Надавати світу форм чи бути скельцем у його "калейдоскопі"?

Людина в умовах невизначеності

Майдан дав могутній світоглядний поштовх суспільному життю в Україні. У розгублений соціум прийшла визначеність - разом із контролем народу над владою, з новими формами самоорганізації, - але відбулося це надзвичайно високою ціною - ціною життя героїв Небесної сотні…

Надто довго суспільство було схоже на зомлілу без свіжої води рибу, яку до того ж безконечно патрали "з хвоста". І влада, яка ще донедавна насолоджувалася безкарністю, не могла й уявити собі, що це "риб'яче філе" обросте зябрами й одним сплеском хвоста звалить злочинний режим.

Влада змінилася. Але спадає на думку сюжет казки Олександра Волкова "Урфін Джюс і його дерев'яні солдати": коли народ звалив диктатора, його страхітливим дерев'яним солдатам-"дуболомам" по-живому, чи то пак "по-дубовому", вирізали нові риси обличчя, людяні й лагідні. Особливо вдалим вийшло перетворення грізного генерала з палісандрового дерева - він став настільки гуманним, що почав розводити квіти, і навіть на маківці в себе посадив клумбу… І як, за аналогією з казкою, перестати бачити цю "клумбу", наче
ореол, над головами можновладців, котрі чи то розкаялися, чи то взагалі переконані, що боролися за визволення країни?

А як змінилися "засоби масової інфекції" (аж ніяк не інформації), які віншували колишню владу, вчиняючи злочин проти правди і свободи! Нині вони продукують матеріали "про простих людей, які поводилися як герої", гарячково розмірковуючи, до чиєї владної волі пристати як до хазяйської. І це нагадує історичний сюжет про зміну заголовків французьких газет під час наступу Наполеона на Париж: "Чудовисько вилізло зі свого лігва", "Тигр ніколи не підкорить Франції" і, нарешті, - "Його Імператорська Величність з тріумфом вступає до Парижа"…

Вочевидь, країну не врятує "перезавантаження" влади, що може перетворитися на "перемішування вареників у макітрі, коли всі однаково будуть у сметані", - країні потрібні нові люди і сучасні ідеї. Надто довго тривав у нас стан невизначеності й загальної безпорадності.

Про людину в стані невизначеності, пов'язані із цим суспільні ризики та їх подолання розповідає доктор психологічних наук, професор, завідувач лабораторії психології мас і спільнот Інституту соціальної та політичної психології НАПН України Вадим ВАСЮТИНСЬКИЙ.

Невизначеність -
це постійна характеристика суспільства

- Тепер можна говорити про певне посилення визначеності світоглядних позицій, а от щодо суспільно-політичних відносин достатньої визначеності немає, вона дуже відносна, ніхто не знає, що буде далі. На жаль, підтвердилася закономірність, що пролита кров консолідує суспільство, увиразнює погляди, робить суспільні зміни необоротними. Загибель людей - це трагедія, адже найвищою цінністю є людське життя. Та чи означає це, що люди не повинні йти на смерть заради свободи й гідності?

- Чи допоможе владі визначитися люстрація?

- На певний час люстрація може спрацювати. А згодом усе повертатиметься на круги своя. Політичне "болото" оговтається і знову намагатиметься залити собою політичний простір… Не вірю, що наші політики легко й швидко перебудуються і стануть "святими та божими", хоча нині вони демонструють відданість народові. Проте, з іншого боку, політика неможлива без компромісів, поступок, домовленостей, річ лише у пропорціях…

- Під час тривалої суспільної невизначеності частина людей може захотіти "сильної руки" керівника, який забезпечить комфорт та ухвалюватиме рішення за всю народну масу. Мені здається, сьогодення демонструє категоричну відмову від подібної позиції.

- Сьогодні взагалі жодна політична особа не може похвалитися високим рівнем довіри громадян. Якщо ми хочемо насамперед стабільності, то опертися на якусь особу з конкретною програмою дій, може, було б і варто, але якщо ми хочемо суспільного прогресу (з невідомим наперед результатом - бо інакше й бути не може), то треба вдаватися до зовсім інших способів громадської взаємодії.

- Останнє соціологічне опитування Фонду "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва, де брали участь експерти-представники громадських організацій, засвідчило, що серед основних недоліків громадянського суспільства, які виявив Майдан, - невиробленість технології взаємодії громадянського суспільства з політичним середовищем; відсутність стабільних структурних зв'язків між організаціями; відсутність перспективних програм трансформації суспільства; брак серйозної роботи громадянського суспільства на зменшення розколу між Сходом і Заходом України; слабкий зв'язок громадських організацій з населенням. Чи справді ці вади властиві нашому суспільству і чи відображають вони стан невизначеності?

- Безперечно. Власне, вони є проявом самого цього стану або, краще сказати, певною мірою безпорадної реакції активної частини суспільства на цей стан. Бракує досвіду вільної, не обмеженої зазіханнями влади, взаємодії між різними суспільними групами, між політичною елітою і пересічними громадянами, завдяки якій невизначеність можна поступово долати.

- Чи повсякчас суспільству притаманна невизначеність і чи несе вона ризики?

- Невизначеність - це постійна характеристика суспільства, яка буває то більшою, то меншою. Завжди визначеною почувається менша частина суспільства, що, як правило, перебуває на полярних позиціях. Натомість більша частина вагається, обирає між різними варіантами поведінки. Якщо рівень невизначеності дуже високий, то маємо стан аномії - порушення усталених норм, розгубленість, дезорієнтованість. Суспільство може перебувати в такому стані лише певний час, але потім воно обов'язково повинно знайти якісь нові (або відновити старі) орієнтири і цю невизначеність зменшити. Якщо ж рівень невизначеності низький, то суспільство почувається стабільно, спокійно, бачить перед собою чіткі цілі, але ризикує потрапити в стан застою, а відтак і деградації. Урешті-решт цей стан обертається на кризу, і починається новий виток аномії.

- А чи не заважає невизначеність свободі вибору?

- Радше ні. Невизначеність спонукає людей до самовизначення, до пошуку можливих варіантів того, як можна діяти і жити. В умовах невизначеності ці варіанти нечіткі, приблизні, а тому людина повинна їх напівінтуїтивно знаходити і на цій основі робити вибір. Інша річ, що свобода вибору часто буває болісною, некомфортною, неприємною. Більшість людей воліє, щоб за них вибирали - такою є людська натура.

- А чи призводить невизначеність до соціального напруження?

- Безперечно. Адже в стан невизначеності зазвичай потрапляє більшість членів суспільства. Люди ніби озираються одне на одного, шукаючи підказки, як треба жити. Хтось отримує цю підказку від когось, але виявляється, що інші люди думають якось інакше, і незрозуміло, як воно краще. Хтось узагалі не отримує жодної підказки, хоча й прагне її. Виходить, що розгублені люди шукають опори в навколишньому світі і часто-густо її не знаходять. А це додає тривоги, роздратованості, підвищує загальний рівень напруження.

Коли ж у суспільстві все однозначно, то напруження зазвичай невисоке. Як, наприклад, свого часу було в Радянському Союзі (принаймні за брежнєвських часів): коли б не постійний дефіцит продуктів, черги в крамницях, то напруження майже й не було б. Але такий "однозначно визначений" стан не може існувати вічно чи навіть дуже довго: система починає "гальмувати" - і виникає напруження.

- Сьогодні ми переживаємо стан самовизначення народу. Тут можлива поява нової ідеології, нового світогляду?

- Гадаю, ні. Щось принципово нове, те, чого раніше не звучало, навряд чи з'явиться. Просто по-новому конструюватимуться ідеї, що вже були в суспільному обігу. Скажімо, у 90-х роках минулого століття більше, ніж тепер, говорили про об'єднавчу національну ідею, бо тоді в суспільстві була сильніша аномія. Хоча потреба мати таку ідею, звичайно, залишається.

- Нині прояв політичної невизначеності бачимо в тотальній недовірі до владних і багатьох соціальних структур.

- Політична й суспільна невизначеність - це великою мірою одне й те саме, особливо в суспільстві політизованому. Невизначеність суспільства, нечіткість цінностей дається взнаки й у політичній сфері. До влади може прийти політик, який намагатиметься зробити цінності виразнішими і нав'язувати їх усім або більшості громадян. Так і постає тоталітарне суспільство. Або, навпаки, можновладець може взагалі не цікавитися ціннісною сферою, ніяк на неї не впливати - і це теж погано, бо велика частина людей хоче від влади чітких орієнтирів.

Ідеологічна визначеність у суспільстві не повинна бути максимальною

- Чи може світоглядна невизначеність бути критичною, зі своєрідним "порогом невизначеності", і призводити до справжнього хаосу?

- Очевидно, так. Адже багато суспільств через це пройшли: революційний період, зміни формацій - це злам стереотипів, порушення звичного способу життя. Проте ідеологічна одноманітність неминуче призводить до того, що суспільство перестає розвиватися, на нього чатують депресія, застій, стагнація і, врешті-решт, воно або має перейти в іншу якість, або зникнути, як це сталося з Радянським Союзом. Тому ідеологічна визначеність суспільства не повинна бути максимальною. Крайня ідеологічна визначеність завжди небезпечна тоталітаризмом. Протилежний полюс - аномія, коли громадяни не знають, як жити, на що орієнтуватися. Сьогодні ми маємо меншу аномію, ніж у 90-х роках, на її місце прийшло відносно чіткіше самовизначення двох частин суспільства, які протистоять одна одній. Таке протистояння увиразнилося в 2004 році і триває досі. Сьогодні політична ситуація надзвичайно ускладнилася, але, на мою думку, тенденції на розкол країни в масовій свідомості (не в реальній політиці і не інспіровані ззовні) слабші, ніж десять років тому.

- Події Майдану загострюють "соціальні почуття" людей, і ми долаємо безнормність.

- У 2000-х роках наше суспільство чимдалі більше визначалося з політичними орієнтаціями, а це спонукає до зниження невизначеності. А події на кшталт Майдану просто змушують громадян обирати між чорним і білим. Якщо ціною такого суспільного самовизначення має бути кров, то я проти цього, але кров уже пролилася…

За нашими даними (ми з 1994 року проводимо моніторинг масової політичної свідомості), перед виборами загострюються відмінності в політичних орієнтаціях - на Захід або Росію, а в спокійніші часи увиразнюються економічні орієнтації на соціалізм або капіталізм. А от упродовж останніх чотирьох років серед показників масових настроїв домінувало ставлення до влади - позитивне або негативне.

У нас залишається величезна проблема: в одній половині країни свої орієнтири визначеності, в іншій свої - як прояв потреби робити цивілізаційний вибір. Проте завдяки такому поділу наше суспільство просунулося далеко вперед порівняно з російським та білоруським, бо обидві його частини мусять якось домовлятися між собою. У цьому розумінні наш політико-ідеологічний поділ - це радше плюс, ніж мінус, адже коли люди думають по-різному, вони мають зважати на погляди інших, порівнювати свої і чужі думки, знаходити компроміс. Інша річ, що колишня влада виявилася безпардонно нечутливою до цих проблем, їй було начхати, що там думає та чи та половина суспільства. Реально влада дбала про те, як використати одну половину і не втратити іншу - суто задля збереження високих посад і джерел прибутку.

Самостійність
долає аморфність

- Подолання невизначеності є проявом довіри або недовіри людини до світу. Щоб ухвалити рішення, вона повинна самовизначитися у ставленні до проблеми та її контексту. Як тут діють психологічні механізми?

- Наше суспільство (і тут воно не виняток) прагне орієнтуватися на визначеність, яку частіше називають стабільністю: бажання розуміти, що буде завтра, через місяць, через рік притаманне більшості людей у всьому світі. Формування психологічної позиції людини в діапазоні між визначеністю і невизначеністю, всередині якого впродовж усього життя перебуває кожен із нас, відбувається в дитинстві, причому в найперші періоди життя. Стиль спілкування дорослих із дитиною вже протягом першого року формує в неї базову довіру чи недовіру до світу. Довіра означає готовність вірити в те, що все буде добре, що в житті переважатимуть позитивні події, що навколо чудові люди. А недовіра - це внутрішня готовність до того, що оточення обдурить, що люди навколо негідні, і взагалі все має бути погано. А вже в дорослому віці одні люди схильні довіряти світу цілковито, аж до наївності, а інші в усьому бачать підступи. Для тих і для тих світ - білий або чорний. Проте загалом таких людей небагато. Більшість перебуває десь поміж обома полюсами, у відповідь на невизначеність світу визначається в ньому, прораховує різні варіанти можливих рішень. Важко переживана невизначеність (скажімо, як для декого з нас невизначеність політична) спонукає людей визначатися, і результатом стають чимдалі більш загострені й категоричні сприйняття й оцінка дійсності.

- Нині у зв'язку з Майданом виникають нові форми народовладдя. Яким чином відбувся психологічний перехід від стану тиші й аморфності в соціумі до самоорганізації, яка спонукає людей брати на себе відповідальність за все, що в ньому відбувається, до того ж відштовхуючи "сильну руку" різного штибу керівників?

- Це надзвичайно цікавий стан. У ситуації напруження, коли велика маса народу, об'єднана спільною метою, ухвалює рішення, як діяти, виникають два соціально-психологічні явища: по-перше, загальна підтримка і взаємодопомога, а по-друге, надзвичайно високий рівень самоорганізації. Ми їх спостерігали на Майдані протягом тижнів і навіть місяців. Проте велика маса людей не може постійно й інтенсивно діяти без ієрархії. Тому Майдан або мав визнати вже відомих лідерів опозиції, хай які вони є, - і він це зробив, або висунути нових лідерів - і він це теж зробив.

- Чи настане після Майдану визначеність?

- Безумовно. Але період її здобуття може затягнутися. В арабських країнах після "арабської весни" десь визначеність прийшла, а десь її досі немає. Я не дам гарантії, що визначеність у нашій країні настане найближчим часом, особливо з огляду на останні події. Але такого роду процеси розставляють крапки над "і", і тепер ми є свідками того, як люди визначаються й показують своє обличчя, і як по-різному це буває. Хтось готовий пожертвувати життям заради цінностей вищого порядку, хтось не готовий до цього, а хтось намагається використати ситуацію задля власних інтересів.

Майдан сприятиме визначеності в суспільстві, але це не означає, що вона настане і буде безхмарною, бо все одно залишиться ментальний поділ країни на дві частини. Я сподіваюся, що вдасться знайти формулу співіснування, яка обидві ці частини задовольнить. Зрештою, у кожній демократичній країні, де люди можуть вільно висловлювати свої погляди, той чи інший поділ суспільства наявний: хоча б на "правіших" і "лівіших", багатших і бідніших, оптимістів і песимістів.

Тому суспільних суперечностей як таких не треба боятися. Так, їх загострення ставить людей у складну й дискомфортну ситуацію потреби вибору, але саме потреба і здатність робити вибір дає людині відчуття того, що вона є суб'єктом свого життя, що вона сама ухвалює рішення, а відтак живе повноцінно. А коли люди мріють про "золоту клітку" в масштабах суспільства, відмовляються від своїх прав і свобод, то втрачають можливість бути щасливими.

Крим: визначатися "гарячим способом"
чи провадити
послідовну політику?

- Скажу як психолог, а не політик чи військовий стратег. Ситуація, яка склалася, провокує бажання дати рішучу відсіч зазіханням агресора і в такий спосіб швидко й ефективно розв'язати проблему. Проте важливо розуміти, що ситуація не є однозначною для громадян з обох боків політичних барикад. Якщо для одних Росія - це окупант, то для когось вона - рятівник. І найкращий шлях, як на мене, це дати росіянам можливість довести їхню поведінку до абсурду, максимально скомпрометувати себе. Проте це дуже нелегкий і ризикований шлях - і психологічно, і тактично.

- Військова інтервенція з боку Росії засвідчила спробу дестабілізувати соціально-політичну ситуацію в Україні. А дестабілізація - це невизначеність. Наразі у країні її не спостерігається. Проте загострилася проблема політико-ідеологічної визначеності українських громадян, які проживають на Півдні й Сході країни. Від чого залежить їхній вибір, і чи настане визначеність без втрат?

- Проблема громадської думки Півдня й Сходу полягає, зокрема, в тому, що на ці терени поширилося протистояння двох провідних політичних ідеологій: орієнтація або на Європу, або на Росію ділить сьогодні вже не так дві частини України, як жителів південно-східних регіонів. Мітинги й демонстрації у великих містах за ті чи інші гасла збирають приблизно однакові кількатисячні натовпи. Переважно російськомовні обласні центри беруться "розписуватися" за всі регіони, де провінційне населення є здебільшого україно(суржико)мовним, а мовний чинник у нас дуже істотно впливає на політичні орієнтації громадян.

Це, звичайно, не означає, що всі, хто розмовляє російською, виступають за зближення з Росією, а хто українською, - за рух до Європи. Проте загальний поділ за мовною ознакою таки має місце. Бо що більш поширена в регіоні та чи інша мова, то виразніші в ньому відповідні політичні настрої.

- Нині всі ми мусимо захищати надбання Майдану. Має відбутися об'єднання української політичної нації. Чи підвищиться суспільна довіра до нової влади - у разі її адекватних дій для розв'язання конфлікту?

- Довіра чи недовіра до нової влади цілковито вписується в загальний контекст масової політичної свідомості. Відбувається певна консолідація однієї частини суспільства навколо цієї влади, і її адекватні дії таку консолідацію посилюватимуть. Натомість із протилежного боку переважає неприйняття влади, і здобути довіру цієї частини громадян буде надзвичайно важко. Якщо це вдасться бодай частково, то нова влада матиме добрі шанси на перемогу.

- У кількох українських містах відбулися нечисленні мітинги на захист ідеї федералізації, російської мови, проти "засилля бандерівців". Яким чином соціум і влада мають навернути цих громадян до справжніх українських державницьких цінностей?

- За останні два десятиліття громадська думка в південно-східних регіонах істотно змінилася на користь українського патріотизму, що й дає мені підстави повторити: психологічні тенденції на розкол країни сьогодні слабші, ніж раніше.

Якщо ж ідеться про якісь конкретні соціально-політичні чи культурно-ментальні процеси, то наголосив би на значенні творення сучасного престижного україномовного дискурсу. На жаль, україномовність у нас і досі асоціюється або з фольклорно-етнічними мотивами, або з гіперпатріотичними гаслами. Для багатьох жителів Півдня і Сходу перші видаються малопривабливими, другі - неприйнятними.

- Політичні маніпуляції, до яких вдається Росія, підтверджують, що Україна роками програвала їй інформаційну війну на Півдні й Сході країни, де люди дивляться переважно російські телеканали. Яким чином наша країна має налагодити визначену інформаційну політику, якій би довіряли всі громадяни?

- Хибною є думка, що наполегливий показний патріотизм у засобах масової комунікації може бути ефективним щодо тих громадян, які воліють не бути патріотами України. Творення повноцінного українського інформаційного простору - це тривала й складна інтелектуальна праця, якою, на жаль, по-справжньому не опікувалася жодна влада. Ба, навіть наші телемитці вважають за краще мавпувати російські мас-медіа, посідаючи нішу провінційних агентів російського культурно-інформаційного простору.

- Ви були на останньому народному вічі на Майдані. Чи пролунали там свіжі й конкретні ідеї, і як налаштовані люди щодо розв'язання Росією міждержавного конфлікту?

- Ставлення до дій Росії однозначно негативне. А щодо свіжих ідей, то їх я не почув. Переважали емоції й заклики, які здалися мені вже подекуди застарілими. Настала нова визначеність, яка вимагає глибшого, ніж раніше, розуміння суті соціально-політичних та психологічних явищ.