НІЧИЯ НА КОРИСТЬ СУПЕРНИКІВ

Дебют київського «Динамо» у Кубку європейських чемпіонів відбувся далекого 1967 року під керівництвом видатного тренера Віктора Маслова. Тієї ж осені було розгромлено тодішнього володаря почесного континентального трофея — шотландський «Селтік». Футболісти з берегів Дніпра немов із місця в кар’єр увірвалися в європейську еліту, примусивши рахуватися із собою найіменитіших суперників. У послужному списку біло-блакитних значиться чимало перемог над найсильнішими клубами Англії, Іспанії, Франції, Німеччини. Але жодного разу киянам не вдавалося вийти переможцями в двораундовій серії з італійцями. Більше того, в активі киян немає жодної перемоги в офіційних поєдинках над представниками серії «А».

Настільки сумна традиція могла бути зламана динамівцями минулої середи в поєдинку шостого туру групового турніру Ліги чемпіонів із міланським «Інтером». Виграш піднімав їм шлагбаум для виходу з групи. Тоді, незалежно від результату, зафіксованого на лондонському «Хайберрі» у матчі «Арсенал»—«Локомотив», підопічні Олексія Михайличенка зі стовідсотковою гарантією потрапляли б у число 16 найсильніших клубів Європи. На жаль, для 85 тисяч глядачів, які прийшли холодного грудневого вечора на НСК «Олімпійський» для підтримки своїх улюбленців, дива не сталося: малоприємна для біло-блакитних традиція не була порушена — нічия.

Мабуть, не випадково знавці футбольного життя вважають італійський чемпіонат найсильнішим на планеті. Не лише в елітних, а й командах-середнячках зібрані найвправніші у світі майстри шкіряного м’яча. Високий професійний рейтинг заслужили і працівники тренерського цеху: Еленіо Ерерра, Енцо Беарзот, Марчелло Ліппі, Фабіо Капелло, Джованні Траппатоні, Альберто Дзаккероні домагалися на міжнародній арені гучних перемог. Симбіоз тренерської думки і зоряного складу виконавців — ось що необхідно було подолати киянам у поєдинку з міланським «Інтером».

Нинішній сезон склався невдало для синьо-чорних. Команду, що називається, лихоманить. Непереконливо виступає славетний клуб як у внутрішньому чемпіонаті, так і на міжнародній арені. Чого варта недавня поразка на рідному «Сан Сіро» від лондонського «Арсеналу» — 1:5? Італійська преса з властивою їй схильністю до метафор охрестила його не інакше, як нокаут. Але потім була перемога над «Ювентусом», а Дзаккероні, котрий змінив на тренерському містку аргентинця Купера, запевнив власників клубу й уболівальників у тому, що відродження «Інтера» не за горами.

Відверто кажучи, «Інтер», який постав на полі «Олімпійського», не переконав мене в тому, що найближчим часом він зможе суперничати з «Юве» чи «Міланом». Однак загального рівня гри, тактичної організації та виконавчої майстерності цілком вистачило гостям, щоб не поступитися киянам. Ті, у свою чергу, вийшли на поле в рішучому настрої здобути перемогу. Проте одних лише морально-вольових якостей виявилося мало для подолання в повному розумінні слова професійного суперника.

Напередодні зустрічі наставник динамівців Олексій Михайличенко запевняв журналістів, що підготував для «Інтера» сюрприз. У чому, власне, він полягав, для багатьох так і залишилося незрозумілим. Можливо, в тому, що ніякої загрози, окрім нагнітання напруги на лівому фланзі за участі Белькевича, помічено не було. Конструктивна гра не вдавалася доти, доки на полі у складі господарів не з’явилися Чернат і Гусєв. З їхнім виходом бойовитість динамівської атаки проглядалася вже по всьому її фронту, наслідком чого став цілий ряд гольових моментів біля воріт Тольдо. На жаль, на той час італійцям вдалося відкрити рахунок. Тож у динамівців залишалася пара десятків хвилин, щоб вирвати перемогу. Однак вдалося лише звести матч до нічиєї — 1:1. На зимовий антракт команда йде не в найкращому гуморі. На мою думку, нинішнє «Динамо» виглядає розбалансованим і потребує грунтовного «капремонту», якщо, звісно, перед ним стоїть завдання гідно захищати свої кольори на міжнародній арені.

Лондонський «Арсенал», перегравши московський «Локомотив» — 2:0, забезпечив собі і супернику місце в наступній фазі Ліги чемпіонів.