НЕРІВНИЙ ШЛЮБ, АБО ХТО В ДОМІ ХАЗЯЇН?

«Не пара вона йому!» — обговорювали родичі та друзі весілля Андрія, сина одного з заступників міністра ще радянської України, і Оксани, дочки простих інженерів. Спочатку молодій дружині справді було несолодко. Хоча молоді й оселилися в окремій квартирі на Печерську, свекруха бувала там регулярно й мучила Оксану постійними порадами-наставляннями. Чоловік, хоча й дуже любив її, у душі був класичний «домостроєць» і кожного разу несвідомо давав зрозуміти, хто в домі справжній хазяїн.

Та часи змінилися. На початку перебудови свекра з почестями відправили на пенсію, трохи пізніше лопнула фірма, в якій працював Андрій, і сім’я опинилася на межі катастрофи. Чоловік, який звик бути головним годувальником у сім’ї, виявився не при справах і впав у глибоку депресію, що супроводжувалася ще більшими причіпками й підозрами на адресу дружини. Якби не маленька дочка, то Оксана пішла б до батьків, однак Іринка дуже любила свого тата й не хотіла жити в бабусі без нього. Вихід знайшли зовсім несподівано.

Ще в період свого вимушеного самітництва Оксана захопилася живописом. У дитинстві вона ходила до художньої школи і в неї дуже непогано виходили пейзажі та натюрморти. Коли їсти в домі було нічого, Оксана зняла зі стіни картину, де надто гарно був намальований сосновий бір, і попрямувала на Андріївський узвіз. Їй поталанило: картину купили, причому за пристойні гроші. Відтоді живопис став основним джерелом існування родини. А оговтавшись, до нього став причетний і Андрій — як продавець і продюсер. Змінилися і стосунки в сім’ї: із вічної «безпосажниці» і домогосподарки Оксана перетворилася на рівноправного партнера, а з побутовими проблемами тепер з успіхом справляється техніка й обслуга.

Тим часом, далеко не завжди нерівність між подружжям пов’язана з віком чи фінансами. Нерівним виявиться шлюб і тоді, якщо одна людина щиро любить, а інша лише дозволяє себе любити; якщо він укладений із представником національних меншин. В останньому випадку бувають усякі несподіванки, особливо якщо один із подружжя приховує своє справжнє походження і воно з’ясовується вже після весілля, а для іншого це питання принципове. Нерівність може бути закладена в самих поглядах суспільства на шлюб, сім’ю і становище в ній жінки.

Справді, майже кожний укладений за радянських часів шлюб був нерівним, в основному через нерівне становище в ньому жінки. Адже тривалий час у суспільстві панувала думка, що самотня жінка — істота неповноцінна. Причому не лише в нашому, навіть західний дипломатичний протокол передбачав дискримінацію жінок за їх родинним станом. Бути самотньою вважалося непристойним, через це молоденькі дівчата всіма силами прагнули вийти заміж, а потім, навіть якщо чоловік не виправдав сподівань, зберегти сім’ю. Погіршувалося це становище катастрофічною нестачею чоловіків — переважно через постійні війни та політичні репресії. Після війни кожний представник чоловічої статі був нарозхват, так і «розбалували» їх жінки.

Моя сусідка Галина Сергіївна виходила заміж повоєнного 46-го року. «Тоді, здавалося, у самому повітрі носилося — «заміж, заміж», — розповідала вона. — Моя найкраща подруга Ліля щойно розписалася зі своїм Миколою і постійно зачіпала мене».

Чоловік Галини Сергіївни, колишній фронтовик, а опісля її однокурсник, був веселим і товариським із друзями, люблячим і турботливим із нареченою. Проте наступного ж після весілля дня він поставив молоду до ночов — прати білизну, яка зібралася за кілька тижнів. І хоча вчилися і працювали вони однаково, Анатолій Валентинович і тоді, у молодості, і вже на пенсії був свято переконаний, що прання, прибирання, готування і купівля продуктів — виключно жіноче заняття, і ніколи від своєї переконаності не відступав. Аж до того, що коли дружина була вдома, він навіть чай собі налити «не міг» сам.

Чи може нерівний шлюб бути щасливим? Про це ми вирішили поговорити із сімейним психологом Світланою Котургою.

— Усе залежить від того, як людина бачить свою роль у сім’ї. Шлюб буде нерівним, якщо один із подружжя визнає свою ущербність стосовно іншого чи перевагу над ним. Якщо ж становище «хазяїн»—«прислуга» чи «батько»—«дочка» влаштовує обох, то сім’я цілком може вважати себе щасливою. Саме потреба в однієї зі сторін опікуватися, а в іншої перебувати під «крильцем» є однією з підстав для вікових і соціальних шлюбів. Та щасливим такий шлюб може бути лише доти, поки обидві сторони зберігають статус-кво. Щойно одного з подружжя почне обтяжувати становище «дочки» чи «батька», розпочнеться новий виток розвитку його особистості, неминуче виникнуть конфлікти й зникне гармонія. Для збереження гармонії стосунків один із подружжя теж повинен піднятися на одну сходинку вгору у своєму духовному розвитку: гармонійний шлюб побудований на партнерських стосунках і постійному особистому зростанні обох — чоловіка та дружини.

Якщо ж у такій родині жінка не прагне до фінансової незалежності чи рівного з чоловіком соціального становища, то їй, щоб не втратити себе як особистість і бути рівноправним партнером, краще знайти будь-яку справу до душі: зайнятися, приміром, творчістю чи будь-якою іншою сферою діяльності, де вона зможе вдосконалюватися і духовно зростати.

Біда в тому, що страх перед майбутнім, який дуже сильний у нашому суспільстві, змушує зберігати такі стосунки, які несвідомо провокують протилежну сторону на покровительське ставлення.

Відомий західний психолог Карл Віттакер у книжці «Танці із сім’єю» дав, на мій погляд, дуже точне визначення гармонійної сім’ї — це взаємодія двох самодостатніх людей. Надзавдання шлюбу — розвиток особистості кожного із подружжя. На цьому шляху дуже важливе самоусвідомлення своєї ролі в сім’ї і самовизначення. Гармонійна родина — це ще й дві особистості, які постійно розвиваються. Тому якщо чоловік розраховує знайти жінку, яка ідеально підходить до його звичок, — це теж шлюб із розрахунку.

— Якщо шлюб в узвичаєному розумінні нерівний, то конфлікти неминучі. Як виходити з них із найменшими втратами?

— Якщо виник конфлікт, то дуже важливо дати можливість партнеру усвідомити свої почуття. Приміром, чоловік приходить додому й відразу починає псувати настрій всім домашнім: речі лежать не на місці, діти займаються не уроками, а дивляться телевізор, дружина ж взагалі нічого не робить, хоча сидить вдома й могла б більше ворушитися. Не варто заряджатися емоціями партнера, впадати в агресію чи просто відмовчуватися. У той самий час стримувати емоції також небезпечно, як і давати їм повну волю. Це може викликати психосоматичні захворювання.

Спробуйте поговорити з тираном на мові почуттів. Скажімо, запитати: «Ти сердишся?» Швидше за все, він відповість приблизно таке: «Так, серджуся, оскільки працюю, як віл, а вдома жодного відпочинку!» Варіант відповіді: «Я розумію, що тобі зараз доводиться нелегко й ти дуже втомлюєшся. Хочеш, я постелю і ти після вечері відразу ляжеш спати чи відпочинеш біля телевізора?» Головне — ніяких докорів і претензій. Все це можна висловити в м’якій неконфліктній формі тоді, коли людина трохи заспокоїться й прийде до тями.

Потрібно постаратися дати чоловіку усвідомити, чого він у такий спосіб домагається, що насправді стоїть за його докорами: він хоче виплеснути емоції, принизити жінку, самоутвердитися хоча б удома (приміром, отримав прочуханку від начальника), показати погані риси характеру. При цьому потрібно дати чітко зрозуміти, що вас таке ставлення категорично не влаштовує — знову-таки не у вигляді претензій, образ чи констатації фактів, а через свої почуття та емоції, які ви переживаєте, дивлячись на таку поведінку коханого. Якщо чоловік усвідомив, що його поведінка заважає стосункам, то він поступово почне змінювати й сам характер стосунків. Та перед тим, як почати розкручувати клубок почуттів і емоцій, потрібно спробувати самій зрозуміти, що за цим стоїть: можливо, він хоче скривдити, тому що вчора вночі у вас «боліла голова» і ви хотіли «лише» спати? Якщо, усвідомивши, що така манера поведінки веде до погіршення стосунків, людина не змінюється, то це теж діагностично.

— Як бути, якщо у вигіднішому становищі перебуває жінка?

— У будь-якому випадку слід зрозуміти, що чоловік і дружина — не конкуренти. Не варто самоутверджуватися, змагаючись за першість у зростанні кар’єри або сумі принесених у сімейний бюджет грошей. Навіть якщо чоловік у даний момент не в змозі знайти роботу, не варто вважати його невдахою. У спілкуванні бажано уникати будь-яких оцінок через приводи й без них. Гарний чи поганий, розумний чи дурний, кваліфікований чи дилетант, щасливий чи ні — подібні глибокодумні судження краще тримати при собі. Не варто порівнювати чоловіка з будь-ким із щасливіших знайомих або ж із самою собою — це лише підсилить у чоловіка непевність у собі. Важливо підтримати коханого в складний для нього період життя і вірити в благополучне закінчення.

— Чи не простіше розлучитися? Навіщо витрачати стільки душевних сил на те, щоб людина переглянула деякі свої погляди на сімейні стосунки?

— Перед тим, як йти на радикальні заходи, уявіть, що цієї людини поруч немає. Якщо така перспектива вас лякає, то родину необхідно зберігати. Та в будь-якому випадку потрібно врахувати таке: немає жодної гарантії, що новий шлюб виявиться кращим. Якщо людина не змінюється, то вона приречена постійно знаходити собі партнерів із приблизно однаковими недоліками. При цьому в усіх шлюбах є кохання, якийсь дух єдності, принаймні спочатку люди зустрічаються тому, що прагнуть бути разом.