НІЩО ТАК НЕ ЗБЛИЖУЄ ЖУРНАЛІСТСЬКИЙ КОЛЕКТИВ, ЯК СКОРОЧЕННЯ ШТАТІВ

Ще студентом чув історію про те, що в Англії була газета, яка опублікувала статтю: «Половина членів парламенту — шахраї, злодії та пройдисвіти». У країні піднявся неймовірний галас, безперервно засідав уряд, а парламент вимагав закрити газету... Зійшлися на тому, що слід журналістів змусити дати спростування. І вони дали: «Половина членів парламенту — чесні люди».

* * *

З листа до редакції: «Я чистий своїми помислами й не вимагаю гонорару».

* * *

Після третьої зимової сесії нас для проходження практики розподілили по газетах. Виряджаючи нас, професор Германович сказав єхидно: «Навіть страшно подумати, скільки тепер з’явиться в столичних газетах прекрасних інтерв’ю, статей, есе, нарисів, рецензій, репортажів, анотацій, оглядів і фейлетонів! І взагалі, я радий, що ви поповните передові ряди писарів, переписувачів, писунів, писак, писистів, писушек, писяток, писачів, писаторів і писуків! Щасливої дороги!» І ми пішли...

* * *

Муха настирлива, як автор-початківець.

* * *

Преса втягла нас у вир пліток, пересудів і цинічних відвертостей — інтимне життя великих людей вивернуте напоказ... Пам’ятаю, як на Мойці, у музеї Пушкіна, екскурсовод широким жестом запросила відвідувачів до спальні Олександра Сергійовича. Юрба рушила вперед, а літератори з Німеччини, чотири чоловіки, зупинилися біля дверей. «Ні, — сказали вони, — до чужої спальні входити непристойно. Та ще в пальто».

* * *

Вранці після матчу розмовляв із відомим спортивним журналістом і зрозумів, нарешті, відмінність справжнього знавця від профана. Знавець завжди вміє знайти виправдання поганій грі нашої збірної.

* * *

Про нашу професію. Один із найвідоміших і освічених людей ХХ століття Петро Бернгардович Струве приїхав в Ясну Поляну до Толстого зробити велике інтерв’ю з класиком. Говорили три вечори поспіль, а потім (уже після смерті Льва Миколайовича) вийшла величезна, у чотири авторських аркуші публікація Струве про цю зустріч. Ну а Толстой зазначив у себе в щоденнику: «Струве був малоцікавий, багатослівний, і мені довелося весь час мовчати». Чи це не урок нам, журналістам?

* * *

Думаю, газети корисні вже тому, що вони вчать не довіряти газетам.