Наречений з опери

Тридцятирічний Олег Вєчеров, фотохудожник і оперний співак, — високий і гарний, елегантний, освічений і вихований, не п’є, не курить і поки що не одружений.

З п’ятирічного віку Олег був солістом дитячого хору Українського радіо і телебачення під керуванням Тетяни Копилової. Від 1994 року працював у Perekhid Media Interprises фахівцем у галузі реклами. У 1997-му став генеральним продюсером Київського симфонічного хору й оркестру. У 1998 р. очолив агентство F-advertising зі створення та просування культурологічних програм. Співробітничає з Мстиславом Ростроповичем і Галиною Вишневською. Від 1993 року бере уроки у творчій майстерні скульптора Олега Пінчука.

На робочому столі талісман Олега: керамічна статуетка зеленоокого кошеняти. Сувенірне кошеня, що тримає хвіст трубою, дуже оптимістичне і за характером вельми пасує своєму господареві, котрий завжди на висоті.

Коли ми заговорили про легендарні особистості, Вєчеров процитував свого улюбленого автора: «Життя кожного яскравого обдарування ділиться на три періоди — спочатку його засипають лайкою, усіляко гноблять і переслідують. Потім відкривається щасливий час визнання, за яким іде захоплене поклоніння. Потім також неминуче настає охолодження, нерідко супроводжуване різкими випадами на адресу недавнього улюбленця й володаря дум. Цієї трафаретної схеми уникли небагато обдарованих людей. І єдиний варіант, внесений життям, зводиться до того, що одні вмирають у розквіті слави, а іншим призначено її пережити, зазнати до кінця життя всієї гіркоти забуття — винятки майже не зустрічаються...» (Левітан. «Свободное искусство, скованное жизнью»)

У музеї етнічної спадщини недавно пройшла виставка художніх фотографій Олега Вєчерова «Шлях». Серія складається з п’ятдесяти робіт, створених у різних країнах світу. Вийшов каталог фоторобіт з однойменною назвою. Із передмовою в каталозі виступає... скульптор Олег Пінчук.

— Олега Пінчука я вважаю своїм товаришем і провідником у світ мистецтва. Інтуїція підказала, що представити мене як фотохудожника має саме він.

«Шлях» — це початок. Нині я працюю над створенням музичного й фотохудожнього проекту про світ балету світових театрів «Біла лінія». У своєму проекті хочу показати, що світ мистецтва єдиний і водночас дуже багатогранний. Я взагалі за ексклюзивність у всьому, що оточує людину, навіть у таких банальних речах, як меблі, одяг, — не в сенсі неприступності, а в самобутності, неповторності. Усі повинні прагнути бути несхожими одне на одного.

— Із чого розпочалося ваше захоплення фотографією?

— Фундамент створив мій дід Корній Данилович Шанін — він усе життя пропрацював офіційним фотографом на кіностудії ім. О.Довженка в повоєнний період. Моє дитинство пройшло в макровивченні приголомшливої колекції дідуся — тридцять п’ять різноманітних раритетних фотоапаратів, зокрема й Hasselblad. Коли наша родина переживала складний фінансовий період, усю фототехніку довелося продати. Через роки мені вдалося купити Hasselblad — це найсерйозніша та найдорожча техніка в світі, її використовують у наукових дослідженнях НАСА. Тепер я працюю переважно з ним.

Від дідуся залишилася фантастична колекція чорно-білих фотографій із видами повоєнного Києва. Я збираюся зробити виставку робіт діда.

— Чи можна, на вашу думку, провести паралель між фотографією й музикою?

— Безумовно. Я з дитинства відчуваю світ за звуками. Вважаю, людину потрібно прилучати до аури музики від народження. Музика має божественні можливості — це фантастичний світ, непідвладний складностям людського життя. У моїх фотороботах, звісно, також є музика.

Я щодня навчаюся, беру уроки вокалу, багато подорожую. У мене була можливість порівняти майстерність виконання різних оперних співаків світу, і я з задоволенням усвідомив, що українські голоси дають фору кращим світовим. У наших співвітчизників є голос, талант, їм бракує лише вміння себе подати.

— Ви професійно займаєтеся рекламою в сфері мистецтва. А на творчості ще не можете досить заробляти?

— Для того, аби цілком присвятити себе улюбленій справі, потрібно створити матеріальну базу. Далеко не кожному вдається існувати за рахунок мистецтва. На щастя, мої знання та прагнення допомогли створити цю базу. Тепер я присвятив себе мистецтву: я співаю і знімаю, і я щасливий... А далі буде видно.

— Одружуватися не збираєтеся?

— Збираюся, коли-небудь. Мрію про сім’ю, дітей... Але якщо оженюся сьогодні, то приречу кохану людину на страждання. Я не зможу приділяти дружині, родині багато часу. Поки що я цілком присвятив себе роботі. Займаюся вокалом у Володимира Гришка, шукаю нові сюжети для фотомистецтва, готую серію виставок у світових музеях. А також продюсую дитячий хор Національної телерадіокомпанії України. Мені багато чого потрібно зробити.