Не помічати — простіше. Влада перевірить переселенців

"Павле Валерійовичу, нам треба разом з вами зробити ще одну серйозну роботу, - звернувся Арсеній Яценюк до міністра соцполітики Павла Розенка на одному з серпневих засідань Кабміну. - Нам фактично потрібно провести верифікацію і підтвердження зареєстрованих як тимчасово переміщені осіб, і що вони дійсно проживають на відповідних територіях, а не в Донецьку, Луганську, переїжджаючи на контрольовану територію отримувати пільги, субсидії, пенсії, більше того - ще й фінансову допомогу від уряду". На що Розенко відповів: "У нас є можливості за допомогою Державної міграційної служби провести відповідні перевірки, за допомогою органів внутрішніх справ зробити необхідні перевірки фактичного проживання людей. Тому що дійсно цифри й розбіжності досить значні".

З одного боку, ідея хороша. Бо державі, яка зобов'язана піклуватися про своїх громадян, добре би розуміти, скільки людей реально мають статус переселенця, а отже, потребують допомоги.

Офіційна статистика начебто є - 1,4 млн осіб. Але наскільки ця інформація відповідає дійсності? Цифра дуже занижена - вважають волонтери. Адже в цих даних враховано тільки тих, хто має папірця про те, що він переселенець. А папірець є далеко не в усіх. Хтось не може його отримати. Хтось не хоче, бо держвиплати переселенцям мізерні (442 грн або 884 грн щомісяця, але тільки впродовж півроку), і муки, що супроводжують їх отримання, того не варті.

А от тим, хто раніше отримував пенсії і допомоги, статус переселенця необхідний. На окупованих територіях усі виплати припинено. Їх треба переоформляти заново, виїхавши на підконтрольні території та отримавши довідку про те, що ти переселенець. Усі кошти для переселенців тепер ідуть тільки через Ощадбанк. Тож банківські картки інших банків пенсіонеру не допоможуть. Тому й хитрує дехто: зареєструвався (можна навіть недалеко від лінії фронту), оформив пенсію або допомогу і повернувся додому.

Але не всі ці люди планували повернутися. "Хтось повертається назад (на окуповану територію) охороняти будинок. Цих людей можна зрозуміти. Нам добре тут міркувати - правильно це чи ні. Можливо, перебуваючи на пташиних правах в іншому місті, я вчинила б так само, відправивши когось охороняти житло, яке наживала потом і горбом", - каже координатор БФ "Кожен може" волонтер Оксана Лазебник (Ксюша Київська).

"Після того як ми почали видавати пенсії через Ощадбанк, мені вже надійшла дуже цікава інформація, - заявив на Кабміні прем'єр. - Наприклад, картка на отримання пенсії о 2-3 годині ночі обслуговується в закладах розважального характеру. Пенсіонери ночами знімають гроші в кафе, барах, ресторанах..."

"Я дуже хочу знати, звідки в Арсенія Петровича така інформація, - каже волонтер Леся Литвинова. - Тому що бармен у розважальному закладі навряд чи ідентифікує як пенсійну чи непенсійну банківську картку, якою з ним розплачувалися. Це звичайна mastercard. Тоді питання - банк ділиться закритою інформацією щодо клієнтів? Я вже не кажу про те, що навряд чи хтось знає такі бари, де можна "погудіти" на пенсію. Її вистачить хіба що на вхідний квиток і пару коктейлів. Тож насправді цією історією прикриваються. І йдеться банально про економію бюджету".

"Я вважаю, що пропозиція Яценюка - абсолютно дискримінаційна практика, - каже координатор правового напряму "Схід SOS" Олександра Дворецька. - Подібними перевірками намагаються скоротити кількість переселенців. При цьому ніде не написано, як саме пенсіонер повинен використовувати свою пенсію, в який час доби і в яких магазинах він має право розплачуватися, а в яких ні".

Іноді переселенці справді не живуть за тією адресою, де зареєстровані. З об'єктивних причин. "Коли люди оформляли довідку переселенця, у них узагалі не було жодної адреси. У таких випадках реєструють або за адресою соцзабезу, або за адресою найближчого притулку для безхатьків. І соцзабез цю процедуру чудово знає, - уточнює Леся Литвинова. - Потім переселенці винайняли квартиру, переїхали в хостел, потім до родичів. Де тепер їх шукатиме перевірка?"

І головне - як? З одного боку, механізм перевірок зрозумілий: згідно з постановою КМУ №79, якщо перевіряльники не застали людину вдома, представник територіального підрозділу Державної міграційної служби залишає їй повідомлення про необхідність відвідати підрозділ у 10-денний термін. Але з іншого, механізму якраз і немає. Що значить "залишає повідомлення"? Де? У поштовій скриньці, у дверній шпарині? І хто поручиться, що повідомлення не загубиться? Як тоді адресат доведе, що жодного папірця в очі не бачив?

Усе це - не дрібниці. Адже від результату перевірки залежатиме підтвердження статусу переселенця, а отже - виплати, допомога, пенсія.

"Перевіряти потрібно тих, хто має українські пенсії і проживає на території "ЛНР-ДНР". На тему їхньої причетності до тероризму. Цим повинна займатися СБУ, - вважає Оксана Лазебник. - А тим, хто зробив свій вибір, переїхавши не в Росію, наприклад, а на підконтрольні українській владі території, треба допомагати. Для цих людей наша держава не зробила практично нічого. Зареєстрували, упродовж півроку видали мізерну допомогу - і все. Все інше роблять волонтери, а також українські й міжнародні благодійні фонди".

Леся Литвинова наголошує: "Яценюк небезпідставно підозрює, що люди, виїжджаючи з непідконтрольних територій, оформлюють українську пенсію і повертаються з нею назад. О Боже, який жах! У мене з цього приводу дещо інша думка. Я вважаю, що людина, пропрацювавши все життя і заслуживши пенсію, має на неї право, незалежно від того, звільнили ми цю територію чи поки ще ні. Якщо Арсеній Петрович хоче, щоб пенсію отримували тільки ті, хто виїхав на підконтрольну територію, то нехай він буде такий люб'язний і забезпечить бабусь і дідусів житлом. Бо якщо молодь може жити в хостелах і працювати на розвантаженні овочів, то люди похилого віку - ні. Те саме стосується і мам з маленькими дітьми. Мене ніхто не переконає, що мама не може отримувати допомогу на дитину, бо живе на непідконтрольній території. Теоретично це виправдовується тим, що ми не повинні годувати терористів. А що як у мами чоловік в ополченні, а в бабусі з дідусем - онук?

Але це не так робиться. Розділення має бути не за територіальним принципом, не за тим, де фізично перебуває людина. Мають бути перевірки СБУ. Для початку хоча б на підконтрольній території. Не можемо розібратися з відвертими сепарами - то хоч старих залиште у спокої. Дуже вже багатьма умовами обмежують права і свободи переселенців. Переїхавши з Києва до Львова, ваша мама отримуватиме пенсію. То чому ж бабуся, яка переїхала з Донецька до Києва, буде її отримувати тільки за наявності довідки переселенця і штампа міграційної служби? Адже пенсія дається не за прописку. На неї працюють багато років".

Лідер "Донбас SOS" Олександр Горбатко зазначає: "У нас тільки нещодавно закрили реєстр для нотаріусів з "ДНР-ЛНР". Раніше літні люди, які там живуть, могли запросити нотаріуса, переоформити доручення і відправити сусіда чи родича отримати пенсію на підконтрольній території (якщо пенсіонер зареєструвався як переселенець). Тепер виходить, що такого механізму немає. Бабуся, прикута до ліжка в Донецьку, не може отримати статус переселенця. Вона залишається там голодувати, вона приречена".

Звісно, дуже просто навісити ярлик шахрая на кожного, хто оформив виплати на підконтрольних українській владі територіях і поїхав додому. Але будьмо чесними - дехто повертається назад в окупацію не від хорошого життя, а через безвихідь, не витримуючи боротьби з проблемами, які на них звалилися. А в багатьох тих проблемах не в останню чергу винна держава.

Проблема перша - відсутність житла. За законом "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" держава повинна надати його переселенцям. "Але житло давалося на папері, - заявляє Леся Литвинова. - Коли дійшло до діла, з'ясувалося, що фондів житла немає. У цьому законі не прописано ні механізму, ні відповідальних осіб. Написано "повинні", але хто такі ці "повинні" - не вказано ніде. Що відбувається фактично? Звертаються люди, наприклад, до МНС: куди нам виїхати, де є житло? МНС житла не має, воно запропонує список телефонів регіональних координаційних штабів. Це означає, що треба самостійно обдзвонити всі області і запитати: а чи немає у вас якогось житла, дорогі товариші? Насправді за 90% телефонних номерів просто не знімуть слухавки. Там, де знімуть, скажуть, що житла немає, пошукайте в іншій області.

Періодично ці регіональні штаби звітують перед Мінсоцполітики: "У нас є стільки-то місць для переселення". Це неправда. Волонтери обдзвонюють надані штабами телефони - там немає житла. Або є, але за повну вартість у санаторії. 100 грн на день - і живіть собі "безоплатно" скільки хочете. Або будівля вже перейшла в іншу форму власності. Або люди взагалі не розуміють, яким чином їхній телефон потрапив до цього списку. Хлопці зі "Схід SOS" нещодавно моніторили Волинську область. З 420 місць актуальними виявилися два: приватний сектор, дров'яне опалення. По Києву - жодного з заявлених 1200! І така ситуація скрізь. На наш офіційний запит до Київської міськадміністрації "А де в нас житло для надання переселенцям?" надійшла офіційна відповідь на бланку з усіма належними печатками: житла немає і не буде, а "поселення цих людей здійснюється в житло волонтерів інших областей".

"Немає єдиної бази житла, - підтверджує Олександра Дворецька. - Для звіту перед іноземними донорами створено проект vpo.gov.ua. Але розміщені на ньому дані не відповідають дійсності. Ми продзвонювали всі телефони, наведені на сайті. Більшість з тих, кому ми додзвонилися, не знають, чому вони потрапили до списків. Часто це телефони волонтерів, які кажуть, що зараз у них житла немає, і сайт, за який відповідає Мінрегіонбуд, не оновлюється. У свою чергу у відомстві кажуть, що дані отримують від обладміністрацій, які, мовляв, їх не надсилають, тому інформація не оновлюється. Загалом, кінців знайти неможливо".

У тих, хто намагається винайняти житло самостійно, теж виникають проблеми: не всі хочуть здавати його вихідцям зі Сходу країни. Купити навіть стару, нікому не потрібну хату в селі, теж буває нелегко - бачачи безвихідне становище переселенців, хазяї накручують ціни.

Через те, що переселенець не може знайти житло, дуже складно знайти й постійну роботу. Крім того, багато хто виїжджав з рідного міста поспіхом і тому не встиг звільнитися з попереднього місця роботи, а отже, не має трудової книжки. Або має, але вже з печатками "ЛНР-ДНР", що на підконтрольних територіях не визнаються. При цьому за законом, якщо людина, котра має статус переселенця, впродовж перших двох місяців не знайде роботи або "перебуває у трудових відносинах з роботодавцями на тимчасово окупованій території України або в районах проведення АТО, але фактично не працює", виплата їй 400 із хвостиком гривень урізується наполовину.

А якщо переселенець помер на "великій землі", то іноді його навіть поховати ніде. Адже на безоплатну ділянку на кладовищі людина має право за місцем реєстрації. А купувати за місцем реєстрації дорого. Волонтери розповідають, як тіло померлого відправляли ховати до Луганська. Тим же транспортом, що возить звідти вантаж-200...

"Немає й перерозподілу на внутрішньо переміщених осіб медичного бюджету за областями, - продовжує Олександра Дворецька. - Ані вакцин, ані щеплень. Дуже показова ситуація в Одеській області. Чимало переселенців - інвалідів з Луганська й Донецька - живуть там тому, що в Одеській області є призначений для цього санаторій. Зрозуміло, що всі ці люди були у програмі допомоги від держави (безоплатні медикаменти, медичне обслуговування). І зараз із цим проблеми - люди не можуть отримати гарантоване державою медичне обслуговування".

"Дуже багато людей повертаються, бо не змогли соціалізуватися, знайти роботу, житло, - каже Олександр Горбатко. - Іноді не витримують ще й образ - хтось обізвав сепаратистом, біженцем. Саме таких людей у результаті перевірок позбавлять виплат. Чи правильно це? Тут питання моралі, а не закону. Я вважаю, що в першу чергу ми зараз повинні воювати за розум і серця людей. А з такими перевірками ми цю боротьбу програємо".

Пропозиція перевірити переселенців, на думку волонтерів, - найлегше і найменш ефективне розв'язання проблем. Держава давно повинна була створити довгострокову покрокову програму - що робити з людьми далі, як системно допомагати їм сьогодні?

"Під час останнього конфлікту в Грузії у результаті реєстрації переселенців влада отримала базу даних, завдяки якій розуміла, хто де перебуває. І використовувала її для надання тієї чи іншої допомоги, - каже Олександр Горбатко. - Доступ було відкрито також для міжнародних гуманітарних місій, щоб вони бачили, де які потреби, і спрямовували допомогу туди.

У нас база є, але не така, як у Грузії. Доступ до неї мають тільки ООН і Червоний Хрест. Міжнародні організації, щоб реалізовувати ті чи інші гуманітарні програми, змушені звертатися до місцевих управлінь праці та соцзахисту населення. Тобто проблема на центральному рівні не вирішується".

"Інформаційна база, яку курирує Мінсоцполітики, - це, грубо кажучи, шафа з паперовими теками, - каже Леся Литвинова. - Є реєстр переселенців, але він не розбитий за категоріями і не опрацьовується. Там навіть не можуть порахувати дублі. Тобто якщо людина виїхала і зареєструвалась у Дніпропетровську, а потім переїхала і зареєструвалась у Києві, то вони не можуть зрозуміти - це дві різні людини чи одна. Дублі відловлюються вручну. Біля кожного прізвища зазначається, чого потребують переселенці: житло, робота, спеціальність. Але ця база не опрацьовується. На замовлення ООН було розроблено концепцію сучасної системи - така собі віртуальна платформа, в якій ураховано не тільки переселенців, а й донорів, місця проживання, місця у школах, дитсадках. Однак систему так і не запущено. Чому? Складне запитання".

"На сьогодні ніхто не створив навіть якогось єдиного органу для роботи з переселенцями. Та й не буде створювати, бо механізм уже налагоджений і більш-менш працює, - каже Олександр Горбатко. - Переселенці зрозуміли, що вони нікому не потрібні, а державу дуже тішить те, що ніхто нічого не вимагає. Усіх усе влаштовує".

"Рік тому ходили страшні історії про гетто для переселенців. Хтось навіть показував фото схожих на бараки споруд на кордоні з Луганською і Донецькою областями. Усі притомні люди сміялися над цими легендами, переказуючи їх одне одному як анекдот, - каже Леся Литвинова. - Минув рік. І це гетто практично повністю виявилося збудованим. Ті, кому вистачило ресурсів отримати собі свободу, опинилися поза ним. Ті, кому грошей, зв'язків і сил забракло, - всередині. Воно будувалося не відразу. Виростало поступово, як живий організм. Акуратними стіночками шикувалися примітки у звичних оголошеннях про роботу і житло: "Крім Донецька і Луганська". Барак за бараком зводили ті, хто казав "самі винні", "вони покликали в наш дім війну", "а нічого було по референдумах бігати". Акуратні таблички "чужий" забезпечили довідки й штампи, без яких ані пенсії, ані дитячих, ані виплат по інвалідності не отримати. Ті, хто зберігає в собі залишки людяності чи підсвідоме відчуття провини, передають за колючий дріт харчі й медикаменти, ковдри й іграшки для дітей. Інші ж просто обходять десятою дорогою. Обходити - простіше. Простіше не помічати. І важко докоряти за це тим, хто з чистої випадковості залишився по той бік стіни відчуження".

А тим часом у Кабміні "після верифікації та підтвердження кількості осіб, які, відповідно до закону, повинні отримувати соціальну допомогу", хочуть зібрати велику нараду...