Налаштуйте камертон щастя

Усі наші ремствування з приводу того, чого ми позбавлені, є породженням того, що ми недостатньо вдячні за те, що маємо.

Даніель Дефо

«Я родом з дитинства». Під цими словами Сент-Екзюпері міг би підписатися кожний із нас. Витоки наших життєвих перемог і поразок слід шукати саме там.

Дитину можна порівняти з музичним інструментом, що його настроюють за камертоном. Таким своєрідним камертоном є для нього дорослі. У мажорі чи в мінорі виконуватиметься життєва п’єса будь-якої людини, залежить від позитивного чи негативного стилю мислення її оточення, насамперед близьких людей. Зрілість дорослих проявляється у відповідальності за майбутнє своїх дітей. Важливі почуття, думки, образи, слова, вчинки, які сприймає дитина. Якщо дорослі оптимістичні, то дитина житиме в радості, відчуватиме захищеність і упевненість у своїх силах. Таким чином у дитини, а потім і в дорослої людини формується здатність ставити перед собою реальні цілі та отримувати задоволення від їх здійснення. А це означає, що бажання збігаються із можливостями. Що і є — щастя.

Саморуйнування чи самотворення?

Дорослі, з різних причин незадоволені життям, найчастіше забувають, що їхня пригніченість, зневіра, образа, гнів, роздратованість, невпевненість у майбутньому тощо мимоволі передаються дитині. Вона недоотримує любові і тому починає сприймати своє життя негативно. Вона змушена захищатися від чужого негативного впливу (психічно й фізично), і часом слабшає в цій боротьбі. Із цією спадщиною вона вирушає в доросле життя. А потім негативні навички мислення й аналогічні звички передає своїм дітям.

У моїй присутності (Л.К.) молода мама вручила своїй шестирічній доньці аркуш паперу і фломастери, щоб та малювала. У відповідь дівчинка сказала: «Ти мене битимеш, якщо я намалюю щось не так!». Доклавши неабияких зусиль, мама переконала її взяти малювальне приладдя. Отака сумна історія!

Вчені США 30 років проводили дослідження півторатисячної групи людей. Виявилося, що найбільш серйозні захворювання (онкологія, серцево-судинні, депресія тощо) виникали в тих, хто ріс у негармонійних сім’ях. Особливо це торкнулося людей, де батько сімейства не приділяв достатньої уваги дітям. Їм складно було впоратися зі стресовими ситуаціями, тому що в них не було впевненості у своїх силах.

Цей стан зазвичай супроводжується порушенням сну, занепадом сил, поганим самопочуттям, а іноді й психосо­матичними захворюваннями. Потріб­но врахувати і той факт, що при цьому людина є джерелом конфліктів, а від­так руйнування та саморуйнування.

Тож що ми можемо реально зроби­ти в цьому випадку? Адже в нас часом записана, як на магнітофонну стрічку, негативна програма «Саморуйнуван­ня», яка бере свій початок у дитинстві, а то й на генному рівні. І вона справно працює багато років! Оскільки сформовано і закріплено негативний стереотип мислення, а отже й поведінки. Коли дитина недоотримує любові, образа на своїх близьких викликає в неї незадоволення і бажання помститися. У цьому разі людина часто діє «на зло навколишнім», насамперед своїм близь­ким (батькам), деколи цього не усвідом­люючи. Це форма протесту, яка веде до саморуйнування. Тим самим вона мимоволі позбавляє себе їхньої підтримки, внаслідок чого змуше­на жити в оточенні скривджених нею ж людей і, сама того не бажаючи, створює перешкоди для власної реалізації.

В компанії молодих людей, на їхнє прохання, гіпнотизер продемонстрував можливості гіпнозу. В гіпнотичному стані одному з них повідомили програму послідовних дій. Після виходу із цього стану в якийсь момент, за особливим сигналом гіпнотизера, цей молодий чоловік виконав вказану йому послідовність дій — зняв піджак і через якийсь час знову вдягнув його. Так відбувалося кілька разів. При цьому юнак дуже логічно мотивував свої дії, хоча їхня природа була ірраціональною.

Багато хто з нас у своїх думках і діях схожий на цього юнака. Адже ми іноді навіть не здогадуємося про те, що стоїть за нашими думками і вчинками. І тоді наш організм нагадує комп’ютер під управлінням вірусу, який потрібно знайти і знешкодити.

Можна запропонувати своєрідну формулу, що дає надію на знешкодження деструктивної програми. Така програма веде до саморуйнування різними способами (наприклад уживання наркотиків, алкоголю, тютюнопаління, ігроманія, схильність до образ, дратівливість, гнівливість, депресія, нереалізованість тощо). Необ­хід­но замінити деструктивну програму на позитивну й ефективну. І тоді можливе набуття впевненості у своїй здатності створювати благополучне майбутнє.

Ця формула проста: дякуйте минулому — адже воно активізує сьогодення на створення благополучного майбутнього і породжує задоволення життям.

При цьому вдячність висловлюється як позитивному, так і негативному досвіду. Так рекомендують робити, оскільки почуття вдячності налаштовує організм на збереження здоров’я і на максимальну адаптацію до дійсності, яка нас оточує. Створює умови для найоптимальнішого розв’язання будь-яких завдань, які пропонує життя.

Повз кожного пробігає кінь удачі.
Але не кожен готовий на нього скочити

Що заважає нам осідлати коня удачі? Чи почуваємося ми спроможними впоратися з різними ситуаціями? Чи здатні пережити стресову ситуацію без депресії? Чи досить зрілою особистістю є кожен з нас окремо? Запитань чимало. Дослідники виділяють такі характеристики зрілої особистості:

— розвинуте почуття відповідальності;

— потреба турбуватися про інших людей;

— здатність до активної участі в житті суспільства та до ефективного використання своїх знань і здібностей, до психологічної близькості з іншою людиною, до конструктивного вирішення життєвих проблем, які стоять на шляху до найповнішої самореалізації.

Щоб відповісти на ці запитання, потрібно проаналізувати свої стосунки з батьками та оточенням за критерієм «зрілість».

Можливо, батьки були надто суворими? І їхня суворість могла виражатися передусім у погляді. Суворий погляд як виявлення невдоволення поведінкою дитини міг запам’ятатися на все життя. В які моменти дитина не відчувала любові? Можливо, у неї виникало бажання домагатися батьківської любові будь-якими доступними способами. Дитина відчувала, що не можна виявляти свої справжні бажання й висловлювати справжні почуття — краще бути дуже слухняною, щоб тебе любили.

Як бути? Адже любов потрібна постійно, щоб рости й міцнішати, розвиваючи свої здібності?! Інакше дитина, зростаючи, швидше за все, перестане бути щирою і не отримуватиме радості й задоволення від життя. І, ставши дорослою, буде постійно незадоволена і залежна від чужої думки, схвалення. Включається програма саморуйнування. Вона втомилася від щоденного заробляння «очок», які переконують її, а в її особі і батьків, що вона хороша і гідна любові! Якщо усвідомити цю проблему, то вдасться здійснити прорив свідомості до себе справжнього, наділеного гігантським потенціалом. Як відчинити ці двері? Як, відчувши свої сили, реалізувати потенціал сповна?

Досить надійним способом звільнитися від такого насильства над дитячою психікою, що веде до виникнення багатьох захворювань і життєвих негараздів, є уявляння себе дитиною, яка росте в щасливій сім’ї, де всі люблять і підтримують одне одного у всіх починаннях. Члени сім’ї щиро висловлюють беззастережну любов — приймають вас без будь-яких умов, хвалять, уселяючи впевненість у своїх силах, цілують, пригортають тощо. Ви у свою чергу ставитеся до них так само.

Навіть якщо насправді в сім’ї не було миру і ви росли в атмосфері недовіри, можливо й нетерпимості батьків, вас кривдили й пригнічували, все одно налаштуйтеся на хвилю любові і вдячності батькам (насамперед за те, що подарували життя) та іншим близьким. Це виявиться у становленні й підтриманні всебічного добробуту як вашого, так і ваших нащадків.

Беззастережна Любов до Життя

Думки людини про своє місце в соціумі мають величезний вплив на ступінь її життєстійкості. Невдоволення своїм соціальним статусом, занепокоєння та різні страхи з приводу свого майбутнього змушують людину жити в постійному стресі. А це часто призводить до ослаблення здатності передбачати розвиток поточних подій, посилюючи невпевненість у собі. І тоді людина починає неадекватно реагувати навіть на звичайні ситуації, не кажучи вже про нестандартні!

Якщо ви ще не знайшли свого місця, постарайтеся не ображатися ні на кого і ні на що! Адже навіть найменша образа на життя може ускладнити пошук шляхів, які ведуть до виходу з проблем. У вразливих людей часто формується звичка заздалегідь ображатися на оточуючих або обставини. Тим самим вони створюють нестандартні ситуації. А це може мати згубні наслідки.

І тому головне — це вдячність життю за будь-який досвід у минулому, теперішньому і майбутньому! Тоді ви будете упевнені в собі, а упевненість подарує вам силу для розвитку вашого потенціалу і беззастережну любов до життя.

Краще навчитися любити життя просто так, а не за якісь особливі «знаки уваги» до вас. Беззастережна Любов до Життя важлива і для окремої людини, і для родини, і для народу. Вона може допомогти вистояти за будь-яких обставин. Лише з нею можливо реалізувати своє призначення в нинішньому світі.