Новий шкільний рік в Америці

На відміну від нашої традиції, час початку навчального року в США змінюється рік у рік. Зазвичай заняття у більшості американських шкіл стартують після Дня праці — аналога нашого Першого травня, який святкується тут у перший понеділок першого осіннього місяця.

Навіть найбільш далека від школи людина може визначити, чи розпочався навчальний рік в Америці, за концентрацією у транспортному потоці жовтих автобусів зі знаком «Стоп» на боку. До речі, неправильне ставлення до цього виду транспорту — одне з тих порушень правил дорожнього руху, які караються особливо суворо. Зокрема забороняється проїздити повз шкільний автобус, коли він стоїть, підбираючи або висаджуючи учнів, і сигналізує про це з допомогою червоних ліхтариків, що блимають під дахом салону, — навіть якщо це лише одна дитина і її домівка міститься за два кроки від зупинки.

Історично склалося так, що у США не існує загальноприйнятої національної системи освіти — до функцій федерального уряду належить лише збирання та аналіз інформації про стан справ у цій галузі, а також надання консультаційної підтримки й допомоги штатам у фінансуванні спеціальних освітніх програм. Чого і як навчати американських школярів — вирішує уряд штату, в якому вони живуть, і місцеві (муніципальні) шкільні ради. Лише два роки тому в Америці було ухвалено федеральний закон про єдині і обов’язкові стандартизовані шкільні іспити.

Вже перші американські колоністи встановлювали для себе правила, відповідно до яких поселення з певною кількістю сімей мали утримувати громадським коштом шкільного вчителя. Серйозне ставлення американців до освіти відбилося і в законах, виданих у XVIII столітті, які визначали засадничі принципи управління новими землями на заході США. Згідно з ними, в кожному селищі виділялася територія під будівництво громадської, публічної школи («паблік скул»). Найвищого піднесення рух за безплатні муніципальні школи в Америці сягнув у XIX столітті. В результаті уже на 1850 р. у кожному американському штаті було запроваджено систему загальнодоступної й фінансованої платниками податків шкільної освіти. Водночас розвивалися приватні школи, насамперед «приписані» до різноманітних релігійних громад.

На сьогодні кістяк американської шкільної освіти становлять безплатні публічні школи. Паралельно існує система приватних шкіл і домашньої освіти, а нещодавно в Америці з’явилася новація — так звані чартерні школи, що фінансуються як публічні, а функціонують як приватні, тобто великою мірою є незалежними. Втім, частка приватних, чартерних і домашніх шкіл у системі шкільної освіти США незначна, не вони роблять у ній погоду.

У районах, де муніципальна школа має високу репутацію, зазвичай вищі ціни на житло — як на приватні будинки, так і на квартири, що винаймаються. Як правило, там живуть люди з більш високим рівнем прибутку. Там нижчий рівень злочинності й вищий рівень розвитку культурної сфери. І навіть їжа в місцевих ресторанчиках, як правило, буває кращою... Загалом спрацьовує дуже простий принцип: у тих штатах і місцевих громадах, які можуть і хочуть вкладати більше грошей у шкільні споруди, устаткування й навчальні посібники, а також щедро оплачувати працю вчителів, освітні показники зазвичай вищі, ніж у тих, де фінансування освіти з якихось причин відстає від середніх норм. Традиційно чемпіонами в освіті є північні та західні штати, такі як Нью-Джерсі, Нью-Йорк, Аляска, Массачусетс, Вайомінг... Однак і в цих штатах існують школи, найчастіше розміщені в неблагополучних і «кольорових» районах, у яких вчитися «немодно», а робота вчителя зводиться до функцій наглядача або масовика-витівника.

Систему американської шкільної освіти називають скорочено «К-12», і ця формула відображає її тривалість та послідовність: спочатку «кіндергартен» (що в прямому перекладі означає «дитячий садок», але насправді є частиною школи), куди приймають п’ятирічних дітей, і далі — з першого по останній, 12 клас. При цьому існують шкільні округи, в яких «кіндергартен» не практикується, а також школи, в яких запроваджено додатковий, так званий «передшкільний» клас для чотирьохліток... У всіх американських штатах прийнято закон про обов’язкове відвідування школи дітьми до певного віку, але вік цей коливається, залежно від штату, від 14 до 18 років.

В Америці не існує шкіл-дванадцятирічок, у яких дитина теоретично може провчитися з першого по випускний клас. У кожному шкільному окрузі є, як мінімум, дві школи різного рівня — початкова (від «кіндергартена» по 6 клас) та вища (із 7-го по 12 клас). Якщо у шкільному окрузі достатньо учнів, кожен із цих рівнів ділиться на додаткові підрівні. Так, вища школа включає молодшу вищу (з7-го по 8-й або по 9 клас) і власне вищу (з 9-го або 10-го по 12-й). Початкова школа ділиться на елементарну (з нульового по 3-й) і середню (з 4-го по 6 клас). Кожна така школа займає окрему будівлю і має власну систему управління.

Немає тут і звичної для нас системи паралельних класів. Натомість існує система розподілу на предметні класи, залежно від рівня поглибленості вивчення тієї чи іншої дисципліни. Це досить гнучка система: одна й та сама дитина може бути зарахована до просунутого класу з одного предмету і водночас до класу для відстаючих — з іншого. Крім того, що такий підхід враховує індивідуальні здібності кожного учня, він розширює його соціальні зв’язки. До явних переваг такої гнучкої системи навчання належить можливість для особливо обдарованих і захоплених учнів скласти іспит із дисциплін, які його цікавлять, і навіть одержати університетський залік із них іще в стінах школи. Крім того, широко практикується робота над проектами, пов’язаними з кількома предметами відразу.

Нерідко такі проекти готуються колективно, у формі змагань між командами — або всередині однієї школи, або між школами округу, району чи штату. І все-таки, мабуть, головне, що відрізняє американську школу від нашої з кращого боку, — це повага до особистості учня. Вона виявляється навіть у дрібницях. Приміром, американські вчителі називають учнів не на прізвище, а на ім’я. І навіть до дошки школярів-американців викликають значно рідше, ніж наших. Більше того, існує неписане правило: якщо дитина з якихось причин ухиляється від привселюдних відповідей, її не примушують — завжди є спосіб перевірити знання у письмовій формі.

Тут доречно зауважити, що в сучасній американській системі освіти значною мірою реалізовано ідеї та принципи, розроблені теоретиком і практиком шкільної справи Джоном Дьюї. Саме Дьюї висунув на межі ХХ століття концепцію ліберальної освіти, згідно з якою, сенс навчального процесу полягає в тому, щоб дати дитині можливість виявити свої вроджені таланти, прищепити їй прагнення до пошуку власного життєвого шляху та до самовдосконалення, а не в тому, щоб увіпхати в неї якнайбільше фактичних знань.

Технологічне оснащення американських шкіл заслуговує на особливу увагу. Про те, що 95% із них було оснащено Інтернетом, відрапортував іще Білл Клінтон у промові, приуроченій закінченню свого президентського терміну. Серед новин нинішнього навчального року — той факт, що у п’ятої частини американських шкіл Інтернет став бездротовим, і практично скрізь між учителями та батьками налагоджений регулярний зв’язок із допомогою електронної пошти. У більшості шкіл США через Інтернет доступні не лише розклад занять, календар головних подій та подробиці навчального плану, а й навіть меню шкільного буфету. Чимало американських учителів допомагають учням у виконанні домашніх завдань електронною поштою і використовують у підготовці до уроків презентаційні комп’ютерні програми на кшталт майкрософтівського «Пауер пойнта».

В американській школі існує й чимало проблем — як «технічних» (приміром, брак шкільних помешкань у районах із підвищеним припливом населення, насамперед за рахунок нових іммігрантів), так і «концептуальних» (таких, як наявність особливої шкільної субкультури, що базується на штучних критеріях популярності, до яких належать приваблива зовнішність, спортивність або відповідність шкільній моді, та аж ніяк не, скажімо, досягнення у навчанні). Чимало нарікань викликає і той відомий факт, що американські школярі виявляють не дуже високі результати в тестах на рівень знань, порівняно, приміром, зі школярами з Південно-Східної Азії та деяких країн Європи. Проблеми освіти і напрями її реформування традиційно належать до найгарячіших пунктів передвиборних кампаній кандидатів на державні посади всіх рівнів, включно, звісно, з президентською...