ПАРИЗЬКИЙ ХРАНИТЕЛЬ ЧАСУ З ОДЕСИ

...Коли 1884 р. у Вашингтоні на Міжнародній меридіанній конференції ухвалили рішення про всесвітній час, було ліквідовано одну з перешкод на шляху міжнародного співробітництва. Проте 1911 р. виявилося, що радіосигнали різних станцій, що передають усесвітній час, відрізняються один від одного на кілька секунд. Тоді 1912 року французи виявили ініціативу і звернулися до урядів ряду країн із пропозицією створити міжнародну службу часу. Така служба з’явилася 1913 р. при Паризькій обсерваторії.

Міжнародне бюро часу (МБЧ) було створено 1 січня 1920 р. Воно мало погоджувати та обчислювати всесвітній час за астрономічними спостереженнями різних обсерваторій, зберігати його й поширювати з допомогою радіосигналів. Зберігався час у ті роки з допомогою маятникових годинників, а науковий працівник, який стежив за їхнім ходом, називався хранителем часу. Розвиток радіозв’язку став значним кроком вперед у вдосконаленні збереження й поширення часу. Багато країн мали досить потужні на той час радіостанції. У Франції така радіостанція містилася на Ейфелевій вежі (її сигнали передавалися з 1911 р.), у Лондоні сигнали передавала радіостанція Бі-бі-сі й ін.

Понад 20 років роботою Міжнародного бюро часу керував Микола Стойко (1894—1964), уродженець Одеси. Його відзначено багатьма науковими нагородами: у Паризькій академії наук — премія ім. Лаланда (1930), премія ім. Дамузо (1932 і 1947 рр.); у Королівській академії наук Бельгії — премія ім. Гузмана (1958) тощо. 1951 р. йому було надано звання кавалера ордена Почесного легіону Франції, 1938 р. обрано членом-кореспондентом Академії наук у Варшаві, членом-кореспондентом Бюро довгот у Парижі. М.Стойко зробив багато для вдосконалення міжнародної служби часу, він уточнив методи обчислення всесвітнього часу на основі астрономічних спостережень різних обсерваторій. Йому належить відкриття сезонної нерівномірності обертання Землі. На початку 60-х років він увів у практику інтегрований атомний час, що надалі став основою нині існуючого Міжнародного атомного часу — ТАI (International Atomic Time).

Народився Микола Михайлович Стойко-Радиленко в Одесі 2 травня 1894 р. Після закінчення ліцею 1912 року вступив на математичне відділення Новоросійського університету (так тоді називався Одеський університет). Студентом він побував в Одеській обсерваторії і був вражений тишею в цьому куточку Одеси, який здавався йому ідеальним для роботи.

Викладав у М.Стойка А.Я.Орлов — директор Одеської астрономічної обсерваторії, згодом академік, всесвітньо відомий учений, фундатор Полтавської гравіметричної та Головної астрономічної обсерваторії НАН України. Створений Орловим при обсерваторії астрономічний гурток відвідували видатні згодом учені: творець космологічної теорії «Гарячого Всесвіту» Г.А.Гамов, творець ракетно-космічної техніки В.П.Глушко, видатний дослідник змінних зірок — «поет зоряного неба» В.П.Цесевич та інші.

Під керівництвом А.Я.Орлова Микола Стойко вивчав теоретичну астрономію, небесну механіку й геодезію. З 1914 по 1916 р. Стойко працював в Одеській обсерваторії вільними стажистом. За дорученням Орлова він обчислив елементи повного сонячного затемнення 21 серпня 1914 р. для України, визначав елементи орбіти метеорного потоку Лірид, провів обчислення для поліпшення орбіти малої планети Ахіл і Комети 1914...

Ці обчислення були тоді дуже громіздкими, доводилося робити їх на звичайній рахівниці. Тож не дивно, що 1916 р. його роботи відзначили премією Одеського університету. 1920 р. захистив магістерську дисертацію й того ж року поїхав у відрядження за кордон. Три роки він викладав математику в ліцеї м.Плєвни (Болгарія). 1924 р. Стойко приїхав у Париж і влаштувався на роботу в МБЧ, а 1929 р. його призначили астрономом-помічником Паризької обсерваторії.

1931 р. Микола Стойко захистив у Сорбонні докторську дисертацію на тему «Про вимірювання часу та проблеми, які цього стосуються». Проте, як іноземець, не міг розраховувати на швидку блискучу кар’єру. Лише 1939 року його призначили керівником досліджень у Національному фонді наук, який згодом став Національним центром наукових досягнень. Цю посаду він обіймав до 1945 р., одночасно працюючи в Паризькій обсерваторії та очолюючи МБЧ.

Микола Стойко також брав участь у багатьох міжнародних дослідженнях, пов’язаних із визначенням довгот, рухом материків. Його участь у «довготній кампанії 1933 р.» була відзначена рекордною кількістю астрономічних спостережень. На з’їзді Міжнародного астрономічного союзу 1938 р. в Стокгольмі під час обговорення результатів довготних кампаній його визнано чемпіоном серед спостерігачів.

Коли 1939 р. почалася Друга світова війна, співробітників Паризької обсерваторії евакуювали зі столиці. У Парижі залишилися тільки служби, які мали міжнародні зобов’язання, у тому числі і МБЧ. Маятникові годинники МБЧ перенесли в укриття на глибину 28 м. Роботу МБЧ забезпечували два працівники — М.Стойко і Н.Кауфман.

Микола Стойко, як керівник, забезпечував чітку роботу МБЧ і був душею цієї організації аж до виходу на пенсію 1964 р.

За прикладом А.Орлова, Микола Стойко також вивчав рух полюсів Землі й чимало ідей свого вчителя використав при обчисленні поправки всесвітнього часу за рухом полюса, для чого створив при МБЧ Термінову службу широти для оперативного визначення координат полюса в так званій системі А.Орлова (система середнього полюса епохи спостережень). Він увів також поправки за відкритою ним сезонною нерівномірністю обертання Землі. Метод обчислення всесвітнього часу, розроблений Миколою Стойком, дозволив створити так звану шкалу квазірівномірного часу, широко використовувану в науці й техніці аж до створення рівномірної та високостабільної атомної шкали часу.