Ну чому я не багатодітна мати?

На прес-конференції міністра у справах сім’ї, молоді та спорту Равіля Сафіулліна, присвяченій 100 дням роботи міністерства, мало хто з присутніх журналістів очікував сенсацій. Справді, що можна встигнути зробити всього лише за три місяці? І хоча міністерство підготувало великий інформаційний аркуш із цифрами, фактами та планами на майбутнє, очікування багатьох повністю справдилися.

Основними пріоритетами роботи, як і в попередні роки, залишилися всиновлення та захист прав дітей, сімейна й гендерна політика, оздоровлення і відпочинок дітей, робота з молоддю, розвиток фізкультури та спорту в країні, а також допомога малозабезпеченим і багатодітним сім’ям.

Як повідомив міністр, сьогодні всі багатодітні сім’ї — а таких в Україні близько 400 тисяч — мають низку пільг і фінансову підтримку держави. Це, зокрема: 50-відсоткова знижка на оплату квартири і комунальні платежі, на вартість палива; позачергове встановлення телефонів; діти в таких сім’ях мають право на безплатні ліки за рецептами лікарів, щорічну диспансеризацію, безплатний проїзд у громадському транспорті, путівки на відпочинок та оздоровлення. А в червні було прийнято постанову Кабміну і розпочато роботу з видачі батькам та дітям із багатодітних сімей відповідних посвідчень.

Що не все в нас у цьому плані так добре, як можна подумати, читаючи лише офіційні звіти, стало зрозуміло вже після того, як серед досягнень свого відомства за звітний період пан Сафіуллін назвав початок виплат заборгованості з одноразової допомоги матерям-героїням, котрі отримали це звання торік. Передбачається, що до четвертого кварталу держава розрахується за цими боргами, а наприкінці року виплатить гроші тим жінкам, які отримали звання мати-героїня протягом нинішнього року (їх уже близько 16 тисяч, а всього в країні — понад 44 тисячі).

Не особливо сподіваються на допомогу держави й самі багатодітні мами. Як розповіла одна з них, 40-річна Світлана, яка виховує п’ятьох дітей, основна допомога йде по лінії малозабезпечених сімей. Вони користуються пристойними пільгами на оплату квартири, дітей годують у школі, отримують матеріальну допомогу на кожну дитину (нараховується доплата до прожиткового мінімуму), безкоштовну шкільну форму. Але, за винятком форми, рештою благ багатодітні мами можуть користуватися лише в тому разі, якщо вони працюють, тобто отримують зарплату, на основі якої й розраховується величина доплат, субсидій тощо. Виходить, якщо в сім’ї хоч десятеро дітей, і найменшій дитині вже виповнилося шість років, — обоє батьків повинні працювати! «У нашому будинку живе сім’я, в якій дев’ятеро дітей, — каже Світлана, — але вони не отримують допомоги, бо батько п’є й не приносить довідки про доходи».

В усьому іншому підтримка державою багатодітної сім’ї практично нічим не відрізняється від такої підтримки для решти сімей. «До школи дітей узяли без проблем, а щоб влаштувати дочку в дитсадок, довелося зробити благодійний внесок — правда, не 500 грн., як скрізь, а всього лише 200 (!), — розповідає Світлана, — тільки після цього у нас узяли заяву. З оздоровленням дітей теж цікаво вийшло. Нам усього один раз запропонували відправити на море двох старших дітей — але в березні! Звісно, ми відмовилися».

Схожа ситуація, коли на папері все виглядає краще, ніж є насправді, спостерігається на інших напрямах, визнаних міністерством пріоритетними. Взяти, скажімо, літній відпочинок дітей. Нинішнього року передбачається оздоровити менше половини всіх школярів країни. На 100% забезпечити путівками чиновники вирішили лише дітей-сиріт і позбавлених батьківської опіки, а на 70% — дітей із малозабезпечених сімей. Проте якщо подивитися статистику закладів, у яких діти проведуть літо, то переважно це табори з денним перебуванням, тобто школа. Як констатує міністр, попри всі заходи, яких було вжито раніше, контроль із боку міністерства, — кількість закладів для оздоровлення дітей невпинно зменшується. Нинішнього року навіть передбачається запровадити електронний реєстр таких установ, однак навряд чи він зможе істотно вплинути на ситуацію.

Не вражають досягнення і в молодіжній політиці. Найбільш помітними в цьому плані були програми міністерства з кредитування житла та надання першого робочого місця. Ідеї непогані й цілком могли б підтримати молодь. Однак виділених на ці потреби коштів явно замало, аби надати необхідну допомогу всім охочим. На гарантування першого робочого місця, приміром, у бюджеті на цей рік закладено аж 10 млн. грн., які мають піти на дотації роботодавцям. Оскільки молодих людей віком від 14 до 35 років в Україні 15 млн., то цифра дотацій — практично символічна.

На кредитування молодіжного житла нинішнього року передбачено виділити 20 млн. грн. і ще 117,8 млн. грн. на компенсації відсоткових ставок за кредитами комерційним банкам, які працюють за програмою молодіжного кредитування. І хоча це майже вдвічі більше, ніж виділялося з бюджету 2009-го, зрозуміло, що цих грошей недостатньо.

Трохи веселіша ситуація з фізкультурою та спортом. У червні стартувала Всеукраїнська програма створення багатофункціональних спортивних майданчиків «1000 майданчиків», перші з яких відкрилися в Києві та Донецькій області. 2011-го мало бути створено 200 таких майданчиків, а з 2012 року передбачається будувати вже по 500 щорічно. Також із 2011 року планується щорічно споруджувати в країні по 15 критих льодових палаців і плавальних басейнів із 50-метровими доріжками. Головне, щоб грошей вистачило і щоб заняття там були доступні для всіх дітей.

Власне, можна довго озвучувати досягнення та плани на найближчий період. Говорити про підготовлені законопроекти Державної програми підтримки сім’ї, про протидію торгівлі людьми, насильству в сім’ї, про поновлення роботи відділу міністерства з питань гендерної політики, погашення заборгованостей та підвищення фінансування державних програм, створення Будинку молоді в Києві, про роботу центру патріотичного виховання, формування здорового способу життя та багато іншого. Проблема в тому, що на житті кожної окремо взятої української сім’ї все це позначається дуже слабко. Якщо взагалі позначається.

І річ не в якихось неправильних кроках, а радше у відсутності єдиної державної політики стосовно сім’ї, чіткої стратегії й тактики. Сьогодні кожне з трьох міністерств, причетних до сімейної політики, — Міністерство у справах сім’ї, молоді та спорту, Міністерство освіти і науки, Міністерство охорони здоров’я, — вирішує питання сім’ї в міру своїх можливостей та повноважень. Єдиної ж концепції, по суті, немає.

Тим часом багато питань можна було б вирішити навіть в умовах дуже обмеженого фінансування. Припустімо, дитячий відпочинок, якого сьогодні вкрай потребують маленькі мешканці індустріальних регіонів і великих міст. Вартість путівок навіть у звичайні літні табори часто перевищує середню зарплату по країні, а якщо дітей у сім’ї двоє — то літній відпочинок стає недозволенною розкішшю і для цілком, із погляду статистики, благополучних сімей. Тим часом влада легко може вирішити зазначену проблему, причому не лише частковою чи повною компенсацією вартості. Такий досвід є в Донецькій області, де влада мінімізувала для оздоровчих закладів податок на землю, — зробила його в розмірі 1%, тоді як для інших він залишився на рівні 9—15%.

Напевно можна вишукати й інші можливості (наприклад, надаючи різні пільги підприємствам) для зниження вартості путівок, занять у численних спортивних секціях, зробити житло й роботу більш доступними для молоді. Одне слово, реально підтримати кожну сім’ю, показати, що державі не байдужа не лише чисельність населення, а й те, як живе кожна дитина, що в неї є для фізичного та духовного розвитку. Гадаю, тоді державі не доведеться особливо напружуватися, щоб поліпшити демографічну ситуацію в країні, — це зроблять самі громадяни.