Небажані діти: наслідки

У Польщі все ж вирішили запровадити майже повну заборону абортів. Незважаючи на те, що протести проти відповідного рішення Конституційного суду країни не вщухали три місяці поспіль, 27 січня постанова була опублікована і набрала чинності.

До цього аборти в Польщі дозволялися у випадку загрози здоров'ю матері, в разі важких вад розвитку плоду та вагітності внаслідок зґвалтування. Натомість тепер переривання вагітності буде заборонено в тому числі й в разі серйозних вад розвитку ненародженої дитини. Конституційний трибунал мотивував своє рішення тим, що вже з моменту зачаття ембріон є людиною та громадянином. Таким чином переривання вагітності порушує конституційне право на захист життя.

Час від часу дискусії про заборону абортів спливають і в нашій країні. Однак, що відбувається з небажаними дітьми?

За інформацією Уповноваженого президента України з прав дитини Миколи Кулеби, понад 90 тисяч дітей, які мають біологічних батьків, проживають в інтернатних установах України. Цих дітей називають соціальними сиротами, і причини відмови від них різні — бідність, асоціальна поведінка біологічних батьків, тяжкі вроджені вади розвитку. Але в окремих випадках батьки віддають дитину до інтернату просто тому, що вона була небажаною.

Вікторія Федотова, керівниця ГО «Мартін-клуб», організації, яка допомагає дітям і жінкам у кризові періоди, надаючи соціальні та правозахисні послуги, підтверджує: жінки віддають новонароджених до дитячих будинків здебільшого через матеріальні проблеми. Але бувають і винятки.

«Я пам’ятаю одну жінку із заможної родини, яка відмовилася від своєї абсолютно здорової дитини, тому що вона її «нагуляла». Жінці було близько сорока років, її батько був відомим у місті гінекологом, родина жила в достатку. Але вона побоялася суспільної думки. Ми вмовляли цю жінку як могли, наводили жахливі приклади того, що може чекати на дитину в інтернаті. Нам не вдалося її переконати. Дитина потрапила до дитячого будинку, і як склалася її доля далі, нам невідомо. Якщо мати не бачить свою дитину перші чотири дні після її народження, не годує немовля грудьми, в неї не формується материнський інстинкт. Тому тема небажаної вагітності дуже важка», — розповідає Вікторія Федотова.

Що відбувається з жінкою, котрій держава диктує, як розпоряджатися своїм тілом, чи котру примушує народжувати дитину від ґвалтівника? Якими можуть бути наслідки для психіки жінки й народженої дитини, якщо її спонукають виношувати й народжувати небажану дитину? На ці запитання відповідає психотерапевтка Центру психічного здоров’я і травматерапії «Форпост HELP» Олеся Ольховик.

Олеся Ольховик

Форпост Медіа

— У нормі, в процесі виховання та дорослішання дитина знає, що її тіло — тільки її. Що він/вона має право в дитинстві не обіймати/цілувати того, кого не бажає, незалежно від міри спорідненості. Знає, що до тіла можуть доторкнутися тільки з його/її дозволу. Якщо через проблеми зі здоров'ям необхідні інвазивні дослідження, дитині все докладно пояснюють, попереджають її про незручності чи болісні відчуття.

Перше відчуття «Я» в цьому світі в нас дуже тілесне: ось я (моє тіло), а ось — інші. Моя шкіра — це моя межа (перш ніж з'являться усвідомлена система цінностей та пріоритетів і більш зріле усвідомлення своїх кордонів).

У процесі нашої життєдіяльності ми часто спираємося на друзів, колег, однодумців. Але першочергове завдання — спиратися на себе, на своє тіло, довіряти йому, бути уважними до тілесних реакцій.

При забороні на аборт порушується базове відчуття, що я (жінка) можу керувати собою, зокрема своїм тілом, спиратися на нього. А далі йдуть уже глибші проблеми — я не керую своїм життям, я не можу жити відповідно до своїх цілей і цінностей. Далі гірше — ймовірна втрата напряму й сенсу життя. В наш час практично всі можуть оцінити негативні наслідки абортів і зробити власний вибір. Виходить, що коли аборти заборонені, вибору в жінки немає, тобто немає свободи розпоряджатися своїм тілом. Таким чином, порушується право захищати і відстоювати свої кордони.

— Які психологічні проблеми можуть виникнути внаслідок цього?

— Залежно від типу нервової системи і зовнішнього оточення, це можуть бути розвиток допологової і післяпологової депресії, формування вивченої безпорадності, втрата відчуття ідентичності, всілякі соматичні прояви.

— Яке життя чекає на небажану дитину?

— Помилково вважати, що при народженні дитини автоматично «вмикається» материнський інстинкт. Насправді материнський інстинкт іноді не з’являється, навіть якщо дитина бажана. Для того, щоб жити й повноцінно розвиватися, нам потрібно задовольняти наші потреби. І це не тільки про їжу, сон, гігієну. Це про потребу в безпечній прив’язаності, безумовній любові та прийняття від емоційно значущих людей. Якщо ці потреби не задовольняються, то в підростаючої людини формуються деструктивні правила життя, які не дозволяють їй повноцінно розвиватися, спиратися на цей світ, будувати гармонійні відносини. І якщо дитина прийшла в цей світ не тому, що її чекали, то навряд чи вона може сподіватися на задоволення цих потреб.

— Які шанси в небажаної дитини залишитися в родині?

— Шанси є, якщо є сім'я... Але небажана вагітність рідко трапляється у глибоких партнерських відносинах. Найчастіше це результат швидкоплинних, небезпечних зв'язків, сексуального насильства і т. п. Дітям, народженим внаслідок таких обставин, важко розраховувати на безумовну любов і прийняття. Навіть якщо в родині задовольняються функціональні потреби, при ігноруванні емоційних потреб (що неминуче в разі неприйняття матір’ю) психіка небажаної дитини травмується. Катастрофічні наслідки для психіки має розвиток синдрому госпіталізму. Госпіталізм — це відставання у психофізичному розвитку дитини одного—п’яти років унаслідок недостатньої уваги чи відсутності емоційного зв’язку з матір’ю (особами, які її замінюють) або відокремлення дитини від неї. І дитячі будинки, де зрештою можуть опинитися діти, цих потреб задовольнити не можуть, інколи — через жахливі умови проживання. В них важко розраховувати на дорослішання здорової працездатної особи. Тому часто діти, які потребують державної опіки, не стають повноцінними членами суспільства. Вони почуваються вигнанцями й поводяться відповідно. Для того, щоб виховати дитину, знадобиться багато часу, а також фізичні та психічні зусилля. І тут без бажання і можливості реалізувати ці зусилля хоча б одним дорослим не обійтися. Така людина більшу частину життя проведе в умовах обмеження та відповідальності, тож неприпустимо позбавляти її права вибору.

— Які перспективи для ментального/фізичного здоров'я небажаної дитини?

— Як було сказано вище, незадоволення базових емоційних потреб призводить до розвитку ригідних схем життя, неадаптивних життєвих стратегій. Таким людям дуже складно почуватися в цьому світі «своїми», а не «вигнанцями». Питання психічного/ментального здоров'я нерозривно пов'язане зі здоров'ям фізичним. Високий рівень ментальної травматизації не може не позначитися на фізичному здоров'ї. Якщо психіка не здатна переробити той чи інший хворобливий досвід (покинутість, мешкання в токсичних умовах дитячих будинків) — страждає тіло.

Більше статей Оксани Коновець читайте за посиланням.