«ПАЛЬМА» ДЛЯ ПАНА ПРЕЗИДЕНТА

Це була одна з багатьох таємних операцій шістдесятих років. У ній брали участь війська стратегічного призначення, і персонально відповідав за неї Головком Ракетних військ. Керував операцією під кодовою назвою - «ПАЛЬМА-1» Генеральний секретар ЦК КПРС.

День «Х»

Наказ був не просто таємним - особливої важливості. Командирові полігону генерал-майору Курушину наказувалося підготувати космічний носій «Восток» і дві бойові ракети Р-16У для демонстраційних пусків. Термін - червень 1966 року.

До високих гостей на Байконурі потроху почали звикати: подивитися грандіозне видовище запуску ракети приїжджали міністри, маршали й навіть перші особи країни. Демонстраційні пуски дарували гостям море задоволення, додавали амбіцій, хоча й відбирали багато сил у ракетників. Перед кожним показом звучало одне й те саме запитання: «А траву фарбуватимемо?».

Цього разу все виявилося серйозніше: містечко не просто фарбували, а й перефарбовували, дороги не «латали», як звичайно, а покривали новим асфальтом. Навіть назву містечка замінили: замість звичного «Ленинск» на блакитному щиті красувалося «ЗВЕЗДОГРАД» - уперше з ім’ям вождя світового пролетаріату його послідовники й учні повелися так безцеремонно.

Багато хто розумів: космодром Байконур оновлюється не тому, що «космічну гавань» вирішили привести в належний вигляд, насувається щось грандіозніше й величніше, ніж запуск першого штучного супутника Землі чи політ першого космонавта планети. Припущення будувалися найнеймовірніші, але особисти їм відразу клали край...

Усі нитки підготовки до операції сходилися в начальника полігону генерал-майора О.Курушина. Цю посаду Олександр Олександрович обіймав лише рік, але наказ не передбачав жодних знижок: техніка повинна спрацювати бездоганно - ніяких відхилень, ніяких переносів, ніяких виправдань. Неофіційною мовою це означало: вибачити можуть багато що, тільки не зрив пусків.

Отак несподівано «Пальма-1» стала головним випробуванням у житті сорокачотирирічного генерала, який пройшов війну. За великим рахунком, з ракетами особливих проблем не було: після польоту Гагаріна корольовський «Восход» став легендою, а янгелівська Р-16У була наймасовішою серед міжконтинентальних ракет важкого класу, і її серійний випуск постійно нарощувався. Ракета вже три роки перебувала на бойовому чергуванні. У цій, здавалося б, простій і ясній ситуації багато чого залежало від маленького «але», яке могло зіпсувати будь-яку, навіть найблискучішу, військову біографію. Уже давно помічено: прикрі сюрпризи й різноманітні неприємності найчастіше трапляються, коли приїжджає високе начальство...

Чим ближче наближався день «Х», тим сильніше нагніталася обстановка. Щодня на полігон прибували дедалі важливіші посланці Москви, і кожен намагався внести свою лепту в підготовку операції - з допомогою власних доповідей у столицю. Так тривало до прибуття Головкому Ракетних військ стратегічного призначення (РВ СП) маршала Крилова, який вирішив особисто перевірити готовність полігону до проведення такої відповідальної операції.

В історії не зафіксовано жодного випадку, щоб президенти просили вибачення за впійманих або викритих шпигунів (радянське керівництво - не виняток). Але Хрущову - комуністу номер один - дуже кортіло принизити Ейзенхауера - капіталіста номер один.

Рятуючи становище, мудрий де Голль нагадав, що свого часу радянський супутник сфотографував зворотний бік Місяця, викликавши захоплення всього світу. Тепер супутники, запущені Совєтами, облітають Землю сотні й тисячі разів. Протягом останньої доби радянський супутник пролетів над Францією 18 разів. Немає жодних гарантій, що він не робив фотозйомок нашої держави...

Хрущов не чекав таких аргументів і заходився запевняти, що на «Луннику» були фотокамери, а на останніх супутниках - камер немає. Така відвертість радянського лідера викликала в дипломатів невимовне захоплення...

На обіді в радянському посольстві Микита Сергійович підбив підсумок «Паризькому вояжу» й запропонував тост за радянську дипломатію ленінської виучки, яка «била, б’є та битиме імперіалістів. Ми думали, що займатися дипломатією дуже складно, а виявилося - зовсім просто...»

Іншої думки про радянську дипломатію був де Голль. У третьому томі «Військових мемуарів» легендарний генерал розповів про свої зустрічі зі Сталіним і радянськими дипломатами під час першого візиту в СРСР у роки війни (листопад-грудень 1944 року).

...По обіді, коли ми прийшли у вітальню, я холодно розглядав дипломатів, що повсідалися навколо мене та Сталіна: з одного боку - Молотов, Деканозов і Прочан, з другого - Бідо, Гарро і Дежан. Росіяни знову почали настійливо говорити про визнання Люблінського комітету. Та позаяк питання було для мене вирішене і я про це вже повідомив, нова дискусія здавалася мені марною.

Тож я демонстративно дав зрозуміти, що нітрохи не цікавлюся словоблуддям цього ареопагу. Помітивши це, Сталін почав мені підігравати. «Ох уже ці мені дипломати! - вигукнув він. - Які базіки! Є лише один спосіб змусити їх замовчати: розстріляти з кулемета. Булганін, принеси-но мені один!»

...Нарешті мені сказали, що все готове для підписання договору. Воно мало відбутися в кабінеті Молотова. Я прийшов туди о 4 годині ранку.

Церемонії надали певної урочистості. Сновигали російські фотографи, невимогливі й мовчазні. Обидва міністри закордонних справ, оточені своїми делегаціями, підписали примірники договору, складені французькою та російською мовами. Сталін і я стояли позаду. «Отже, - сказав я йому, - договір підписано. Гадаю, ваше занепокоєння з цього приводу розсіялося». Ми потиснули один одному руки. «Це треба відсвяткувати!» - заявив маршал. Вмить було накрито столи й почалося застілля.

Сталін виявився відмінним гравцем. Вкрадливим голосом він зробив мені комплімент: «Ви добре трималися. У добрий час! Люблю мати справу з людиною, котра знає, чого хоче, навіть коли її погляди не збігаються з моїми!»

...Прощальне слово Сталіна перетворилося на демонстрування дружніх почуттів. «Ви можете розраховувати на мене! - заявив він. - Якщо вам, якщо Франції знадобиться наша допомога, ми розділимо з вами все, аж до останнього окрайця хліба».

Ось такі враження залишилися в де Голля від зустрічі зі Сталіним. З Хрущовим усе виявилося і простіше, і складніше. Після візиту радянського лідера до Франції (23 березня - 3 квітня 1960 р.) де Голль зазначив у своїх мемуарах: «Він (Хрущов. - Авт.) від’їхав 3 квітня у доброму й веселому гуморі, справивши на мене - я не можу цього не сказати - невимовне враження силою й енергією своєї особистості і породив надії на те, що, всупереч усьому, мир на Землі знайшов шанс, Європа - своє майбутнє, а в царині багатовікових відносин між Росією і Францією сталося щось винятково важливе».

Генерал де Голль прийняв офіційне запрошення завітати найближчим часом у Радянський Союз. Проте невдовзі у світі почалися кризові події, прямо пов’язані з ім’ям М.Хрущова: провал Паризької зустрічі на вищому рівні, «черевична дипломатія» радянського лідера в ООН, Карибська криза, кампанія в СРСР проти де Голля у зв’язку зі створенням у Франції атомної зброї тощо). Де Голль відкладав і відкладав візит у Радянський Союз - він відбувся лише влітку 1966 року. Легендарного генерала приймали вже нові лідери Країни Рад.

Одного з них - Олексія Косигіна - де Голль знав і поважав, у своїх мемуарах він писав: «Цей інженер, міністр планування, вселяв повагу своєю інтелігентністю, глибоким знанням ресурсів і потреб своєї країни і, нарешті, тією пристрастю, з якою говорив про Сибір, що для Росії- те ж саме, чим був Дикий Захід для Америки. Хрущов підтримав його, та коли розмова перестала бути офіційною, обсипав його кепкуваннями й уїдливими жартами».

Після зняття М.Хрущова з усіх посад (жовтень 1964 р.) Раду Міністрів СРСР очолив Олексій Косигін, першим секретарем ЦК КПРС став Леонід Брежнєв (із 1966 р. - Генеральний секретар), Головою Президії Верховної Ради СРСР було обрано Миколу Підгорного (1965 р.).

Формально президента Франції мав приймати глава держави Микола Підгорний, але він ніколи не керував державою. Стерно влади було в руках генерального секретаря ЦК КПРС і Голови Радміну СРСР, тобто в Леоніда Брежнєва і Олексія Косигіна.

Саме Брежнєв запропонував чимось вразити легендарного генерала, а Косигін запропонував показати президентові Франції науковий центр Сибіру і старти радянських міжконтинентальних ракет, демонструючи велич і могутність країни.

Міністр оборони СРСР, маршал Родіон Малиновський запитально подивився на Брежнєва: «Ми що, збираємося відкривати наш ракетний полігон і все показати французам?» Брежнєв наче й не чув запитання Малиновського. Закурив. Усміхнувся. Сказав: «Олексій Миколайович має рацію - треба показати де Голлю нашу техніку. А ти, Родіоне, разом із Громико і Семичастним організуйте справу так, щоб не було просочування зайвої інформації». (Тоді О.Громико - міністр закордонних справ СРСР, В.Семичастний - голова КДБ СРСР. - Авт.)

Генеральна репетиція

Лише потім стало зрозуміло: наше керівництво побоювалося просочування не лише технічних і військових таємниць, а й правди про наше життя-буття на ракетному полігоні. Весь світ захоплювався Байконуром, де збувалися звитяжні мрії людства, і, ясна річ, не здогадувався про убозтво нашого життя на космодромі.

Військове містечко будувалося швидко, але про умови життя думали мало. У містечку й на житлових майданчиках завжди були проблеми з готелями, а першокласних - узагалі не було, про п’ятизіркові чи президентські готелі навіть не чули.

У спеку, у справжнє пекло, коли плавився асфальт, а пісок розпікався так, що на ньому вже можна було смажити яєчню, - у цей час над космодромом прошелестіла чутка: готується генеральна репетиція.

Головком Ракетних військ маршал Крилов був гранично стислий: «Як театр починається з вішалки, так полігон - із загального вигляду. Нагадую: балкони пофарбували не для того, щоб сушити білизну! Перевірятиму все особисто».

Удосвіта вулицями військового містечка промчала кавалькада машин зустрічати «президента де Голля». На аеродромі вже тренувалися солдати з «роти почесної варти». Це була імітація урочистого церемоніалу, оскільки справжня рота була ще в дорозі, а урядові «Чайки» везли на залізничних платформах із Москви.

Маршал не став затримуватися на аеродромі, його турбувала міська «станція» залізниці. Ще недавно про таку «станцію» не було й гадки - її спеціально побудували на околиці містечка до приїзду президента Франції. Річ у тому, що заасфальтувати дороги до стартових майданчиків космодрому в такі стислі терміни було неможливо, а везти високих гостей по вибоїнах - нонсенс. Проблему розв’язали з допомогою мотовозів, якими на майданчики підвозили техніку та обслуговуючий персонал.

Маршал оглянув «станцію», зробив зауваження будівельникам, пройшовся по вагонах. Це, зрозуміло, були не ті вагони, у яких ми добиралися на майданчики. Наші було розмальовано народними малюнками й цитатами з армійського фольклору, а ці - сяяли чистотою, були вищої комфортності. Виконуючий роль генерала де Голля маршал зайняв відведені йому місця, поруч усілися «Брежнєв», «Косигін», «Підгорний» та інші «авторитети»...

Начальник полігону генерал О.Курушин приготувався виконувати роль «гіда космодрому», але Головком його майже не слухав, він готувався до скрупульозного огляду місцевості навколо залізничного полотна. За багато років там назбиралося стільки сміття, що довелося добрій сотні солдатів кілька разів цепом пройти весь шлях, збираючи сміття, від містечка до стартового майданчика №31, а це ні мало й ні багато - близько 50 кілометрів. «Президентський експрес» рушив до стартових майданчиків - операція «Пальма-1» почала набирати реальних обрисів.

Група старших офіцерів торгово-побутового забезпечення операції, що проводжала маршала, помчала в машинах на майданчик №31. Там у будинку Монтажно-випробувального корпусу космічних об’єктів (МВККО) готувалися до приїзду «де Голля». Начальник тилу полігону полковник Сумськой і начальник військторгу підполковник Рахманін вирішили особисто перевірити готовність кухні.

Іван Рахманін, начальник військторгу, учасник подій:

- У МВККО планувався «другий французький сніданок». Ми довго думали, як його позначити: по-російськи чи по-французьки. Та оскільки він мав відбутися о 13.00, тобто під час обіду, і «снідатимуть» не французи, а наші, і серед них такий любитель попоїсти, як маршал Крилов, ми вирішили подати російські закуски - огірочки, помідорчики з відварною та смаженою сирдар’їнською рибою, а замість основної гарячої страви - подати порося з гречаною кашею. Сумськой ще наполягав на «борщі з кісточкою» на перше, стверджуючи, що маршал не визнає обіду без цієї страви. «Ні, заперечив я, - це все-таки не обід, а сніданок». Борщ ми приготували й тримали гарячим у термосі.

Мабуть, ні до, ні після приїзду де Голля не було на Байконурі іншого такого заходу, який викликав би настільки щирий ентузіазм колективу космодрому. Старалися всі: від начальника полігону до дівчат-офіціанток. На особливе захоплення здобувся витвір, над яким «чаклував» шеф-кухар 2-ї їдальні Микола Смирнов.

Іван Рахманін:

- На великій овальній гарній порцеляновій тарелі лежало порося вагою кілограмів зо три, порізане на порційні куски і ретельно зібране з них заново, із петрушкою в роті, обкладене спеціально приготовленою гречаною кашею. Смирнов підняв свій шедевр на витягнутих руках, і всі з задоволенням розглядали диво-порося. У цей час з ляскотом відчиняються двері і в кухню з криком «Іде!» влітає начальник тилу полігону. Від несподіванки шеф-кухар впускає страву на підлогу... Таріль на друзки, частини поросячої тушки розлетілися врізнобіч, гречана каша накрила підлогу коричневим дробом, яблука розкотилися повсюди. І тільки петрушка, як і раніш, стирчала в роті поросяти...

Німа сцена, як у Гоголя. Бачу, що шеф-кухар і сам ось-ось упаде на цю кашу. Якомога спокійніше кажу: «Нічого страшного. Беріть друге порося, а це - зібрати, обробити й подати в інший зал».- «У нас немає другої тарелі», - із розпачем говорить шеф-кухар. «Подайте на звичайній таці з розписом - вона ще краща, ніж порцелянова.

Невдовзі з’явився маршал («де Голль») зі своїм почтом, їх запросили в їдальню. У першій, «маршальській», кімнаті стіл угинався від страв, а в центрі на підносі лежало засмажене порося - це було вже порося №2. Сіли снідати. Хтось вирішив покуштувати порося, зачепив кусок, за ним потягнувся другий-третій, оскільки нове порося у поспіху неякісно розрізали, і ось ці куски ляпнули на скатертину, оббризкавши кашею та жиром увесь стіл, зокрема й маршала...

Усі чекали «грому та блискавок», але Крилов тихо запитав: «Що тут має бути за протоколом?» Начальник тилу ракетних військ, генерал-лейтенант Михайло Пономарьов доповів: «Час московський 11.00 (час місцевий 13.00) - «Другий французький сніданок, товаришу маршал».

«А ми що робили?» - запитав Крилов.

Запитання повисло в повітрі.

На виході з їдальні Головком затримав весь почет і обслуговуючий персонал: «Взагалі-то ви знаєте, що таке «другий французький сніданок»? І, хитро всміхнувшись, сам і відповів: «Француз бере скибочку хліба, як наш п’ятачок, кладе на нього частину жаб’ячої ніжки. Оце й увесь «другий французький сніданок».

Ситуацію розрядила завідуюча їдальнею: «Ви не хвилюйтеся, Миколо Івановичу, у нас для французів розроблено спеціальне меню». - «Ну тоді порядок», - підбив підсумок Головком і, звертаючись до начальника полігону, наказав: «Курушин! Давай тепер подивимося, які сюрпризи приготували нам ракетники...»

***

На десятий майданчик, у нульовий квартал Головком повернувся тільки під вечір.

Він вирішив ще раз зазирнути в «президентський будинок», який фактично був готовий до приїзду де Голля: його ще раз капітально відремонтували, хоча він і був у відмінному стані, повністю перефарбували, замінили паркет, східці обклали мармуром і гранітом, завезли суперсучасні меблі.

Звісно, до Єлисейського палацу в Парижі було далеко, але для Байконура -навіть дуже пристойно.

Увагу маршала Крилова привернули два чоловіки, що виявилися столярами-червонодеревниками космодрому: «Що ви тут робите?».- «Нам наказано з двох ліжок зробити одне, щоб на ньому могла вільно відпочити людина зростом два метри двадцять сантиметрів».

Де Голль справді був високим, але тут про всяк випадок переборщили...

Ракетний спектакль

Після Москви президент Французької Республіки генерал Шарль де Голль прилетів у Сибір: він ознайомився з Новосибірськом, побував в Академмістечку - науковому центрі Сибіру, відвідав лабораторії інституту ядерної фізики й геології, геологічний музей. На пам’ять про зустріч із ученими-сибіряками президентові Франції подарували зразки якутських діамантів.

З допомогою радянських супутників зв’язку, зокрема «Молнии», було проведено сеанси прямих телерепортажів французьких журналістів про візит генерала де Голля в Радянський Союз. Того ж самого дня й тієї години французи на своїх блакитних екранах бачили, як тепло й сердечно приймають у нас президента Франції.

З хроніки ТАРС. Новосибірськ (24 червня)

Генерал Шарль де Голль, пані де Голль, Голова Президії Верховної Ради СРСР М.Підгорний, а також особи, що їх супроводжують, були присутні сьогодні на балеті Сергія Прокоф’єва «Кам’яна квітка» в Академічному театрі опери і балету.

Зал було прикрашено державними прапорами Франції, СРСР та РРФСР. Глядачі зустріли генерала Шарля де Голля й інших гостей гарячими оплесками. Оркестр виконав гімни Франції і Радянського Союзу. Спектакль пройшов із великим успіхом.

З хроніки ТАРС. Новосибірськ (25 червня)

Сьогодні з Новосибірська відбули Президент Французької Республіки генерал Шарль де Голль та інші французькі гості, а також Голова Президії Верховної Ради СРСР М.Підгорний.

… Попереду в Шарля де Голля знайомство з Ленінградом, Києвом і Волгоградом (виділено автором).

З Новосибірська високі гості вилетіли двома літаками. У першому - особи, що супроводжували президента Франції, дипломати, французькі і радянські журналісти. У другому - президент де Голль, його син - полковник Філіпп де Голль, міністр закордонних справ Франції М.Кув де Мюрвіль, ад’ютант генерала, особистий лікар і перекладач. Невдовзі із борта другого літака передали: через незначну несправність і з метою безпеки літак президента Франції приземляється на проміжному аеродромі. Насправді жодних пошкоджень на борту не було - літак узяв курс на Байконур…

Такою виявилася увертюра до грандіозного й унікального спектаклю, підготовленого на ракетному полігоні до приїзду президента Франції.

25 червня 1966 року генерал де Голль бадьоро ступив на землю Байконура. Попри свої сімдесят п’ять і перенесену недавно операцію, він зберігав свою військову виправку.

Усі, хто зустрічав високого гостя на космодромі, були просто-таки «хлопчиками»: Брежнєву не виповинилося й шістдесяти, Косигіну - 62, Головкому Ракетних військ маршалу Крилову - 63. Виконавець ролі де Голля, поруч із реальним героєм, французьким аристократом і генералом, видавався, у найкращому разі, розповнілим головою колгоспу або колобком, що випадково закотився на цей ракетний спектакль. Але це тільки здавалося...

Серед зустрічаючих найколоритнішою постаттю був начальник полігону Олександр Курушин: рішучий у діях, вольовий і цілеспрямований, він і зовні скидався на знаменитого француза, а у профіль вони були наче близнюки-брати. Випадав із цього «гнізда» лише міністр оборони СРСР, маршал Родіон Малиновський. У свої 68 років він здавався немічним і хворим дідусем, якого, крім «кип’яченого молочка» й «тиску», схоже, вже нічого не цікавило...

Зустрічати легендарного генерала вийшли практично всі жителі «Звездограда». Він кілька разів зупиняв урядову «Чайку», аби подякувати за неймовірно теплий прийом і потиснути руки творцям космічної епохи. Подальші події розвивалися за сценарієм, відпрацьованим на генеральній репетиції, із тією лише різницею, що абсолютно всі напої та страви було доставлено у спеціальних холодильних камерах спеціальним рейсом, а обслуговування проводила спеціально підготовлена у столиці команда.

Вадим Паппо-Користін, ветеран ГКБ «Південне» ім. М.Янгеля, учасник подій.

- Ми дуже хвилювалися, адже знали, що на космодромі присутній президент Франції. Хвилювалися й тому, що це був уже п’ятий запуск метеосупутника, чотири попередні були аварійними, в історії вони залишилися безликими «космосами», на яких, за повідомленням ТАРС, «встановлена апаратура працювала нормально». Але 25 червня пуск пройшов блискуче!

Почалася практична реалізація програми, біля витоків якої стояли академіки Михайло Янгель і Андронік Іосіф’ян. Тоді, на початку шляху, підкреслюючи важливість розширення досліджень з допомогою метеосупутників, Янгель свою переконаність підкріпив м’яким жартом: «мінер помиляється один раз у житті, а метеоролог один раз у житті дає правильний прогноз»…

Генералу де Голлю передали уточнену інформацію: новому супутнику присвоєно індекс «Космос-122», його виведено на кругову орбіту 625 кілометрів, початковий період обертання 97,1 хвилини, нахил орбіти 65 градусів. Панорама погоди, що передається з борту супутника, охоплює смугу завширшки 1000 кілометрів. Протягом години супутник обстежить понад 25 мільйонів квадратних кілометрів!

Дані, одержані з супутника «Космос-122», використовуватимуться Гідрометеоцентром СРСР для оперативного прогнозу погоди.

Президент Франції висловив захоплення новими досягненнями радянських учених і підтвердив готовність підписати довгострокову радянсько-французьку угоду з вивчення космічного простору. На пам’ять про відвідання радянського космодрому просто на спостережному пункті Леонід Брежнєв вручив Шарлю де Голлю нагрудний знак «Космодром Байконур».

Володимир Дивляш, ветеран ГКБ «Південне» ім. М.Янгеля, учасник подій.

- До показу де Голлю готували дві бойові ракети Р-16У. За пуски відповідали військові, але в їх підготовці та проведенні брали участь і «представники промисловості» - занадто відповідальними були пуски! Технічне керівництво здійснював Віктор Грачов - заступник Головного конструктора з випробувань. Від КБ в роботах брали участь Володимир Верлооченко, Кім Хачатурян, Сергій Малявін, Іван Рябов, Іван Штиря й ваш покірний слуга. Президенту Франції не зважилися представити Головного конструктора стратегічних ракет, академіка Михайла Янгеля. Очевидно, він був ще більшою таємницею, ніж його ракети...

З бетонного бункера на спостережний пункт спеціальними каналами зв’язку транслюються команди відповідального за пуск полковника Олександра Матрьоніна. Високі гості дістають із чохлів біноклі. Відкривається дах шахтної пускової установки. З газоходів вириваються клуби густого диму та язики полум’я. Ракета виходить із шахти. Лунає оглушливе ревіння двигунів, розкотистий ракетний грім. Ні з чим не порівнянне видовище і для тих, хто ніколи не бачив старту реальної ракети, і для тих, хто спостерігав запуски десятки разів...

Багатотонна громадина протинає щільну запону хмар, несучи в собі величезну силу й небезпеку. Ракета набирає швидкість, ідучи до заданої цілі. Голосним зв’язком ведеться репортаж: «Пройшло відділення першого ступеня». - «Усе в нормі». - «Двигуни другого ступеня працюють стабільно». - «Є відділення головної частини…»

Володимир Дивляш:

- З інтервалом лише в кілька хвилин відбувся пуск другої ракети. Під час пуску президент Франції захоплено повторював: «Колоссаль! Колоссаль!», а перекладач автоматично перекладав: «Колосально! Колосально!» Як людина військова генерал де Голль не міг не оцінити силу й могутність цієї зброї. Хвилюючись, він звернувся до Брежнєва:

- Це правда, що ці ракети націлені на Париж?

- Націлені туди, де базуються війська наших потенційних противників, - без дипломатичних викрутасів відказав Брежнєв…

Після демонстрування ракетної техніки відбувся урочистий прийом на честь перебування в «Звездограде» президента Франції генерала Шарля де Голля.

Через відсутність чогось кращого, він проходив у їдальні №2, яку згодом охрестили «Максимом» - за аналогією зі знаменитим рестораном Парижа. Присутні на прийомі відзначали: генерал був утіленням величності й замисленості.

У неділю 26 червня де Голль разом з О.Косигіним полетів у місто-герой Ленінград. Того ж дня вилетіли в Москву Л.Брежнєв, М.Підгорний, Р.Малиновський, М.Крилов - кожен зі своїм почтом, на своєму персональному літаку. До місця постійної служби відбула й «рота почесної варти». Очищені від пилу та піску урядові «Чайки» завантажили на залізничні платформи й відвезли в столицю. Після операції «Пальма-1» ще кілька днів на контрольно-пропускному пункті красувався щит «Звездоград», але невдовзі і його прибрали до нових «пальм»...

Байконур повертався до звичного ритму життя.

* * *

Загалом-то, попри колосальне напруження, ракетники були вдоволені: усі пуски пройшли «на найвищому рівні». Те, що показали де Голлю, - була не найновіша й не найгрізніша техніка, - у КБ Янгеля на той час розробили новий ракетний комплекс Р-36, що послужив базою для створення ракет з орбітальними й роздільними головними частинами, а також із найпотужнішою в світі моноблочною головною частиною. Власне, це вже було нове покоління бойових ракетних комплексів, покликане втримувати світ у рівновазі страху.

Деякі історики вважають, що «Пальма-1» не завершилася показовими пусками стратегічних ракет на полігоні, таємна операція тривала стільки, скільки генерал де Голль залишався при владі. Він оголосив, що Франція виходить із військової організації НАТО, з її території до 1 квітня 1967 року виводяться всі 29 іноземних баз із 33 тисячами іноземних солдатів та офіцерів. З Парижа було виведено і штаб-квартиру НАТО.

Кроки, зроблені де Голлем, були результатом не «Пальми-1», а продовженням його політики, спрямованої на забезпечення незалежності держави, повернення Франції колишньої величі, а французькому народу - процвітання. Франція стала належати Франції, Париж - усьому людству, де Голль - історії.