НАРОДЖУВАТИ ПО-АМЕРИКАНСЬКИ

Ще до початку 40-х років минулого століття більшість американок народжували вдома з допомогою акушерок або сімейних лікарів. Приймати пологи в спеціальних медичних установах із застосуванням анестезії й сучасних медичних методів контролю та допомоги почали приблизно у 20-х роках, спочатку в представниць найвищого класу, а на час закінчення Другої світової війни ця мода поширилася на всі верстви американського населення. Мало не одночасно виник і контррух — на повернення пологам статусу природної функції здорового жіночого організму, а не медичної події.

На сьогодні ситуація така. Пологи можуть відбуватися в медичній установі (найчастіше це пологове відділення госпіталю, рідше — приватна клініка чи медичний офіс) або «в умовах, наближених до природних»: у спеціальних пологових центрах «сімейного типу» чи просто вдома. Вибір робить майбутня мама, ніякого «порядку, встановленого Мінздоров’я», не існує, проте це аж ніяк не означає, що будь-який обраний варіант їй гарантуватимуть. Передусім тому, що у світі немає нічого безплатного, і в Америці цей принцип виражений особливо явно.

Скільки коштують пологи?

На це просте запитання стосовно американських реалій відповідати дуже важко. Головна причина — розмаїтість і свобода вибору, разом із неминучим наслідком, який випливає з цього, — підвищеною відповідальністю самої «зацікавленої особи», у даному випадку породіллі та її родини.

Найдешевші пологи — вдома. Фактично треба лише оплатити працю акушерки, і це дорівнює приблизно кільком сотням доларів. Проте страхові компанії, не бажаючи ризикувати, уникають включати цей варіант до списку оплачуваних медичних послуг, отож усю суму, як правило, доводиться платити породіллі та її сім’ї. Та й самі акушерки, котрі спеціалізуються на «природних» пологах, воліють для підстраховки приймати пологи в госпіталях. Приміром, у штаті Нью-Джерсі з понад двохсот таких акушерок лише одна є «надомницею». Найдорожчі — «стандартні» пологи в госпіталі під керівництвом акушера-гінеколога та з застосуванням анестезії: кожен день перебування в ньому коштує приблизно півтори тисячі доларів, а ще треба оплатити окремо роботу лікарів (рахунок також іде на тисячі доларів) і, можливо, додаткові процедури й аналізи. Проте якщо родина має нормальну медичну страховку, від 80 до 100 % витрат зазвичай покриває вона. У результаті для сім’ї цей варіант може вийти й зовсім «безплатним» (якщо забути про суму щомісячного страхового внеску).

Для найбідніших людей — із низькою зарплатою, безробітних, недавніх іммігрантів — в Америці існує безплатна, гарантована державою страховка «медікейд».

Дитяча смертність

Найгірше породіллям, котрі не мають права на «медікейд» і водночас не можуть купити нормальну медичну страховку. Це не означає, що їм доводиться народжувати на вулиці, — госпіталь їх прийме, і допомогу їм нададуть. Проте, як правило, їм доводиться довго чекати в приймальному відділенні, й узагалі з ними менше церемоняться.

Кількість американців без медичної страховки рік у рік зростає і на сьогодні становить понад 40 мільйонів чоловік. Ось і виходить, що, витрачаючи на охорону здоров’я найбільшу в світі суму, за показником дитячої смертності США посідають лише 24-те місце серед індустріальних країн. «Псують показники» в основному жительки найбідніших «кольорових» кварталів, матері-підлітки, матері-алкоголічки, матері-наркоманки... Якщо серед білого населення дитяча смертність останнім часом неухильно знижується, то серед чорного — зростає.

Чоловік у пологовій залі

До 60-х років минулого століття чоловік-американець, як і в нас, відправляв дружину народжувати, а сам чекав результату — чи то в приймальному передпокої госпіталю, чи то в сусідньому барі. Практикувати «пологи з чоловіками» почав ще наприкінці сорокових років американський лікар Роберт Бредлі. Він сформулював свої принципи в книжці «Пологи під керівництвом чоловіка», яка вийшла 1965 року. У методику природних пологів за Бредлі входить не просто присутність, а й «співучасть» чоловіка. Головний його обов’язок — надання допомоги дружині в релаксації та дотриманні «інструкцій», що йдуть від її тіла. Для цього чоловік «диригує» диханням дружини, масажує їй спину, приносить лід і вологий рушник...

На сьогодні метод Бредлі — лише один із можливих варіантів пологів, проте з його легкої руки присутність чоловіка міцно ввійшла в «американський стандарт». Відповідно до цього «стандарту», до пологів готуються обоє потенційних батьків, чоловік супроводжує дружину на всі необхідні процедури. Якщо з якоїсь причини чоловік не може бути присутній під час пологів (один із окремих випадків — мати-одиначка), передбачається, що його хтось заміняє: родичка або навіть подруга. Якщо в породіллі зовсім нікого немає, то на цю роль беруть спеціальну медсестру.

Сучасна традиція присутності чоловіка в пологовій залі прижилася в Америці передусім тому, що американці засвоїли ставлення до пологів як до важливої сімейної події, а не як до таїнства, здійснюваного лікарями над жіночим тілом.

Кесарів розтин

До чинників підвищеного ризику, які автоматично передбачають кесарів розтин, належать нестандартне розміщення плоду, наявність близнюків, занадто тривалі й тяжкі пологи, а також той факт, що попередні пологи відбулися з допомогою кесаревого розтину. На думку багатьох, американські лікарі останнім часом надто захопились цією операцією: якщо в 1970-му лише одного з 20 новонароджених американців витягли з материнського лона з допомогою хірургічних інструментів, то на 1987 р. — уже кожного четвертого. Відтоді середня частота кесаревих розтинів коливається від 25 до 33 відсотків, що набагато перевищує середні світові показники й рекомендації ВООЗ (15%).

Природні пологи в середньому в півтора разу дешевші від пологів із кесаревим. Тому не дивно, що частота кесаревих розтинів у приватних клініках, де гонорар лікаря становить від 20 до 40 відсотків від загальної суми, злітає до 42,5% і опускається до 18% у штатних госпіталях, де лікарі сидять на ставці. Проте було б неправильно списувати «нездорове» поширення кесаревих розтинів виключно на жадібність лікарів. Багато породіль самі роблять такий вибір. До очевидних переваг кесаревого розтину належить відсутність болю під час пологів, гарантована цілість дитини, а також можливість планувати день і навіть час пологів заздалегідь. Недарма у дні перед великими святами частота кесаревих розтинів перевищує 75%.

Мода на природні пологи й пологові центри

Попри те, що, за статистикою, більшість пологів в Америці відбувається нині в госпіталях, дедалі більшого поширення набувають пологові центри, які спеціалізуються на природних пологах. Ці центри призначаються для здорових жінок, котрі входять у групу низького ризику і чия вагітність проходить без ускладнень. Замість медикаментозної анестезії в них пропонуються природні методи релаксації. До таких належать гарячий душ або ванна, йогівські вправи, масаж, аромотерапія...

У цих центрах жінку спонукають шукати найкомфортніший для неї режим пологів. Вона може їсти, пити, ходити, народжувати сидячи — у спеціальному пологовому кріслі (воно дуже скидається на унітаз, тільки, ясна річ, без зливного пристрою), або у воді (як правило, це не просто ванна, а неглибоке джакузі). На відміну від госпіталю, де, крім чоловіка, до породіллі більше нікого не пускають, у пологових центрах із нею може перебувати необмежена кількість родичів та друзів. Для дітей там-таки обладнано ігрові кімнати.

Кожен такий пологовий центр пов’язаний із госпіталем, і в разі виникнення ускладнень породіллю негайно відпроваджують туди або ж на допомогу їй викликають лікаря. У допологовий період жінка знайомиться з усіма акушерками, котрі працюють у центрі, і з усіма прикріпленими до нього лікарями — у такий спосіб за будь-якого розкладу робочих змін під час пологів із нею поруч буде знайома особа.

Серед відмінностей між стандартами пологового центру й госпіталю є ще одна, через яку жінки, особливо ті, хто відчуває потребу відпочити від домашньої рутини, можуть вибрати останній: у госпіталі після пологів передбачено 48-годинний період стаціонарного нагляду. А з центру новоспечена мама йде відразу ж після того, як народить і оговтається.

Утім, принципових відмінностей між умовами госпіталю та пологового центру немає. Головне — це те, що скрізь породілля почувається «іменинницею»: про неї піклуються, їй допомагають, головна дійова особа — це вона, а не лікар або акушерка. Саме вона вибирає засіб анестезії, погоджується чи не погоджується на кесарів розтин (зрозуміло, до моменту, коли ця операція стає життєво необхідною), а після пологів каже, коли і як (своїм молоком чи сумішами) вона хоче годувати дитину. Справа лікарів та акушерок — дати їй усю необхідну інформацію для прийняття рішень і надати необхідну допомогу.