НЕ-Образливе життя

Валя, 12 років. Коли я ображаюся, мені здається, що світ стає темним, а всі навколо перетворюються на чудовиськ... і нічого не хочеться.

Мирослава, 25 років. Я б і хотіла з нею говорити, та щойно рота відкрию — клубок у горлі. Знаєте, кажуть, образа душить. От і мене душить, просто дихати неможливо.

Сеня, 30 років. Ну не можу я пригорнути її, не можу! Тільки підійду — згадуються всі образи. Тіло стискається, руки опускаються... навіть змусити себе зателефонувати не можу.

Юля, 4 роки. Мої «ображалки» живуть у ручках. Коли я ображаюся, ручки стискаються і починають битися, а ще живуть в очках і голівці, коли ображалок багато, голівка болить... А ще — у сердечку, коли я ображаюся або мама каже, що на мене образилася, сердечко зупиняється і стає мов камінь...

Не підходь до мене, я образилася. Кажемо ми чоловікові чи дитині, і не замислюємося, що в цей момент розпочинаємо з ними психологічну гру-маніпуляцію. Чого ж ми насправді при цьому хочемо? Щоб він біг, умовляв, просив вибачення... «Не телефонуй мені більше ніколи. Я образилася», — схлипуємо ми, і при цьому щодві хвилини дивимося на телефон... Що ж керує нами, що змушує втягуватися в цей дивний психологічний процес? Чому в певні моменти життя пам’ять обрушує на нас мішки дитячих образ — уже, здавалося б, забутих чи трансформованих? Звідки з’являються образи в наших таких любих нам і благополучних дітей?

Ми з вами знаємо, що в нашому житті немає нічого корисного та шкідливого. Є лише те, що нам необхідно на цей момент. І на образи постараємося дивитися теж як на щось, що несе певну інформацію і досвід, що відбиває певний етап у розвитку людини. Адже образи також розвиваються із віком.

Розвиток будь-якої людини — процес циклічний. Існує опис багатьох циклів: трирічний, семирічний, дванадцятирічний. Нехай вас не бентежить кількість цих циклів і такий часовий інтервал. Усі вони відбивають розвиток певних функцій і структур людини. Проходження кожного з них відповідає певному віку. Наприклад, кожні сім років людина повертається в психологічному внутрішньому просторі у фазу свого народження. Вона може відчувати певне фізичне нездужання (якщо в процесі пологів були травми), кожні сім років може почуватися беззахисною, як маля, а може відчувати піднесення й сповнюватися віри, що світ відкриває перед нею нові обрії. Криза семи, 14 років, повноліття (у багатьох країнах у 21 рік), криза середнього віку (35—42 роки) — усі вони збігаються із проходженням семирічного циклу. В ідеалі, у будь-якому віці ми повинні проводити внутрішню інвентаризацію, чистити психологічні завали від накопичених образ, страхів, сумнівів. Але саме під час зміни циклів усе, що ми ще не опрацювали, вийде на поверхню, стане більш явним. Іноді болісним. Пам’ятаєте відому фразу: розвиток відбувається по спіралі. У той момент, коли спіраль іде на новий виток, ми гостріше все відчуваємо (або згадуємо те, що було на попередньому витку). Ця інформація стосується дуже багатьох психологічних та фізіологічних процесів, зокрема образ, або «ображалок», як ми їх називаємо з дітьми.

Проведімо простий «дитячий» експеримент-практикум — дайте відповідь, намагаючись не думати, а відчувати, — де у вашому тілі живе образа, на що вона схожа? Відчули? А тепер уявіть, що в це місце ви спрямовуєте сонячне світло, або покладіть на це місце долоньку й зігрійте його її теп­лом. Чи гарненько позіхніть і випустіть те, що накопичилося в тілі, можете намалювати це відчуття або проспівати його. А мож­ливо, вам спаде на думку інший спосіб, як дати можливість вийти всьому накопиченому... Що ви відчуваєте нині? Головне — стави­тися до «блока» без злості, взага­лі без емоцій. Правда, відчули полегшення? Нині ви самі прове­ли маленький психотерапевтичний прийом. Звичайно, ця робота поверхова й не дає глибинного психотерапевтического ефекту. Проте зняти напругу вона допоможе обов’язково. Така психологічна робота доступна і дітям, і дорослим. Ми часто кажемо: образа душить, від образи стискається серце. Людина — істота цілісна. І все, що ми відчуваємо, фіксується не тільки нашою підсвідомістю, а й тілом. У момент негативного переживання (страху, болю, образи) клітини тіла стискаються й утворюється певний травматичний блок. Коли людина радіє, почувається в безпеці, вірить у свою значимість і в те, що її люблять, — тіло розслаблюється разом із усіма блоками. Наука психосоматика, яка вивчає відповідність психологічного та фізичного стану, стверджує, що наші образи «блокують» горло, імунну систему, нирки, жовчний міхур... І відбувається це як у дітей, так і в дорослих.

Ми часто не пам’ятаємо свого дитинства — підсвідомість послужливо стирає найважчі моменти. Але якщо ми болісно на щось реагуємо, отже, у нас уже був такий досвід. Виходить, колись ми вже були так уражені.

Коли ж з’являються перші образи? І звідки вони взагалі беруться?

Перш ніж почати подорож у світ образ, будь ласка, запам’ятайте: ми не маємо права створювати ідеальні умови для дитини. Будь-який досвід переживання проблем, труднощів — це досвід дорослішання та підвищення рівня зрілості. Основне, щоб ви не відчували почуття провини за можливі помилки. Це лише досвід. Для вас і вашої дитини. Абсолютно все піддається корекції, а найбільша коригувальна сила — наша любов.

Отже, родослівна образ:

Час вагітності — до народження дитини. Якщо ми приймаємо інформацію про те, що маленька людина, ще перебуваючи в утробі матері, спроможна сприй­мати, реагувати на інформацію і відчувати, то логічно й те, що вона може засвоювати і «запам’ятовувати» певний психологічний досвід. «На мене чекають чи не чекають». «Мене хочуть бачити хлопчиком чи дівчинкою»... Ми знаємо, що базова потреба будь-якої людини — знати, що її люблять і приймають. Просто так, без очікувань, умов і порівнянь. Для того щоб бути прийнятою, людина починає пристосовуватися, аби відповідати тому, чого від неї очікують. Адже всім потрібні любов і увага. Якщо в людини виникало відчуття «я не така» — вона потім у нашому, заутробному світі, шукатиме підтвердження цьому відчуттю. Усе, що пов’язано з образами, ґрунтується саме на чеканні, оцінці та порівнянні. Образа підтвер­джує колись отриману версію — мене не люблять. Я порівнюю себе з іншими, кого напевне люблять і приймають...

З народження і до двох років. Коли маля народжується, воно сприймає себе, світ і стосунки в цьому світі через своє тіло. Ця фаза називається фізичним рівнем розвитку. Образи, які може відчувати маля в цьому віці, пов’язані з тілом і ставленням до нього. Я переконана, що ваші діти відчувають у кожному доторку вашу любов і ніжність. Маля вивчає світ тілом — тому обмежен­ня в пізнанні світу (звичайно, відповідно до норм безпеки) теж можуть викликати почуття образи. Образи цього віку пов’язані зі словами «боляче», «голодний», «самотньо», «не дають!»

З двох до чотирьох — особистісний рівень розвитку. У цей час у мові малюка з’являється слово «Я». І це не просто слово, він усвідомлює себе цим Я, розглядає його з різних боків: як мене називають, хвалять не хвалять, за що хвалять, за що сварять. І якщо я не відповідаю очікуванням, починаю пристосовуватися, аби відповідати і заслужити любов. Образи цього віку пов’язані з відчуттям Я і розширенням його меж. У цьому віці дуже важливо не втратити довіру дитини.

З чотирьох до семи — міжособистісний рівень. Малят бажано віддавати в садок саме в цей час. Час проходження міжособистісного рівня — час порівняння. Я або такий, або не такий, як інші. Я усвідомлюю своє Я, знаю, що унікальний, улюблений, талановитий. Та раптом виявляється, що є ще хтось. І його теж можна оцінювати так, як і мене. Але ж я унікальний. Раніше отримував усю увагу, тепер нею треба ділитися. Якщо в сім’ї заведено оцінювати (гарний, поганий, краще вмієш, гірше, чому в нього виходить, а ти не можеш...), дитина почувається обділеною. Вона всіляко прагне відповідати очікуванням або демонстративно поводиться всупереч очікуванням. У будь-якому разі, починаються маніпуляції. Образи — найлегший спосіб привернути увагу в цьому віці. Дитина, до речі, уважно спостерігає, а як же пристосовуються до навколишнього світу батьки. Саме тоді малюк одночасно розвиває й починає пригнічувати (забувати) своє Я. Після п’яти років він уже може усвідомлено сказати — я образився. Дуже важливо дати дитині відчути нашу безоціночну любов.

З семи років дитина переходить на соціальний рівень у нашій шкалі розвитку. У цей час маля перебуває в першій соціальній системі — школі. У цьому віці в неї ще є відчуття своєї унікальності, але вона стикається з вимогами певної системи (школи). У цей час дитина звикає до того, що її раніше називали по імені (унікальність), а тепер — на прізвище (частина системи). Вона бачить, що відбувається з людьми, які не вписуються в систему (на них кричать, ставлять погані оцінки). Якщо до цього етапу дитина не всмоктала те, що називається безоціночною любов’ю, і те, що, власне, створює каркас упевненості, процес адаптації може бути пов’язаний із великим чис­лом образ і напруг. Основне зав­дання батьків у цей час — бути тилом. «Ми тебе так само любимо та цінуємо — і байдуже що відбувається навколо». У цьо­му віці дитина вибирає: якщо я не від­повідаю вимогам світу, я від ньо­го відгороджуся (образою, хво­робою, агресією) або пристосуюся.

Про що потрібно пам’ятати

У школі є категорія дітей, яка завжди «пробує» однокласників на образи, намагається всіх зачіпати. Однак тільки той, хто реагує на це, стає жертвою. Ми повинні навчити дитину правильної реакції — усміхатися, усе переводити на жарт, відступати тощо.

Образи соціального рівня: я стаю частиною системи і помічаю «чому в них так, а в мене не так» (йому поставили 12 балів, а мені 7).

Для профілактики образ цього віку: ми починаємо придумувати один одному різні прізвиська, граємо в рольові ігри, у «Чарівній паличці» є гра обзивалки.

Пол Коулмен у книжці «Як сказати дитині про...» дає такі практичні рекомендації.

Коли дитину дражнять

Уміння відрізнити жарт від глузування — головне завдання дітей і батьків. Необхідно репетирувати, як відповідати на дражнилки — одних наставлянь недостатньо.

Що потрібно казати

Тобі було сумно, коли діти глузували з твоєї сукні. Так чинити, як вони, негарно.

Деякі діти сміються з інших дітей, тому що заздрять їм. Інколи в них трапляються якісь негаразди в житті й у такий спосіб вони відіграються на інших. Може, у Борі якісь неприємності?

Нехай дитина уявить собі, як інші діти виходять із таких ситуацій. «Ти колись бачив дитину, яку дражнили б, а вона через це не переживала. Як ти думаєш, чому їй це вдається?»

Є чарівна формула, яка допомагає в такій ситуації: якщо ти усміхнешся і нічого не відповідатимеш, то кривдник, можливо, перестане тебе дражнити. Якщо ти йому подобаєшся, йому сподобається, що ти усміхаєшся, якщо ж він хотів тебе скривдити, то своєю реакцією ти його обеззброїш.

Учіть дітей відрізняти добрі жарти від глузування

Діти, які хочуть тобі дошкулити, зазвичай корчать злісні гримаси, коли тебе дражнять. Той, кому ти подобаєшся, так не робитиме.

Той, хто хоче дошкулити тобі, намагається змусити іншого глузувати з тебе. Той, хто просто хоче пожартувати, так не робитиме.

Якщо твоя найкраща подруга дражнить тебе, наодинці спокійно скажи, що тобі це неприємно. Якщо подруга справжня, вона перестане це робити.

Можливо, це тобі не дуже допоможе, але я хочу, щоб ти знав, що ти в мене чудовий. Кожен день для мене буває щасливим, як правило, тому, що в мене є ти.

Чого казати не слід

Та не зважай. Усіх дражнять... (у даному випадку необхідне співпереживання).

Перестань скиглити (це теж піддражнювання).

Облиш. Я всього лише хотів тебе подражнити. Ти що, не розумієш жартів? — це призводить до нового спалаху.

Перепросіть і спробуйте заспокоїти дитину. А потім поясніть їй свої наміри.

Ми пам’ятаємо, що не існує хороших чи поганих емоцій, тому, спілкуючись із дитиною, дорослі не мають забороняти переживати і проявляти ті чи інші емоції, вони повинні навчити її виявляти свої емоції у прийнятний спосіб. Марно вимагати від дитини будь-якого віку, щоб вона перестала ображатися — тобто перестала відчувати. Наше завдання озвучити дитині, яка не вміє сказати про свої відчуття, те, що вона почуває (Ти образився? Ти образився на... Тобі здалося, що...)

Образа виникає там, де є постійне очікування позитивної оцінки, відсутність якої сприймається як заперечення себе.

Як протікає образа

Коли дорослий або дитина скривджені, вони всіляко демонструють свою «скривдженість». Усією своєю поведінкою показують кривдникові, що він винен і він мусить перепросити або якось виправитися. Він відвертається, починає «страждати», перестає розмовляти. Прояв образи парадоксальний. Це одночасно і демонстрація, привертання уваги, і спосіб закритися в собі. При цьому є маніпулятивна мета — викликати почуття провини в «кривдника».

Уразливі діти сприймають успіхи інших як власне приниження та ігнорування себе, тому переживають і демонструють образу. Ми повинні пам’ятати, що потребу в похвалі неможливо цілком задовольнити. А будь-яка оцінка (як негативна, так і позитивна) змушує дитину тримати фокус уваги на собі, постійно порівнюючи себе з іншими. Як наслідок — інша дитина починає сприйматися не як рівний партнер, а як конкурент, суперник і джерело образи. Отже, найголовніше правило — не оцінювати і не порівнювати дітей.

В одному з підручників дитячої психології дано чудову пораду з профілактики та трансформації образ: «Зсунути» дитину з фіксованості на собі можна, переключаючи її увагу на творчість, творення і повноцінне спілкування. Такі традиційні заняття, як малювання, ліплення, конструювання, відкривають величезні можливості для цього. Малюк має отримувати задоволення від самого процесу малювання чи гри — не тому, що він робить це краще за всіх і його за це похвалять, а тому, що це цікаво, особливо якщо все робити разом з іншими. Інтерес до казок, пісень, розглядання картинок теж відверне дитину від думок про себе та про ставлення до неї оточуючих. Інші діти повинні стати для неї не джерелом образи, а партнерами у спільній справі. Головне завдання — привернути увагу дитини до іншої людини у її різноманітних проявах: у зовнішності, настрої, рухах, діях, вчинках. Вона має зрозуміти, що інші діти існують зовсім не для того, щоб шанувати чи не шанувати її. Для цього важливо створювати ситуації та організовувати ігри, в яких діти можуть реально взаємодіяти. Це насамперед рольові, хороводні ігри, прості ігри з правилами тощо. Подібні заняття дають можливість уразливій дитині побачити в однолітках друзів і партнерів. Саме такі стосунки породжують співчуття, співпереживання, вміння радіти чужим успіхам і допомагають уникнути образ.