Швидка зміна нинішніх подій втягує у свій вир і часто не дає можливості подумати про себе.
Коли фокус уваги переноситься на суспільно-політичну ситуацію, людина сама по собі зникає, приєднуючись до мас і споживаючи напівфабрикати інформації, приготованої ЗМІ. Медійна реальність атакує нашу свідомість до такої міри, що ми починаємо вірити у її справжність. Проте сьогодні як ніколи важливо не вилучати себе з безпосереднього особистісного досвіду, не ігнорувати власну думку і свою життєву правду, більше усвідомлювати себе, аби мати адекватніше уявлення про процеси, в епіцентрі яких ми перебуваємо. Для кожного з нас усвідомлення починається з простих питань: "А як мені зараз?", "Що я відчуваю?", "Що переживаю останнім часом?", "Як те, що відбувається, позначається на мені особисто і на моїй сім'ї?".
Це запорука психічного, а в більшості випадків - і фізичного здоров'я. Бо й для того, щоб побудувати щось нове, мусимо бути як мінімум здоровими.
Сьогодні, на жаль, зростають ризики психічного здоров'я нації. До таких можна зарахувати невизначеність, що є тлом суспільно-політичної ситуації.
Невизначеність - надзвичайно енергозатратна для психіки. Ситуація тривожного очікування, що буде далі, спричиняє суспільну напруженість. ЗМІ в гонитві за впливами теж вносять сюди свою лепту, утримуючи інтерес за рахунок перекосу в бік - жах, жах, жах. Відтак, підвищується збудженість людей, які не знають, що їм треба робити, чого слід боятися. Шукаючи відповіді на запитання у ЗМІ, телебаченні, Інтернеті, ми часто втрачаємо відчуття межі й ігноруємо турботу про себе. Виснажуються психічні ресурси, підвищується вразливість та знижується імунітет. Це провокує психосоматичні розлади, частішають скарги на головний біль, порушення сну.
Сама суспільно-політична ситуація має значний вплив на людину, переповнюючи її страхом, гнівом та іншими почуттями, вводячи її у змінені стани свідомості. Ми можемо спостерігати в себе підвищену збудливість, критичність, нетерпимість до інших точок зору, агресію. Нам складно керувати собою в такій ситуації, вийти з епіцентру суспільних подій.
Важливо звертати на це увагу й помічати такі стани. Відповідальність кожного - не бути в полоні цих почуттів, оскільки вони згубно впливають на психіку особистості, виснажуючи психічні ресурси.
Усвідомлюючи внутрішні переживання, ми можемо свідомо вибирати й виходити з негативних та виснажливих станів, переключаючи увагу на позитив. Прийняття ситуації повертає цінність кожному моменту життя і дає усвідомлення необхідності кожного етапу розвитку.
Так дорослий, дивлячись на свою дитину, приймає й любить її і за перші спроби рухатися, і за спотикання, і за "неправильно" вимовлені слова. Ніхто не стане заперечувати, що на початку шляху найважливіші - прийняття та любов. Нам так само в час, коли наростають хаос і непрогнозованість, необхідно бути добрими батьками для себе, усвідомлюючи процеси власного розвитку і розвитку суспільства. Бо навіть зернина, кинута в землю, спершу перебуває в темряві, проходить стадію гниття, щоб зрештою пробитися і проявити себе у квітах та плодах.
Наступним етапом розвитку після ситуації невизначеності найімовірнішими є два варіанти. Один із них - фаза масової істерії, коли з'являється образ ворога, відповідального за все, зростає насильство, бажання знайти винного й покарати його. Тобто нічого нового, все старе як світ. Садо-мазохістичний сценарій відтворюється в новому форматі, і жертва стає тираном. На жаль, війни й суспільна агресія як спосіб реагування на конфлікти мають історично довший період, аніж демократичні процедури. Найчастіше такий вибір залежить від домінування страху і наміру та волі його подолати. Вольовим зусиллям долаючи страх перед майбутнім, людина здобуває собі волю, стає вільною.
Інший варіант можливий, коли ситуація доходить краю, і не залишається іншого виходу, як вижити й подолати свій страх, що стоїть за бездіяльністю та пасивністю. Тоді всі зусилля спрямовуються на розвиток. Затим з'являються оптимізм щодо майбутнього і бажання рухатися. Віра в позитивний результат стримує агресивні імпульси й дії, робить людину здатною вступати в діалог, чути і приймати різні думки.
Сьогодні слід бути більш терпимими до тих, хто захоплений виром подій і бере на себе роль непримиренного. Оскільки, безперечно, можливості в кожного свої. Найчастіше людина просто не може інакше, в кожен момент свого життя здійснюючи найкращий із доступних їй виборів. Тож не забуваймо цінувати людей більше, ніж ідеї.
Зміни у світі починаються зі змін у нас самих. І чим швидше поле бою перенесеться із зовнішніх подій у внутрішній світ особистості, тим швидше настануть довгождані мир та спокій. "Кожен народ, навіть кожна окрема людина, замість заколисувати себе брехливими політичними гаслами про "вину й винуватців", мусять пильніше придивитися до себе, запитати себе, наскільки вони самі прислужилися війні та іншим світовим злигодням своїми помилками, байдужістю й поганими нахилами, бо це, мабуть, єдиний спосіб уникнути другої війни" (Г.Гессе).