НІКОЛИ НЕ РОЗМОВЛЯЙТЕ З НЕЗНАЙОМЦЕМ

Коли маля з’являється на світ, разом із ним народжуються любов і страх за його життя. Поки дитина маленька, мами мають відносний спокій, адже крихітка постійно перебуває під наглядом дорослих. Та дитина росте, і недалекий той час, коли вона муситиме сама дбати про свою безпеку. Адже захистити від життя неможливо, так само як і постійно бути поруч. Тому потрібно спробувати зменшити ризик, вчасно розказавши дитині про правила власної безпеки. Коли, в якому віці краще це зробити? Про це ми вирішили поговорити з педагогом, дитячим психологом і викладачем основ безпеки життєдіяльності однієї зі столичних шкіл Лідією Таранниковою.

— Багато мам знають: навіть маля, яке ще не вміє говорити, цілком здатне зрозуміти зміст таких слів, як «упадеш», «вдаришся», «гаряче» і «буде боляче». Досить кілька разів доторкнутися до гарячої каструлі, чашки чи навіть праски (зрозуміло, під контролем дорослих), щоб маля переконалося: якщо мама говорить, то справді існує небезпека. Та й до потенційно небезпечних предметів маля почне ставитися з обережністю.

Хоча, звісно ж, у такому віці піклуватися про безпеку маляти повинні батьки. Статистика свідчить, що чимало травм, у тому числі й несумісних із життям, діти отримували через безтурботність батьків. Залишені в доступному місці ліки (маля має своє уявлення про предмет лише після того, як спробує його «на зуб»), відчинені вікна, каструлі з компотом, який щойно закипів, на підлозі, ножиці, голки та ножі, що лежать на столі, незакриті розетки, дрібні іграшки та предмети на відстані простягненої руки...

Та саме в цьому віці можна починати вчити дитину правил власної безпеки. Поки що, зрозуміло, на власному прикладі: не застромлювати голки в диван чи подушку, тримати гострі предмети небезпечним кінцем донизу тощо. Сучасні діти дуже люблять техніку, і багато хто вже в півторарічному віці вміє вмикати та вимикати електроприлади, у тому числі й прямо в мережу. Нехай вони бачать, як це робить мама, але для себе мають засвоїти — із розетки може вдарити струмом, буде дуже боляче, тому самі діти приладів не вмикають. Причому не слід думати, що маля вас не розуміє.

Мати одного мого учня розповідала, що коли тому було півтора-два роки, його постійно доводилося знімати з вікна, припиняти спроби вмикати в мережу телевізор чи настільну лампу і так далі, але варто було з’явитися на світ сестричці, як дитина ніби подорослішала. Вже в два з половиною роки маля ходило квартирою і серйозно повчало сестру: «У розетки дітям лізти не можна», «без мами діти на вікно не залазять». Точно так само навіть зовсім маленькі діти засвоюють елементарні правила дорожнього руху — переходити дорогу лише на зелене світло світлофора, міцно тримаючи дорослого за руку.

Щойно дитина навчилася говорити, варто подбати, щоб вона запам’ятала своє ім’я та прізвище, а також домашню адресу. Навіть якщо мама, як і раніше, не відпускає її гуляти самостійно. До речі, не зайве аркуш із такими даними постійно класти в кишеню одягу маляти. На моїх очах стався випадок, який цілком міг закінчитися трагедією. Дитина котила візок, а вслід за нею йшов тато. Зненацька молодий чоловік скрикнув і... провалився під землю. Добре, що лише по пояс. Причина зрозуміла — десь підтікала труба, вода підмила грунт, і коли на це місце наступила людина з вагою в 80—85 кг, утворилося провалля. А якби чоловік провалився не на півметра, а на три, та ще й одержав тяжку травму? Що було б із малюком, який ще не вмів говорити й не орієнтувався у дворі?

Одне слово, перше, що має задля своєї ж безпеки засвоїти дитина, — це власне ім’я, прізвище, домашня адреса, а також телефони — домашній і робочий батьків. Якщо маля не лякливе, то десь років із трьох його можна залишати самого вдома, коли мамі, приміром, треба «вискочити» до магазину. Для цього воно повинне запам’ятати, що нікому не можна відчиняти двері й навіть підходити до них, якщо хтось дзвонить. Точно так само маля має твердо засвоїти такі правила поведінки вдома: ніколи не ставати на підвіконня; не лагодити й не «вивчати» розетку; не бігати по квартирі з гострими предметами; а також не брати самому ліки з аптечки.

Коли дитина підросте і ви дозволите їй самостійно виходити з квартири, до них додасться ще одне — перш ніж вийти з квартири, слід подивитися у вічко і переконатися, що на сходовому майданчику нікого немає. Ці правила я рекомендую написати на аркуші паперу й повісити на стіні, а щоб краще засвоювалися, можна разом із малюком їх проілюструвати. Звичайно, домогтися чіткого виконання цих правил складно. Особливо якщо той, хто дзвонить у двері, спокушає маля жуйкою чи каже, що його послала мама. Тому краще не просто заборонити, а спробувати впливати на бажання маляти бути хорошим. Сказати, приміром, так: «Усі слухняні маленькі діти, коли вони самі вдома, ніколи не відчиняють дверей». Це повинно подіяти також, як і прохання, скажімо, лягти спати: «Зараз усі маленькі діти лягають у ліжечка». Об’єднання на вербальному рівні з іншими дітьми («Хороші хлопчики не пускають у дім чужих людей, не лізуть без дозволу в аптечку, не вмикають самі відеомагнітофон і т.п.») допоможе уникнути небажаних наслідків і перетворити незнайому ситуацію на зрозумілу та приємну — на здійснення хорошої справи.

Крім правил поведінки, не зайве прикріпити на стіні номери телефонів екстрених служб (для зовсім маленьких — знову-таки в малюнках): міліції, «швидкої допомоги», пожежної охорони.

Якщо у вас тихий, безпечний двір, що добре проглядається з вікна, то вже років у п’ять дитина може гуляти самостійно. Для цього вона також має засвоїти певні правила. Найголовніше з них — ніколи не розмовляти з незнайомими людьми. Причому слід пояснити, що сторонній — це той, кого вона не знає, навіть якщо він каже, що знає тебе. Тим паче нікуди не варто ходити зі сторонніми, особливо якщо ті пропонують подарувати цукерку чи іграшку. Маля мусить зрозуміти, що такі подарунки — лише хитрощі, щоб заманити його в пастку. Воно не повинне сідати в чужу машину, навіть якщо усміхнений дядько просить лише потримати за кермо або натиснути на педаль. Якщо ж сторонній виявляє наполегливість і намагається доторкнутися до дитини, то та має відразу ж починати кричати («Я вас не знаю!», «Не чіпайте мене!»), зчинивши якнайбільше галасу.

Далі маля має запам’ятати й ніколи не приносити додому незнайомих предметів — вони можуть бути небезпечні; побачивши собаку, не намагатися гратися з ним, а спокійно пройти мимо; не розпалювати багаття; не ходити в підвали та підземелля, де можуть ховатися бандити; не наступати на каналізаційні люки — можна провалитися; не вилазити на дерева, пожежні сходи та дах; якщо хоче піти погуляти в сусідній двір, то повинне сказати про це мамі або будь-кому іншому з дорослих (бабусі, татові), які у цей момент перебувають удома; не сідати в ліфт із незнайомими людьми — краще пройтися пішки сходами або почекати. Крім того, дитина не повинна виносити у двір дорогі речі й розповідати, які ще цінні речі є вдома, навіть якщо дуже хочеться похвалитися.

Бажано всі пункти правил підтверджувати дитині наочними прикладами чи різними повчальними історіями на кшталт: «Один хлопчик вирішив залізти на пожежні сходи...» Одне слово, щойно дитина підходить до чергового етапу освоєння нового простору, вона повинна засвоїти правила безпечної поведінки в цьому просторі.

Школяр уже цілком готовий до освоєння правил поведінки на вулиці, хоча, на мій погляд, першокласника, особливо якщо школа не близько, краще водити в школу й забирати з неї дорослим. Та якщо такої можливості немає, то насамперед слід переконатися, що дитина добре знає маршрут, номер школи, клас, а також уміє попросити допомоги у дорослих. Не зайве прорепетирувати це вдома. Діти нерідко дуже сором’язливі й бояться звернутися до дорослого. Крім того, дитина повинна знати, до кого саме можна звертатися по допомогу — до чоловіків у формі (військових, міліціонерів), мам із візками, продавщиць із лотків.

Юний пішохід має знати правила дорожнього руху: на яке світло переходити дорогу; куди подивитися спочатку, а куди — дійшовши до середини дороги; знати призначення підземних і наземних переходів; йти з правого боку тротуару, подалі від проїжджої частини. Крім того, дитина мусить пам’ятати, що не варто скорочувати шлях, вирушаючи через будівництво, великий пустир, гай та інші глухі місця.

Якщо добратися до школи можна тільки з допомогою транспорту, то дитину потрібно навчити правил поведінки в транспорті. Не зайве спочатку написати їй на аркушику можливі варіанти маршруту. При цьому краще не просто забороняти дитині робити те й те, а пояснювати чому. Приміром, заступати за обмежувальну лінію на платформі метро не слід тому, що можна вдаритися об дзеркало на кабіні водія, або ж притулятися до дверей у вагоні не потрібно тому, бо вони можуть раптово відчинитися.

У підлітковому віці настає час розповісти синові чи доньці про сексуальні стосунки та правила особистої безпеки. Також не зайве в цьому віці засвоїти й правила поведінки при загрозі насильства. Стосується це не лише дівчаток, а й хлопчиків. Найголовніше правило таке: ніколи не розмовляйте з незнайомцем. Деякі «специ» примудряються буквально за кілька хвилин «заговорити» жертву до такого стану, що вона піде за ними куди завгодно. Особливо це стосується нестійкої психіки підлітка. Краще відразу сказати: «Вибачте, я поспішаю». Також не варто реагувати на прохання «передати ліки хворій бабусі з 21-ї квартири» або віддати записку «коханій дівчині з того он будинку». Все це цілком може бути хитрощами — про такі випадки йшлося в передачі «Кримінальна Росія».

Природно, не варто повертатися додому, коли вже темно, та якщо таке сталося і на вулиці нікого немає, крім підозрілої особи, то спочатку слід спробувати втекти. Якщо людина продовжує переслідування, то потрібно спробувати наробити галасу: розбити, приміром, вітрину магазина чи скло в машині — спрацює сигналізація і з’явиться чи власник машини, чи міліція. Просто кричати й кликати на допомогу недоречно, це може ще більше розлютити злочинця. Взагалі ж, у більшості небезпечних ситуацій рятує парадоксальна поведінка, не типова для жертви.

Та насильство може скоїти не тільки незнайома людина, і це добре мають засвоїти дівчата-підлітки, які часто провокують своїх однокласників занадто вільною поведінкою. Мама має пояснити, що не варто робити «аванси», на вечірках зі спиртним корчити з себе «бувалу жінку», намагатися не усамітнюватися з людиною, яка поводиться розв’язно.

Та найголовніше, що б мені хотілося сказати, — дитина повинна знати, що з кожного, навіть найбезвихіднішого становища існує, як мінімум, один вихід. Щоб знайти його, потрібно не лякатися, а згадати, що з цього приводу говорила мама, і діяти холоднокровно.