НЕ ХЛІБОМ ЄДИНИМ

У мрії про судженого поринає, напевно, кожна дівчина, намагаючись уявити, яким буде її чоловік. Моя мама в юності запевняла своїх подружок, що вийде заміж лише за чоловіка, який має музичний слух і вміє співати. У результаті вона вибрала собі в супутники мого батька, котрий дійсно дуже любить співати, але при цьому в нього просто патологічна відсутність усякого музичного слуху. Тому періодично в квартирі лунають звуки, ідентифікувати які вдається лише за словами. Зате в їхнього власника є безліч інших переваг, які виявилися набагато важливішими за таке привабливе в ранній юності вміння співати.

Взагалі, багато юних дівчат у мріях наділяють свого обранця якостями, необхідними більше в гучній компанії, аніж у звичайному сімейному житті. Пам’ятаю, у старших класах школи в нас була своєрідна розвага: заповнення складених невідомим шкільним «соціологом» анкет із подальшим їх публічним прочитанням. Я виконувала обов’язки архіваріуса, тому конверти з анкетами досі припадають порохом в ящику письмового столу. Більшість дівчат (деякі з них уже через рік стали дружинами) хотіли, щоб їхній майбутній чоловік був гарним, веселим, грав на гітарі, мав високий зріст і часто дарував квіти. Словом, такий собі психологічний портрет плейбоя. Хоча зустрічалися і цілком здорові вимоги: «щоб допомагав по господарству», «працював таксистом» (виходить, мав добре оплачувану на той час роботу), «любив дітей», а також був розумним і добрим.

Звісно, нічого поганого в юнацьких мріях немає, якби саме вони не відігравали вирішальну роль при виборі майбутнього чоловіка, особливо якщо наречена ще не встигнула вийти з романтичного віку. Але й жінки, котрі виходять заміж у більш зрілому віці, також нерідко хочуть або щось практично не придатне в спільному житті, або зовсім неіснуючий тип особистості.

Як наголошує російський психотерапевт Діля Єнікєєва, усі жінки хочуть, щоб обранець був справжнім мужчиною. Часто це поняття включає абсолютно несумісні якості. Майбутній супутник має бути розумним, сильним, рішучим, упевненим у собі, наполегливим, цілеспрямованим, честолюбним і вольовим, завойовником, героєм (або хоча б безстрашним) і водночас ніжним, ласкавим і емоційно тонким. При цьому багато хто ніяк не бажає рахуватися із законами психології. Адже чоловік, здатний грюкнути кулаком по столу і твердо зажадати збільшення зарплати, так само вчинить і вдома. І якщо по столу не грюкатиме, то все одно зажадає від дружини порядку, затишку в домі і кулінарних досягнень.

Взагалі, в жіночих сподіваннях від чоловіка своєї мрії багато парадоксів. Приміром, щоб чоловік віддавав усю зарплату і при цьому не забував на всі свята робити гідні подарунки: мабуть, на заощаджені від обідів і сигарет гроші.

Втім, істинні мотиви вступу в шлюб дещо інакші. Пані Єнікєєва наводить результати досліджень на цю тему, проведені московськими лікарями-сексопатологами серед найрізноманітніших прошарків населення. Отже, основна причина створення сім’ї — усе ж кохання. Її назвали 45% опитаних як жінок, так і чоловіків, котрим кохання потрібне анітрохи не менше, аніж їхнім супутницям. Другий за частотою мотив — спільність поглядів та інтересів (його назвали 25% чоловіків і 30% жінок). Можливості швидкого народження дитини прагнула незначна кількість людей — 6,7% чоловіків і 1,5% жінок, із чого видно, що чоловіки далеко не так, як уявляється, ухиляються від відповіді, а жінки зовсім не прагнуть «закільцювати» нареченого за допомогою шантажу. Із почуття самітності одружилися 14% чоловіків і виходили заміж 4—5% жінок, хоча традиційно вважається, що саме жінки рвуться заміж, гостро відчуваючи самоту. Через невідпорну принадність партнера одружувалися 10,5% чоловіків і 8,3% жінок. Випадково одружилися (буває й таке!) відповідно 4,6% і 2,4% опитаних. На матеріальну забезпеченість поласилося усього близько 5%.

Не менш цікаві і результати одружень. Найбільш задоволені своїм шлюбом ті, хто створювали його на основі спільності інтересів: 40% максимально задоволені, 47% просто задоволені і лише 13% відчувають розчарування. З тих, хто одружився з любові, максимально задоволені своїм шлюбом 38%, задоволені 42% і розчаровані 20%. Словом, спільні захоплення, а отже, і погляди на різноманітні речі, явища та проблеми цілком компенсують брак почуттів і допомагають долати багато життєвих складнощів із мінімальними втратами. Тож виходити заміж із розрахунку можна, головне, щоб розрахунок цей був правильним.

Серед тих, хто зважився на штамп у паспорті винятково через небажану вагітність, повністю щасливі 11,9%, але в цілому більшість задоволені — 70,5%, а розчаровані усього 17,5%. Воно й зрозуміло: без певних почуттів хоча б з одного боку «цікаве положення» навряд чи виникнуло б. Серед тих, хто створював сім’ю з метою позбутися самоти, максимально задоволені 11,7%, більш-менш задоволені 48,3% і не задоволені зовсім 40%. З тих, хто вступив у шлюб випадково, незадоволені своїм сімейним станом 80%. Зате у тих респондентів, котрі женилися чи виходили заміж із меркантильних міркувань, не виявилося жодного, хто був би задоволений своїм шлюбом. Усі 100% — нещасливі.