпокситерапія — дихання газовими сумішами зі зниженим, порівняно з атмосферним, вмістом кисню. Необхідність адаптації до браку кисню викликає до життя приховані резерви організму, переводить його на якісно новий рівень здоров’я. У лікувально-оздоровчому центрі «Ельбрус» застосовують удосконалений метод уривчастої нормобаричної гіпокситерапії. При цьому дихання здійснюється в циклічно-фракціонованому режимі: 10 хвилин газовою сумішшю зі зниженим (10—15%) вмістом кисню, потім стільки ж часу сумішшю з вмістом кисню 22—28%. Сеанс триває від 40 до 60 хвилин. Такий режим обумовлює підвищення опірності організму, що приводить до нормалізації багатьох життєво важливих процесів.

— Для моделювання газових дихальних сумішей, — розповідає Леонід Макарович, — ми розробили й запатентували в Україні та за кордоном лікувальні газорозділювальні установки «Ельбрус», у яких використано найсучасніші мембрани — японські напівпроникні газорозділювальні волокна, отримувані з допомогою так званих нанотехнологій. Отвори в них настільки малі, що через них проникають молекули лише певного розміру. Що вже казати про бактерії! Жодних шансів подолати таку мембрану в них немає, отже, одержувані газові суміші цілком стерильні.

Гіпокситерапія знайшла вже досить широке застосування. Але циклічне чергування гіпоксії та гіпероксії одним із перших почав застосовувати Леонід Богатирчук, що, за його словами, викликало хвилю критики на одній із наукових конференцій у Москві, де він зробив повідомлення на цю тему. Проте наступні дослідження, проведені в профільних академічних інститутах Росії, підтвердили правоту українського вченого, після чого його обрали дійсним членом Міжнародної академії проблем гіпоксії.

Коли хтось і сподівався, що на цьому Леонід Макарович заспокоїться й перестане хвилювати уми вчених колег, стверджуючи те, що на перший погляд видається недовідним, але після тверезого міркування стає очевидним, — то ці надії виявилися марними. Треба знати натуру цієї людини, котра зробила свій вибір ще 1957 року, коли, закінчивши чотирирічну фельдшерсько-акушерську школу, вирушила гартувати свій характер за полярне коло. Яку ж наполегливість довелося продемонструвати підлітку, аби дістатися до Мурманська й домогтися призначення корабельним фельдшером! А скільки сміливості й упевненості в собі знадобилося, аби наважитися оперувати матроса, у якого стався напад апендициту, коли на борту не виявилося лікаря? Тоді цій неймовірній історії газета «Труд» присвятила цілу сторінку, завершивши нарис описом того, як юний Богатирчук розважає свого пацієнта, що вже почав одужувати, грою на баяні та виконанням українських пісень. І лише потім була служба в армії, навчання в інституті, робота та щоденна безупинна самоосвіта.

Так ось. Спостерігаючи за пацієнтами, Леонід Макарович звернув увагу, що в окремих випадках ефективність гіпо- й гіперокситерапії недостатня для того, аби «розгойдати» організм до такого ступеня, щоб він почав активно перебудовуватися. Особливо це було характерно для людей, котрі переступили 50-річний віковий рубіж, чиї компенсаторні можливості через це ослаблені. Для допомоги їм у «Ельбрусі» почали застосовувати ще одну газову суміш — із підвищеним вмістом вуглекислоти. Леоніда Макаровича наштовхнуло на такий крок знайомство з працями академіка Бутейка, котрий першим вказав на перспективність даного методу, викликавши на себе вогонь критики з боку офіційної медицини. Але Богатирчука передусім цікавили стан і відгуки пацієнтів, а не думка чиновників у білих халатах. І ось уже три роки поспіль у його лікувально-оздоровчому центрі успішно застосовується газова дихальна суміш, збагачена вуглекислим газом. Причому пацієнт дихає тієї вуглекислотою, яку сам і продукує, роблячи видихи та вдихи в пластиковий пакет. Відомо, що в атмосферному повітрі міститься 0,03% цього газу, а у видихуваному з легень його вміст досягає вже 2,5%. Після кількох вдихів і видихів концентрація вуглекислоти зростає до 5% і більше. Це активізує серцево-судинну систему, дихальний центр головного мозку, інші активні системи організму, викликаючи його очікувану реакцію. При цьому принципово важливо, що вуглекислота вироблена самим організмом, тому і сприймається ним як «рідна», тобто він не реагує на неї, як на чужорідну речовину.

На той час у Росії, де давно склалася своя школа гіпокситерапії (до послідовників якої зараховує себе й Леонід Богатирчук), даний метод перебував у стадії випробувань. Там необхідну газову суміш отримували, додаючи в повітря синтетичну вуглекислоту з балона. Дізнавшись на черговому московському симпозіумі з доповіді українського колеги, що в Житомирі дихання вуглекислотою вже застосовують на практиці, російські гіпоксикологи були трохи вражені. Адже звикли вважати, що все нове та прогресивне поширюється від центру до периферії, і не були готові до зустрічного руху.

Але річ не в тому, кому належить пріоритет, вважає Леонід Макарович. І навіть не в нагородах, хоча ще 2001 році дана медична технологія удостоїлася високих міжнародних призів: у Франкфурті — Арки Європи в Золотій категорії й у Парижі — Золотої зірки Європи. Головним своїм досягненням він вважає те, що за роки роботи лікувально-оздоровчого центру «Ельбрус» оздоровлено майже 50 тисяч чоловік, із котрих 42 тисячі — чорнобильці та їхні діти. Хто, як не ці люди, зможе достойно оцінити відновлення втраченого здоров’я — друге дихання, яке відкрилося після згубного впливу радіоактивного смогу?