Несамовите виття Москви

- Холмсе, ви чули це несамовите виття? Це собака Баскервілів?

- Не хвилюйтеся, Ватсоне, це кореспондент Russia Today.

Боротьба ЄС з російськими інформаційними впливами передбачувано перейшла в таку саму фазу, що й злощасний "мінський процес".

Почастішання випадків висловлювання глибокої стурбованості тими чи іншими фактами брехні й наклепу іноді боляче зачіпають конкретних "собак баскервілів", і тоді ми чуємо з-за поребрика несамовите виття. Але загалом ці висловлювання зовсім не впливають ні на статус-кво їхніх натхненників, ні на інформаційні атаки.

Зрозуміло, усі воліють говорити про перемоги, а не про поразки. Та правильно зроблені висновки з поразок можуть привести до системних змін на краще. Наприклад, операція з порятунку 53 заручників з посольства США в Тегерані у квітні 1980 року закінчилася цілковитим провалом. Про неї не особливо поширюються. Але в підсумку загін "Дельта", для якого це було першим завданням, став зразковим підрозділом, усесвітньою "іконою" Сил спецоперацій.

Точно так само Brexit став жахливим провалом інформаційної політики Євросоюзу, який, будучи осліпленим власним марнославством, впав жертвою ефективного удару нахабних і безпринципних спецназівців інформаційної війни.

Я коротко пробіжуся основними больовими точками, які спричинили спазматичне відокремлення Великої Британії від Євросоюзу, тому що вони продовжують працювати й на загальноєвропейському театрі воєнних дій, у якому Україна - лінія фронту.

У період із січня 2015-го по вересень 2016-го у британській пресі з'явилося понад 150 статей, спрямованих на розкол ЄС. Словами, які найчастіше в них зустрічаються, були (аналізу Андреаса Масолфа було піддано понад 134 тис. термінів) - "війна", "відхід", "катастрофа", "гра", "тіло/серце Європи".

Було визначено сім т.зв. фігуративних сценаріїв, за якими проводилися атаки.

У Європи є серце, це серце - Британія, воно хворе, оскільки весь організм ослаблює його ще більше.

Brexit - це як розлучення, звичайна сімейна справа, що тут такого, шлюб виявився невдалим, розійдемося і залишимося друзями.

У політичній будівлі Європи продірявився і ось-ось остаточно зруйнується/поїде дах.

Євросоюз - це втілення мрії Гітлера, Європу в підсумку захопили і поневолили німці-нацисти.

Цитувалися фрази Кемерона (прем'єра), які виставляли прибічників Brexit зухвалими гравцями.

Переінакшувався слоган "разом ми - сила", у тому розумінні, що британці і європейці виявилися побратимами по дурості, comrades-in-rams.

Малювалися картини вже зовсім близької дуже небезпечної подорожі, в яку Британія вирушила разом із ЄС.

Тут ефективно використовувалися як ностальгійні мрії Великої Британії - колишньої великої колоніальної імперії, зухвалої морської держави, прародительки сучасної європейської демократії, історичного конкурента Німеччини, так і історичні страхи націй, що її населяють. На цьому тлі відверта брехня про те, що Велика Британія щотижня платить Євросоюзу 350 млн фунтів стерлінгів, уже була просто вишенькою на торті. Це спрацювало так само, як "Годі Донбасу годувати Україну!"

Тобто, коли ми дивуємося явній нісенітниці і вважаємо кінченими ідіотами всіх, хто на неї повівся, незайве пам'ятати, що на такий кремлівський розводняк попалася й дуже поважна країна, яка має, до речі, одну з найкращих розвідок у світі.

Це означає лише те, що за минуле десятиліття ми (як і вони) зарозуміло, не надаючи значення, пропустили повз вуха низку менш гучних, але чітко послідовних сигналів. Помітили тільки фінальний акорд, коли було вже запізно.

Ця послідовність складається з трьох фаз.

Першу можна назвати всіма найгарнішими словами, якими зазвичай пояснюють переваги демократії. Її завдання - зрівняти шанси якоїсь цілком скотинячої, деструктивної ідеї та всіх інших, які існують у смисловому просторі суспільства. Для цього починають говорити про безумовне право кожного на висловлення своєї думки, про неухильну підтримку всього нового, про пріоритетність опозиційних ідей. І, зрозуміло, - про ненав'язування нікому єдино правильної позиції. Ви можете мати скільки завгодно поглядів на одне й те саме явище або не мати його взагалі - це ваше священне право.

Тобто наявні в кожному суспільстві звичайні ліберальні підходи беруться в якомусь відсотковому співвідношенні до інших поглядів на суспільство, і за них починають боротися з усіма іншими з немислимою для лібералів тоталітарною люттю. Ліберали спочатку припухають від несподіваної появи таких впливових союзників, а потім прилаштовуються у хвіст колони попутниками - адже ідеї всі слушні. В українській бета-версії слід додати опцію "ліберала іноземного" або російського, "на оное наречие переведенного". На закордон у нас освічені маси усе ще ведуться.

Друга фаза - ультрареволюційна. За стилістикою вона завжди лівацька, навіть не марксистська (там хоч якісь книжки присутні), а тупо більшовицька. Хоча за формою може бути декорована у праву ідеологію. Чому декорована? Праві з огидою ставляться до своїх опонентів, з якими розмова коротка. Після з'ясування позицій - або дружба, або завдавання травм. Тому в правих усе чисто конкретно - або перемагають, або сідають у в'язницю.

Ліві, навпаки, обожнюють усілякі полеміки та дискусії, з подальшим викриттям антинародної сутності ім'ярека й тяганням його за інформаційний зашийок так, щоб тільки клапті заголовків летіли. Антинародні сутності іноді навіть доплачують за рекламу. Це може тривати нескінченно довго, що й потрібно.

У цій другій, ультрареволюційній фазі колишній ліберал, який добровільно оселив у себе в голові шизофренічну поліваріантність і вже трішки засумував від надміру плюралізму, бачить промінь світла, дороговказну зірку, просто кажучи, - щось яскраве. Це чистий гештальт-прийом. Створюється тло, потенційно спроможне прийняти й відтінити будь-яку фігуру, яка нібито з нього самого виростає.

Якщо перша фаза розширює гладеньку мускулатуру кругозору, то друга, навпаки, різко його звужує, щоб заклинило на одній, вчасно впровадженій надцінній ідеї. Клієнт починає почуватися залученим у коло справді серйозних і відповідальних людей. І з хвоста колони, де нудні ліберали, переміщається ближче до її голови, де рух жвавіший. Але він усе ще не бачить головного транспаранта, на якому гарно написано "№5". Ну це й логічно, транспаранти ж несуть не задом наперед. Кому потрібно, той бачить.

У людини формується нова параноїдальна смислова платформа, яка по всіх параметрах прогресивніша за попередню і поєднує справжніх борців за світле майбутнє. Корисний дурень перетворюється на активного прихильника.

Третя фаза, власне, і є та, з якої ми розпочали розмову про безпорадність протидії обуренням. Це весь горезвісний "ядерний попіл" та інші міазми Кремля і його колаборантів. Але його підхоплюють, щоб мати конкурентну перевагу у своєму новому співтоваристві, де змагання в божевіллі працює як звичайний стартап. А ми ніяк не можемо зрозуміти, як у це можна вірити й цитувати не тільки без відрази, а навіть із захопленням неофіта.

Критикувати відверту брехню й маячню потрібно завжди й скрізь, хоча б для того, щоб твоє мовчання не зарахували як згоду. Але на цьому ефективність подібної протидії й закінчується. Тому що марення розраховане на тих, хто пройшов перші дві фази смислових трансформацій і потребує вже екстриму. Розмірковуючи клінічно, цих людей поводили по шкалі Кречмера "шизо-цикло". У здорових людей радикали шизотимії або циклотимії в зародковому стані й збалансовані. Автор виводив такого роду схильність з особливостей тіла, але він жив у середині минулого століття, коли й не передбачалося, що інформаційний складник особистості формуватиме біохімічні процеси значно сильніше, ніж уроджена тілесність. Проте його основна ідея в різних варіантах залишилася цілком прийнятною і практично підтвердженою. Модифікація поведінки й темпераменту цілком можлива при зміні базових компонентів.

В актуальних ворожих трендах сьогодні помітні три основні міфи, які поширюються прокремлівською дезінформацією про ЄС (дослідження Центру ім. Вільфріда Мартенса):

- ЄС - агресивний та інтервенціоністський. Він веде "інформаційну війну" проти Росії і планує захопити російські ресурси. ЄС змушує свої держави-члени ухвалювати русофобську політику і планує використати країни Східного партнерства для переселення біженців або як звалище радіоактивних відходів;

- ЄС практично розпався, бо він неспроможний протистояти викликам, що пов'язані з міграційною кризою. У Європі ґвалтують неповнолітніх, а ґвалтівників навіть не карають. Толерантність до біженців спричинила терористичні акти. Фашизм і нацизм перебувають на підйомі;

- ЄС - декадентський. Увесь Захід нехтує моральні принципи, тоді як тільки Росія захищає традиційні цінності. Європа також намагається легалізувати педофілію. Демократичні цінності, свобода слова, гендерна рівність - усе це зображується як нападки на християнство, а також спроба Заходу заперечувати існування російської цивілізації.

Образи країн, які реально існують, замінюються (починаючи з України) їхніми жахливими клонами. На цей час зі всієї Східної та Центральної Європи найбільш масована інформаційна атака відбувається проти Німеччини. Там немає свободи слова, прибуття біженців планувалося США з наміром змінити німецький менталітет і перетворити німців на космополітів. Мета внеску Німеччини у присутність НАТО в країнах Балтії - напасти на Ленінград (так, саме "Ленінград"). Канцлер Меркель має комплекси східнонімецької жінки; вона і її партія прагнуть окупувати Україну й утягують свою країну в конфлікт із Росією; уряд Німеччини підтримує неонацизм в Україні, допомагаючи їй у розробці ядерної зброї. Це при тому, що окупаційний режим, запроваджений країнами-переможницями в Німеччині після Другої світової війни, поки що не скасований, з 1945 року Німеччина є переможеною державою без суверенітету. І взагалі німці наприкінці XVII ст. підмінили російського царя Петра на іншу людину.

Така ось Німеччина, а ви не знали? Тоді запоребрик поспішає до вас. І це тільки телепередачі, і тільки ось зараз. Текстовий обсяг астрономічний. Щоб ви розуміли - щодо рейсу МН17 2014 р. тільки російською мовою було випущено понад 58 млн статей середнім обсягом 3 тис. знаків (дослідження Semantic Visions).

Актуалізуються два "демони" сучасної світової політики. Уже не вперше - це Сорос і Ротшильд. Як і в ситуації з Німеччиною, до реальних діячів ці меми не мають стосунку. Сорос звинувачується у пропаганді сексуальних збочень; у тому, що він "реальний законодавець" в Україні; у втручанні в демократичні вибори в Грузії; у фінансуванні антигрузинських організацій, перевороту в Грузії та підготовці перевороту в Чехії; у сіонізмі та вихованні солдатів Нового світового порядку. Це коротко, бо в усьому поганому в США теж винен він.

Ротшильд теж витівник: світова змова сімейства Ротшильдів за контроль над світом, знищення Росії, фінансування Ходорковського, обрання Макрона. Ну й по дрібницях іще - ось-ось купить ПриватБанк і решту України. Незрозуміло тільки, як Ротшильд ділитиметься світовим пануванням із Соросом, який і так уже править Європою, з погляду Кремля.

І що із цим робити?

Словосполучення "гібридна війна" останнім часом часто використовується для того, щоб із багатозначним виглядом заявити, що на цілком чіткі дії противника неможлива цілком так само чітка відповідь. Пояснення ж цього такі: розвинена демократія формувала правила соціальної комунікації в епоху холодної війни та залізної завіси. Тобто передбачалося, що негідники й психопати відсиджуватимуться в імперії зла, допоки не вимруть або не мутують у щось більш прийнятне, а хороші люди звідти будуть потихеньку втікати й адаптуватися. Стіна впала, здичавілі побігли в Європу зі своєю печерною дезінформацією, а правила залишилися колишніми, хорошими і для всіх однаковими.

Точніший термін "проксі-війна", в якій одна або обидві формально воюючі сторони не є суб'єктними у виборі стратегії своїх військових операцій. Ми багато говоримо про "маріонеток Кремля", але соромливо замовчуємо про те, хто саме і як зв'язав нам руки "мінськими угодами". Та ті ж, хто гарантував усе в Будапештському меморандумі, хто роззброював нас у 1990-х. Я пам'ятаю, як Буш-старший біля Червоного корпусу Київського університету казав, що незалежність України - це неправильно. Та й ви пам'ятаєте.

Тому рішення про заборону "ВКонтакте" та "Одноклассников", разом з іншими фігурантами довгого санкційного списку, переконаний, було сприйняте багатьма західними політиками з легкою заздрістю. Вони так не можуть собі дозволити. Через дуже відкрите демократичне законодавство, у якому будь-який ольгинський клоп чи сурковський комар нині почуваються досить комфортно. А наше недосконале виявилося тим самим фатальним капцем для прихлопування кровосісів. Можливо, це робилося саме для створення загальноєвропейського прецеденту - незабаром довідаємося.

Ну й у нас над руїнами російського цифрового "онижебратства" радісні феєрверки й скорботні дими здійнялися ще ті - навіть заборону колорадської стрічечки на хвильку затьмарили. Можемо, можемо красиво забороняти, якщо захочемо! Руки роботу пам'ятають, Степане Андрійовичу!

І все це під несамовите виття Москви. По-перше, це красиво...