НАВІЩО ПЛАТИТИ БІЛЬШЕ, ЯКЩО МОЖНА ПЛАТИТИ МЕНШЕ?

Оплата за воду =
нормам її споживання,

норми споживання =
цифрі «зі стелі»

А без води — і ні туди і ні сюди, як мовлять мудрі люди. Та щоб ту мудрість мати, треба, мабуть, почати нам колодязі копати. Так, це дуже важка справа, та вона значно полегшує виховання поваги до живодайної вологи.

Моя мама, приїжджаючи в гості, не могла спокійно спостерігати, як її рідний син бездумно розтринькує воду під час гоління. Навіть підрахувала, скільки цієї безцінної вологи безглуздо — а за її словами, злочинно — виливається за ті 8—10 хвилин. Вийшло близько трьох відер! У них же в райцентрі воду дають двічі на добу, а то й один раз, а то й ні разу. Мені ж, киянину, було незрозуміло, для чого воду так ретельно економити. І совість спить, бо платитиму, як і решта жителів столиці, по 5 грн. 56 коп. за холодну воду й водовідведення і по 12 грн. за гарячу воду на місяць. І незалежно від того, тече вода з крана безперервно чи місяць вже ніхто його й не відкривав. Бо підрахунки витрат води у нас ідуть подушно, а саме 300 літрів на одну особу, а там хоч залийся чи взагалі не пий і не мийся.

Тарифи встановлено з урахуванням вартості одного кубічного метра холодної і гарячої води та розрахункової кількості її споживання однією особою — відповідно, 5,5 куб.м холодної та 3,5 куб.м гарячої води. Тобто кожен киянин, старий і малий, щомісяця начебто витрачає на свої потреби дев’ять «кубів». Хоча, згідно з аналізом розрахунків фактичного споживання води, що його на постійній основі проводить Головний інформаційно-обчислювальний центр Київської міської державної адміністрації (ГІОЦ КМДА), та дослідженнями, вибірково проведеними у кількох районах міста, реальні обсяги водоспоживання в столиці у середньому на 23% перевищують діючі норми. Ці підступні відсотки, які ототожнюють собою мільйони тонн води, чомусь не фіксуються й тяжким тягарем лягають на «Київводоканал» — єдиного в столиці постачальника холодної води. А йому, крім безперебійного і якісного виробництва абсолютно незамінного продукту — води, — ще вкрай потрібно постійно «латати», замінювати сотні кілометрів (!) водогінних (а також каналізаційних) мереж, зношених «до неможливості». А це сотні мільйонів гривень.

То що ж робити: встановити нову норму споживання води, що дорівнюватиме не дев’яти, а одинадцяти кубометрам? Таке рішення видається логічним, але чи було б воно справедливим? Адже люди не однаково користуються послугами водопостачання. І далеко не кожному сьогодні по кишені купити і обладнати квартирні лічильники води. Тому міська влада Києва обрала інший шлях, який веде до більш об’єктивного оцінювання кількості води, спожитої мешканцями будинку. Відповідне розпорядження міськдержадміністрації не тільки дозволяє конкретизувати облік й упорядкувати розрахунки за надані послуги з водопостачання і водовідведення, а й визначає першочергові заходи щодо поліпшення фінансового стану ВАТ «АК «Київводоканал».

У чому ж суть нового порядку розрахунків? Як пояснив начальник управління з питань цінової політики КМДА Василь Яструбинський, вона в тому, щоб мешканці квартир платили за фактично спожиту ними воду, тобто за ту її кількість, яка «пройшла через квартиру» — через умивальник, ванну, пральну машину, унітаз тощо. А всі втрати води в мережах із розрахунків виключаються. Кількість використання води вибірково проконтролювали в різних будинках і в різних районах міста на правому й лівому березі. Під обстеження було взято будинки як старої, так і нової забудови. З’ясували, що водоспоживання в одних будинках становить 4—5 кубометрів на одну особу на місяць, а в інших — 20, 30 і навіть 40 кубометрів!

Стали вивчати причини таких величезних витрат. Вночі, коли будинок спить, легко перевірити, відкривши прибудинковий каналізаційний люк, сухо всередині чи, навпаки, там ллється «ніагарський водоспад». Таке необтяжливе спостереження дозволяє поставити точний діагноз стану санітарно-запірної арматури. Як правило, це старі будинки, обладнані унітазами і зливними бачками системи «еврика»: чавунний бачок і чавунна «груша», які практично воду не тримають, і вона ллється безперервним потоком вдень і вночі.

Розпорядженням міськдержадміністрації житлово-експлуатаційні організації було зобов’язано провести необхідну профілактику санітарно-запірної арматури безпосередньо в квартирах. Визначили й механізм отримання коштів для зазначених робіт: певний відсоток грошей за холодну, гарячу воду і теплову енергію відраховується житлово-експлуатаційним організаціям на ремонт кранів, унітазів, заміну прокладок. На жаль, жеки проводять цю роботу не надто ретельно, і необов’язкові втрати води залишаються істотною проблемою.

Новий порядок обліку й розрахунків за воду передбачає оплату не середньоміську, «на душу населення», як практикувалося раніше, а згідно з показниками побудинкових приладів обліку.

У кого є квартирні лічильники, ті, звичайно, сплачуватимуть за їхніми показниками. Якщо ж ніяких приладів обліку води ще немає і неможливо визначити кількість фактичного споживання води, розрахунки з населенням проводитимуться поки що за встановленими нормами. У разі наднормативного водоспоживання різниця відноситиметься на затрати житлово-експлуатаційних організацій. Кількість використання гарячої води визначається в розмірі 40% від сумарних витрат.

Природно, що виникла нагальна потреба обладнати лічильниками всі будинки міста. Їх у Києві близько 9600. З приладами обліку лише шість тисяч з «хвостиком», а таких, у яких ці прилади працюють, ще менше. Тож жекам доведеться дуже плідно потрудитися, щоб якнайшвидше «облічити» всі будинки. Кошти на цю «лічильникову» операцію потрібні теж чималі — 25 млн. грн.

Київський міський голова Олександр Омельченко стверджує, що усереднений нормативний показник споживання води однією особою не є соціально справедливим. Адже практично це означає, що бабуся з дідусем, які заледве витрачають 3—4 кубометри води на місяць, тобто 100—130 літрів на добу, прирівнюються до тих палких любителів водички, котрі мають джакузі, басейни й вільно використовують не 4 і не 10, а всі 40 і навіть 50 кубометрів води. А платять за неї так само, як і та бабуся. Тобто вона платить за них. За того зовсім не бідного чоловіка, який цілком спроможний сплатити і за 40, і за 50 кубометрів спожитої ним води. Та лічильник у власних хоромах чомусь ставити не поспішає...

Тож платити за воду треба не в середньому на одну особу по місту, а в середньому хоча б по кожному будинку. Бо не секрет, що будинки, в яких є джакузі і басейни, помітно відрізняються від тих «хрущоб», де таких зручностей бракує.

Розпорядженням київського міського голови Головне управління соціального захисту м.Києва зобов’язано упорядкувати нарахування пільг та субсидій з переходом на розрахунок фактичного споживання води, передусім для пільгових категорій, які мають стовідсоткову знижку.

Великого значення міська влада надає й поліпшенню фінансового стану ВАТ «АК «Київводоканал». Розпорядженням міського голови всі районні державні адміністрації м.Києва зобов’язані вжити невідкладних заходів із погашення житлово-експлуатаційними організаціями боргів перед «Київводоканалом» за послуги з водопостачання та водовідведення, надані населенню. «Водоканалу» заборговано вже десятки мільйонів гривень. Завдяки «Київводоканалу», у столиці ще безвідмовно працюють водогін і каналізація. На думку генерального директора ВАТ «АК «Київ-водоканал» Олександра Попова, вжиті заходи щодо проблем розрахунків, точніше, їх безумовне виконання дозволить підприємству вийти з кризи й розпочати вкрай необхідну для нормальної життєдіяльності міста реконструкцію водогінних та каналізаційних мереж.

Для вирішення спірних питань, пов’язаних із розрахунками за водоспоживання, створено спеціальну Погоджувальну комісію, яку очолює заступник голови Київської міськдержадміністрації Іван Данькевич.

Спірні питання, звісно, будуть уважно розглянуті, впровадження нового порядку розрахунків забезпечить більш раціональне й економне використання води і спонукає нас, жителів міста, цінувати й берегти воду, як вона того варта.